Перші відомі володарі Винник – українці і німці

Винниківчани завжди пишаються багатовіковою і героїчною історією свого рідного міста, але небагато знають про їх перших володарів. Нажаль історія не зберегла для нас їхніх портретів.

Бертольд Штехер – перший відомий володар Винник. Перший львівський війт німецького права, який отримав маєтки під Львовом (млин Сільський Кут, селище Малі Винники і хутір Підберізці) за вірну службу від короля Льва Даниловича (1228р. —1301р.).

Німецька громада разом з українською, єврейською та вірменською була присутня у Львові з часу його заснування Данилом та Левом. Німецькі переселенці принесли до Львова традиції Магдебурзького права — де війт керував справами громади і представляв її перед королем.

Бертольд Штехер був серед засновників костела Марії Сніжної, одного з найдавніших храмів Львова. За свою працю на благо міста отримав в винагороду від Лева млин Сільський Кут, озера та два невеликі маєтки в Малих Винниках та Підберізцях. Право володіння цими маєтками нащадкам Бертольда — Юрію, Руперту та Маргариті — підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота і стала першою письмовою згадкою про Винники.

Матеус (Матвій) Штехер — син Бертольда — також був війтом Львова і володарем Винник, а його далекий нащадок — Петро Штехер (нім. Peter Stecher) — львівським бургомістром . Мав статус міського будівничого. До 1382 року проживав у будинку напроти Латинського катедрального собору (відомо, що того року продав його Генрику з Теребовлі). 1388 року придбав пекарню. Обраний міським радником у 1382—1384 і 1388 роках. Протягом 1404—1407 рр. збудував міський водогін, провівши глиняними трубами воду з Погулянки. 1405 року здійснив поїздку до Кракова, ймовірно у справах будівництва водогону (краківський водогін на той момент ще будувався). Керував будівництвом Латинського катедрального собору.

Грицько Кердейович (Грицько Кірдей, Грицько з Поморян, Грицько Кердеєвич; ?-1462 р.) — був. володарем Винник у 1443 р. ( подільський воєвода 1439-1462 рр.; теребовельський і холмський староста) ім’я якого фі-гурує в чисельних майнових судових позовах. На початку XV ст. був власником Гусятина (Тернопільщина).

Входив до так званої «руської партії» в Кракові, до якої належали Спицимир Мельштинський (голова), Григорій з Браниць, Микола з Борисович, Іван із Загорян, Федір Острозький, Петро з Курова та інші видатні представники руської шляхти. Ця партія у 1430 р. досягла проголошення в Єдльні привілею, який зрівнював їх у правах із поляками, а після смерті Ягайла у 1434 р. вони поставили Софію регентшею при малолітніх дітях, і вона фактично правила Польщею. Поза усяким сумнівом, партія мала намір опанувати трон не тільки в Кракові, а й у Литві.

У 1433 р. він розбив Олександра Носа і в нагороду за це був призначений польським королем Ягайлом першим холмським старостою.

Історична довідка
 
Польська шляхта намагалася долучити Поділля до Польщі. Як тільки помер Вітовт (1430 p.), польські пани негайно вислали своїх гінців до Кам’янця зі звісткою про його смерть. А кам’янецькі поляки під проводом єпископа Павла, колишнього старости Грицька Кердейовича, що перейшов на польський бік, і шляхтичів Бучацьких захопили замок у Кам’янці і замки у Скалі, Червоногороді та Смотричі, а Вітовтового намісника Довгірда зв’язали і ув’язнили.

Незалежним Холмське князівство було до 1433 р. (точніше, Белзько-Холмське, оскільки у 1399 р. останній холмський князь Іван Юрійович загинув у битві з Тимуром на Ворсклі, і відтоді Холмщиною правили белзькі князі). За ці землі між Литвою та Польщею постійно точилася боротьба, яка мала відлуння і в українському суспільстві. Інтереси Литви відстоював Олександр Ніс, а Польщі – Грицько Кердейович, який не тільки приєднав до неї Поділля, а й робив усе можливе для приєднання Холмщини.

