Етнодемографічні процеси у Винниках перебували під впливом політичних процесів, територіальних змін, етнічної, соціальної структури населення цього регіону.

Українські та польські науковці, аналізуючи історичні події міжвоєнного періоду в Західній Україні, подають характеристики окремих етнічних груп населення. Проте проблемам етнічного складу населення на місцевому рівні вони належної уваги не приділяють. В українській історіографії поширеним критерієм ідентифікації населення є  віросповідний.

Як свідчить огляд вітчизняної та польської історіографії, питання етнічної та територіальної структури населення малих містечок залишаються не вивченими дотепер.

Етнічний склад західноукраїнського населення  першої половини XX ст. грунтовно дослідив В. Кубійович. Аналіз етнічного складу населення західноукраїнських земель з кінця XIX ст. до 1939 р., а також економічних і політичних факторів, що вплинули на зміну співвідношення між окремими національними групами краю, знаходимо у дослідженнях С. Макарчука. Етнічний склад населення Львова досліджували Р. Лозинський, О. Пасіцька та ін.

Вивчення етнічного складу населення на місцевому рівні є важливим чинником у розумінні політичних, соціально-економічних, культурних процесів сучасного суспільства. На етнічну структуру та розміщення населення Винник впливали загальнодержавні процеси тодішньої Австро-Угорщини та Речі Посполитої, а також локальні особливості реґіону. Етнодемографічні процеси у Винниках перебували під впливом політичних процесів, територіальних змін, етнічної, соціальної структури населення даного регіону.

Українські Винники в останній чверті XVI ст. в етнічному складі населення  зазнали змін. Впродовж XVII–XVIII ст. чисельність поляків та їхня значимість постійно збільшувалися.

Динаміку чисельності населення Винник у XVIII – XIX ст. можна частково прослідкувати за метричною книгою церкви Воскресіння, що знаходиться в історико-краєзнавчому музеї м. Винники, але вона на жаль не повністю збереглася – бракує перших 29 сторінок книги народжень. У середині 1990-их рр. її опрацював працівник музею Роман Бучко. Дані наведено за даним автором.

Отже, найстаріша дата метричної книги є в метриці шлюбів за 1747– 1776 рр., всього – 109 шлюбів. У книзі смертей (за 1753–1785 рр.) зафіксовано 286 осіб. За 1753–1776 рр. смертність у Винниках була невеликою з огляду на мале населення села (до ста хат). У середньому за рік за цей період вмирало по 3–6 мешканців.

 Цікаві дані про населення Винник містятся у Поземельну кадастрі, так званій Йосифінській метриці, що була укладена 1785—1788 рр. на підставі патенту (указу) австрійського імператора Йосиф II (1780—1790 рр.) від 12 квітня 1785 р. Йосифінська метрика за 1788 р. винниківські грунти ділить на домінікальні поля колоністів та рустискальні (селянські). У метриці, крім колонії Вайнберґен та тютюнової фабрики, що знаходилася на домінікальних  грунтах, було понад сто хат, якими володіли винниківчани – всього 67 прізвищ. У 1819 р. список власників хат збільшився і сягнув понад 200 за рахунок нових мешканців з німецькими і польськими іменами та прізвищами. Нова Францисканська метрика у 1821 р. оподатковує понад 100, а у 1833 р. 178 власників будинків у Винниках, крім фабричних будинків та колонії, на якій збільшилося лише 2 парцелі.

1785 р.  у Винниках і Підберізцях мешкало  2 036 осіб (з них християн — 1981 особа, євреїв 55 осіб; християнських родин — 408, єврейських — 10).

1796 р. у Винниках і Підберізцях мешкало  2 867 осіб (1387 чол. і 1480 жін.).

Станом на 31 жовтня 1857 р. в Австрійській імперії проведений перший загальний перепис, програма якого відповідала сучасному її розумінню. Після нього на території Галичини австрійською  владою було проведено ще п’ять загальних переписів населення: 1869, 1880, 1890, 1900 та 1910 років. Австрійські переписи населення, як пізніше польські, суттєво применшували кількість українців (цьому сприяли поляки, які повністю захопили всі керівні посади у адміністраціях Галичини). З усіх австрійських переписів населення найменш достовірним є переписи 1880 р. і особливо 1910 р.

Перепис населення 1880 р. – у Винниках проживало 2 857 осіб (з них – 239 євреїв).
Перепис населення 1890 р. – у Винниках проживало 3 390 осіб (з них – 302 євреїв).
Перепис населення 1900 р. – у Винниках проживало 3 881 особа (з них – 266 євреїв).

У другій половині XIX ст. приріст населення кожного десятиліття складав 400—500 осіб.
За час  проживання у Винниках євреїв кількість їх  сімей не перевищувала 40—50. Євреї Винник ховали своїх померлих на Львівському кладовищі. Основним джерелом доходів місцевих євреїв була торгівля (магазини й кіоски), а також закупівля сільськогосподарської продукції у місцевих мешканців і перепродажа її у Львові.

На поч.XX ст. Винники інтенсивно розвивалися. Під час перепису населення 1910 р. майже всіх трудових мігрантів було записано римо-католиками. Населення Винник за 1900–1910 рр. зросло на 21 %; кількість римо-католиків за цей період там збільшилася на 47,8 %, тоді як українців –  на 3,8 %. Річ у тім, що на тютюновій фабриці існували обмеження у прийомі на роботу греко-католиків (тобто українців). Крім того, у 1900–1910 рр. простежувалося зменшення кількості греко-католиків у навколишніх селах, де більшість населення становили римо-католики. Питома вага поляків збільшилася у Винничках, Зимній Воді, Холодновідці, Зубрі, Сокільниках.

У міжвоєнний період польська влада в Галичині організувала два переписи населення — 1921 р. та 1931 р. Поміж інших критеріїв перепис 1921 р. визначав віровизнання та національність жителів, а перепис 1931 р. – віровизнання та рідну мову, причому, щоб зменшити кількість українців, окремо виділяли українську та руську мови. За цими критеріями матеріали перепису 1921 р. публікували щодо кожного населеного пункту Галичини, перепису 1931 р. – у розрізі повітів із виокремленням сільського і міського населення та найбільших (з населенням понад 20 тис. осіб) міст.

У 20-их роках ХХ ст. Львівський повіт обіймав навколо м. Львова територію сучасних Пустомитівського району, північно-західну частину Миколаївського району, південно-західну частину Кам’янсько-Бузького району, південь  Жовківського та крайню південносхідну частину Яворівського району. Повіт межував: на півночі – з Жовківським і Кам’янсько-Струмилівським, на півдні – Жидачівським, на заході – Городоцьким, на сході – Бібрецьким і Перемишлянським повітами.

На початок 20-их рр. ХХ ст. у Львівському повіті мешкало 149 551 особа, з них 71 644 чоловіків, 77 907 жінок, а у Львові мешкало 219 388 осіб: 99 266 чоловіків і 120 122 жінок.
Статус міст, окрім Львова, у Львівському повіті ще з 1896 р. мали Новий Яричів і Щирець.

У містах Львівського повіту в 1921 р. проживало 3 075 осіб, з яких 1 454 чоловічої статі та 1 621 жіночої. За чисельністю міське населення поступалося багатьом приміським селам, наприклад, Замарстинову (8 659 осіб), Клепарову (5 789 осіб), Знесінню (5 551 особа), Білогорщі (4 423 особи),  Винникам (3 603 особи; з них- поляків 1835 осіб (50,9 %), українців – 1456 осіб (40,4 %), євреїв – 250 осіб (6,9 %), інші – 62 особи (1,7 %).

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка

(далі буде)