Лагодовський Олександр Ванько ( 1525 р.-1574 р.) – один із знаменитих володарів Винник з стародавнього українського роду. 1569 р. польський ко¬роль Сигізмунд Август видає ман¬дат про повернення О. Лагодовському незаконно відібраного маєтку — с. Винники з прилеглими пасікою і ставком. Від О. Лагодовського Винники перейшли до його синів — Олександра і Марка. 1631 р. Лагодовські за борги продали Винники, Підберізці, Млинівці, Завадів і Бартошів львівсь¬кому каштеляну Вацлаву Замойському.

Олександр Ванько Лагодовський був ктитором Унівського монастиря з 1549 р. по 1574 р. У 1549 році святиня була зруйнована під час татарських набігів. Якби не лицар Олександр Ванько Лагодовський, на цьому б історія монастиря закінчилася. За переказами, Лагодовському, який страждав від хвороби ніг, наснився віщий сон. Йому з’явилася Божа Матір і сказала, що позбавити його від недуги зможе тільки джерело з чудодійною водою. Сон збувся. Князь знайшов джерело, обмився в ньому і одужав. На знак чудесного зцілення, Лагодовський побудував біля джерела монастир на честь Богородиці. Джерело діє і понині. Воно обкладене камінням і прикрашене зображенням Богоматері. До наших днів зберігся красивий мармуровий надгробок князя, який виконаний у стилі ренесанс. Лагодовський зображений у лицарських обладунках, нібито він спочиває на ложі. Надгробок Лагодовського (фото) – один із кращих зразків західноукраїнської скульптури епохи Ренесансу. З 1574 р. до 1950 р. надгробок знаходився у монастирській церкві. Зараз його оригінал зберігається в Олеському замку.

 Байцар Андрій, Доцент ЛНУ ім. І.Франка, депутат ВМР

Фото:

Клімат Винник

М’який клімат, горбиста заліснена місцевість, надають неповторного ландшафтного колориту нашому місту, що свого часу дало привід назвати його «Малою Швейцарією».

Клімат − помірно континентальний з м’якою зимою і теплим літом. Середньомісячна температура повітря складає −4 °C у січні і +18 °C у червні. Абсолютний максимум температури повітря (+37,0 °C) зафіксований у серпні 1921 р.(Львів), абсолютний мінімум — (−33,6 °C) 10 лютого 1929 р. (Львів). Загалом, за останні 100 років температура повітря у Винниках має тенденцію до підвищення. Так, протягом цього періоду середньорічна температура підвищилася, принаймні, на 1 °C.

У середньому за рік випадає 740 мм атмосферних опадів: найменше — в січні, найбільше — в липні. За рік у місті близько 174 дні з опадами. Такі суми опадів обумовлені, очевидно, великою лісистістю та заболоченістю території, порівняно з навколишніми височинами.

Найменша кількість опадів припадає на січень-лютий (29 мм за місяць), а найбільша – на червень-липень і становить 93 мм за місяць. Кількість опадів за літній період перевищує їх кількість за зимовий період у 2,5 р.

Річні і місячні суми опадів характеризуються великою мінливістю. В окремі роки вони бувають досить значними. Так у 1893 р. випало 1320 мм за рік, з них тільки у липні — 301 мм. У 1904 р. випало 369 мм. Були роки, коли місячна сума опадів становить 1-5 мм – це березень 1901 р.

Влітку в околицях Винник бувають часті зливи, особливо рясні дощі, інтенсивність яких дорівнює 0,1 – 0,3 мм/хв. Це відбувається тоді, коли хмари надходять із сходу. Їм на перешкоді стають Чортова Скяля, г.Жупан та г. Лисівка, таким чином хмари діляться на дві гілки: олна гілка іде на захід північною стороною оминає Чортові Скелі, а друга – південною обходить г. Лисівку. Перед підвищенням Давидівського пасма вони ніби роблять «зупинку», саме тут випадають зливові дощі.

У зимовий період в околицях Винник утворюється більш-менш стійкий сніговий покрив, який добре оберігає грунт від переохолодження і відіграє важливу роль у режимі зволоження. Максимум снігу випадає в січні на початку лютого (його висота 10-15 см, в лісі 20-25 см). Сніг випадає до кінця березня, або першої половини квітня. Стійкий сніговий покрив дуже рідко встановлюється відразу. Таких виключень небагато. Як приклад – зима 1995-1996 рр. (коли сніг випав 4 листопада 1995 р. і протримався аж до кінця березня 1996 р.). Звичайно йому передує утворення декількох тимчасових покривів. Внаслідок зростання температури, зникає сніг також поступово

Для всіх пір року характерні різкі перепади атмосферного тиску, температур і вологості повітря. Зими м’які — морози нижче −20 °C спостерігаються вкрай рідко. Стійкий сніговий покрив встановлюється не кожної зими. Весна прохолодна та дощова, заморозки і снігопади можливі до початку травня. Літо прохолодне. Звичайні літні полуденні температури в межах +20-25 °C, спека вище +30 °C спостерігається рідко. Влітку частими є грозові зливи і різкі перепади температур при проходженні атмосферних фронтів. При цьому майже щороку спостерігаються ураганні вітри, які призводять до повалення дерев, обриву ліній електропередач, невеликих руйнувань. Осінь помірно тепла і суха.

3авдяки руху повітряних потоків, відбувається розподіл у просторі і часі хмарності, опадів, вологості і температури повітря. Вологість повітря в середньому за рік становить 79 %. Найчастіше дмуть західні вітри, найрідше — північно-східні. Над територією міста проходять різноманітні повітряні маси. Панівним є повітря помірних широт, або полярне. В усі пори року спостерігається морське полярне повітря, яке взимку приносить похмуру з туманами погоду, викликає відлиги, а влітку — нестійку холодну погоду зі зливами, грозами. Континентальне полярне повітря надходить найчастіше влітку та навесні й пов’язане з трансформацією морського полярного повітря.

Особливістю атмосферної циркуляції є приплив у зимовий і весняний періоди континентального арктичного повітря, яке приносить холодну, безхмарну погоду, низькі мінімальні температури (іноді до 30°С морозу і більше). У літньо-осінній період може проникати морське арктичне повітря, яке спричиняє холодну, вологу погоду. Крім того, навесні та влітку проникає тропічне повітря. Континентальні тропічні повітряні маси зумовлюють влітку найвищі температури. Морське тропічне повітря викликає теплу, хмарну погоду з туманами. Погода в місті значно залежить від циклонів, які на території Львівщини переміщуються протягом цілого року. Проте найчастіше циклони повторюються взимку і навесні. З атмосферною циркуляцією тісно пов’язаний вітровий режим. У Львівській області панують вітри західних румбів: у зимовий період — західні та південно-західні, влітку — західні та північно-західні.

У кліматі окремих частин Винник є як відмінності, так і багато спільного, а саме: м’якість, що виявляється у невеликих різницях температур літа і зими, та висока зволоженість, про яку свідчать річні суми опадів. У зв’язку із значною хмарністю над територією протягом року дійсна сумарна радіація становить лише 60 процентів від можливої.

Показники теплового балансу свідчать про те, що в межах Винник формується помірно-вологий клімат. Кількість опадів перевищує величину випаровування.

У Винниках найчастіше повторюються слабкі та помірні вітри, швидкість яких становить 0-5 м/сек (70-90% за рік). Вітер зі швидкістю 0-1 м/сек найчастіше повторюється влітку, зі швидкістю 2-3 м/сек однаково протягом року, а зі швидкістю 4-5 м/сек — взимку. У холодну пору бувають вітри зі швидкістю 6-10 м/сек. Швидкості більші, ніж 10 м/сек, спостерігаються рідко..

Положення території в поєднанні з лісистістю та заболоченістю впливає на агрокліматичні умови. Тривалість безморозного періоду 180 днів. Тут раніше починаються осінні (в другій половині жовтня) та пізніше закінчуються весняні (на початку травня) приморозки (приморозки — короткочасні зниження температури ґрунту і приземного шару повітря до 0°C й нижче вночі при позитивній температурі вдень; причина — вторгнення холодних повітряних мас та охолодження поверхні землі вночі). Найнебезпечніші весняні приморозки, від яких зазнаюь шкоди сади під час цвітіння, а також численні сільськогосподарські культури.

Тому необхідно дуже уважно вибирати поля під ярі культури. Необхідно також враховувати суми активних температур, які становлять 2450-2500°С, вони більші, ніж на сусідніх територіях. Вегетаційний період триває 213-215 днів, а період активної вегетації 156-160 днів.

  Байцар Андрій, Доцент ЛНУ ім. І.Франка, депутат ВМР

Ми живемо в окупованій країні, — Данило Яневський

Телеведучий і журналіст, доктор історичних наук і професор УКУ Данило Яневський каже, що не є носієм абсолютних істин, а лише «архівною крисою», яка досліджує документи і говорить про них. Втім його висновки часом несподівані, а іноді й дискусійні. На зустрічі у Львові історик не уникнув питань і про сучасну політичну реальність в Україні й поділився своїми оцінками.

Яневський привіз до Львова свою найновішу книгу «Проект Україна. Грушевський. Скоропадський. Петлюра». Вона продовжує серію із «Загублена історія втраченої держави», «Проект «Україна»: таємниця Михайла Грушевського», «Проект «Україна»: спроба Павла Скоропадського», «Проект «Україна»: крах Симона Петлюри», та нещодавно виданої «Проект «Україна»: жертва УПА, місія Романа Шухевича».

Він каже, що в Україні відбулася інтелектуальна революція у сфері україністики. За останні 15 років – від 1995-1996р, коли пройшов шок від проголошення незалежності й усвідомлення того, що можна писати все, що завгодно, і тобі нічого не буде, – українознавці видали близько 5 тис. монографій, збірок документів, докторських і кандидатських дисертацій, які малюють принципово відмінну від тої, що існує зараз, історію України.

Деякі тези Яневського з його зустрічі у Львові опублікував ZIK.

250 років знищують цілий народ

– Усі ці книжки об’єднує одна проста ідея: від 1772 року і по нині ми живемо в окупованій країні. І ця окупація ділиться на декілька періодів. Перший – до 1918, коли сім російських імператорів на цих землях сім уніфікаційних практик застосували. А результат був такий: вся державна адміністрація на території сучасної України була куплена знизу доверху, корумпована. Вдень правила російська імперська адміністрація, а вночі – сімейні клани, які за гроші вирішували все, що їм було потрібно.

Другий період – від 1918 до початку 1921 року, коли ми мали тотальну громадянську війну на території Великої України, так звану війну всіх проти всіх, в якій українське село виступило основним мобілізаційним ресурсом і мало на меті вирішення одного простого завдання – чорний переділ приватної власності… Ця громадянська війна припинилася тільки через те, що в деяких районах України просто закінчилось чоловіче населення. Ті, що залишилися, радісно прийняли більшовиків, бо вони а) гарантували легалізацію пограбованого і б) встановили такий-сякий правопорядок.

Після 1925 року почалося винищення населення, але винищували населення великої України точково, окремими групами. І цей процес більш-менш закінчився з приходом Лаврентія Берії в 1938 році. Далі була війна, спровокована і підготовлена Сталіним…

Від 1918 до 1848 року на землях сучасної України, в кордонах 1991 року, було фізично винищено понад 20 млн людей. Це найбільша антропологічна катастрофа в історії Європи за тисячу років.

Головний урок цих 250 років полягає в тому, що на очах усього світу знищують фізично цілий народ, сьогодні – горілкою, хабарами, абсолютно аморальною політикою. Це знищення відбувається постійно і набуває різних форм, часами абсолютно збочених. Це не усвідомлюється сьогодні українцями, не усвідомлюється інтелектуальною верствою. Це історія 250-літнього реального, невигаданого голокосту.

УПА не була воюючою стороною

– Історія УПА – це історія народної війни проти комуністичної окупації. Всякі вигадки про те, що вони були нацистськими, гітлерівськими, фашистськими – це все ганьба для тих людей, які таке стверджують.

Роман Шухевич є правдоподібно найбільшим солдатом в історії нашого народу. Цей солдат, по-перше, загинув зі своїми воїнами. Він міг вийти за територію УРСР, готувався його виїзд на Захід, але він не пішов. Він був свідомий своєї місії тут, на цих землях, і він виконав її до кінця…

Сьогодні точаться дискусії, ким є бійці УПА – учасниками бойових дій чи воюючою стороною. Ці дискусії абсолютно беззмістовні, тому що є міжнародне право, і згідно з Гаазькими конвенціями юридичний статус упівців чітко визначений – вони є комбатанти, тобто учасники бойових дій, які мають свої юридичні права. Воюючою стороною вони не могли бути, тому що в Другій світовій війні участь брали держави, а не партизанські формування, подобається нам це чи ні.

Отже, ці люди мали легальний статус, мали право на легальний збройний опір і скористалися цим правом. І це не визнавала тільки одна країна – Радянський Союз, в якого була єдина у світі армія, де бійців розстрілювали перед боєм, щоб «підбадьорити».

Українсько-польського конфлікту на Волині не було

– Ніякого українсько-польського конфлікту на території Волині в 1943 році не було. Я кажу так тому, що Волинь в 1943 році – це рейхскомісаріат «Україна» з центром в Рівному. Вища цивільна і військова влада належить Еріху Коху. Хто є населенням Волині в цей рік? Це, з точки зору права, колишні громадяни Польської Республіки українського і польського походження. Хто несе згідно з міжнародним законом, який діяв на той час, відповідальність за правопорядок на окупованих територіях? Цивільна адміністрація країни, яка окупувала ці території.

Якщо це так, то правильно сказати, що влітку 1943 року на території Волині відбулася спровокована німцями різня громадян Польщі українського і польського походження. І ми – мешканці Галичини, Буковини, Великої України, Криму – ні юридичної, ні політичної, ні історичної відповідальності за це не несемо. Не треба нас втравлювати в конфлікт з поляками.

Чому це спровокував Еріх Кох? Дуже просто: літо 1943 року – це фактично крах Німеччини. Англійці й американці висаджуються на Сицилії. Гітлер виходить з Курської битви. Йому зрозуміло, що війні кінець, і вся його стратегія – затягнути час. Для того, щоб залишити товаришу Сталіну «подарунок» в тилу, німецька адміністрація і спровокувала це.

Скоропадського – у національний пантеон

– Якщо б мене запитали, кого би я виводив у національний пантеон, то це були б люди на кшталт Павла Скоропадського і Миколи Василенка, враховуючи їхні інтелектуальні та моральні якості.

Усі члени уряду Скоропадського – це були видатні, першого класу фахівці у своїх питаннях. Уряд Скоропадського єдиний за тисячу років уряд на землях України, який оголосив правила гри в перший же день приходу до влади. Він намагався відновити поняття Бог, закон, справедливість, Україна. І це викликало суцільне несприйняття українського селянства, якому це було глибоко до дупи, а тільки би земля…

Є багато праць, які показують інтелектуальний рівень людей з команди Скоропадського. І перший серед них – Микола Прокопович Василенко, найбільший просвітитель нашого народу після Василя Острозького.

У нас був вибір між бандитами і придурками

– У нас з 2002 до 2004 року вибір був доволі простий – між бандитами і придурками. Я особисто обрав придурків, але я не думав, що вони придурки до такої міри.

Що стосується Віктора Федоровича, то я би його з Гітлером не порівнював (у відповідь на запитання з залу, – ред.), тому що Гітлер був надзвичайний харизматик, людина, яка півсвіту поставила на вуха. Крім того, геніальний полководець. А чим Віктор Федорович командував, мені, чесно кажучи, невідомо…

Для мене нинішній режим є окупаційний. І для мене він нічим від режиму Еріха Коха не відрізняється. Всі ці випадки, які ви бачите кожного дня, це підтверджують. Перш за все, відсутність правового захисту людини. Тому нема в нас іншого вибору, як єднатися навколо нас самих.

Довідка

Данило Борисович Яневський (21 червня 1956, Чернівці) – український історик, журналіст. Кандидат історичних наук (1988). Доктор історичних наук (2008). Заслужений журналіст України (2005).

1991–1996 – член редакційної ради та парламентський кореспондент журналу «Філософська та соціологічна думка».

1992–1994 – кореспондент Російської служби Радіо «Свобода».

1995–1996 – кореспондент Української служби «Голосу Америки».

1995 – консультант Національного Демократичного Інституту (США) з проблем політичних партій. Координатор програми для українських та російських засобів масової інформації «Дому Свободи» (США).

1996–1997 – головний редактор програми «Післямова» (телекомпанія «Нова Мова», ТРК «Студія «1+1»).

1997–1999 – продюсер ранкового блоку мовлення ТРК «Студiя «1+1», шеф-редактор, автор, ведучий програми «Сніданок з «1+1».

1999–2000 – директор Телевiзiйної Служби Новин ТРК «Студiя «1+1», продюсер, автор, ведучий програми «Проти ночi».

1999–2000 – декан-органiзатор Департаменту журналiстики Нацiонального унiверситету «Києво-Могилянська Академiя».

2000–2002 – ведучий програми «Перший мільйон», ТРК «Студiя «1+1».

2000–2001 – редактор Об’єднаного українського порталу (www.ukrop.com).

2002–2004 – журналіст Української служби Радіо «Свобода».

2004–2007 – працював на 5-му каналі як ведучий інформаційних програм і ток-шоу «Майдан».

У вересні 2006 року засновував і очолив консалтингову компанію «Данило Яневський та Партнери», яка надає послуги у сферах політичного лобіювання, консалтингу та PR, активно консультуючи українських, європейських та американських інвесторів із взаємодії з державними структурами Києва, Брюсселя та Вашингтона.

Був членом КПРС (1982 – лютий 1991), членом Демплатформи КПУ (1990–1991).

Фото:

Винники сакральні: старі міські цвинтарі

Серед сакральних об’єктів Винник особливе місце займають старі міські цвинтарі. Їх у Винниках два: Старий винниківський цвинтар і Німецький винниківський цвинтар.

Старий винниківський цвинтар заснований у кін. XVIII ст. До сьогоднішнього дня збереглися залишки надмогильних плит датованих поч. XIX ст. До цього цвинтар знаходився біля сучасної церкви Воскресіння Христового (1842 р.), яка була збудована на місці старої дерев’яної церкви (1515 р.). Раніше померлих хоронили біля церкви. Вперше документально зафіксовано існування при церкві цвинтаря у Винниках у 1753 р. Церковний візитор, описуючи парафіяльну церкву Воскресіння Господнього, згадав про церковний місцевий цвинтар.

Протягом багатовікового періоду похоронено не одне покоління жителів, їх могили після ліквідації при церкві цвинтаря австрійським урядом, були забуті і затерлися в пам’яті виниківчан.

На сучасному винниківському цвинтарі знаходяться могили видатних людей, які залишили вагомий внесок в історії і культурі нашої держави.

Винники одними з перших виконали свій обов’язок по відношенню до полеглих воїнів: за одностайною згодою винниківської громади 24 квітня 1921 р. відбувся великий стрілецький похорон, останки 16 воїнів перевезено на місцевий цвинтар і поховано у спільній могилі.

Після похорону, в таємниці від уряду, винниківчани вирішили спорудити пам’ятник на стрілецькій могилі. Проект пам’ятника виконали Л. Лепкий (брат Б. Лепкого) та графік П. Ковжун, а виготовив місцевий скульптор В. Сидурко.

Лепкий Левко (7 грудня 1888 р. с. Поручин Бережанського повіту, Тернопільщина — 28 жовтня 1971 р. м. Трентон, недалеко від Нью-Йорка) — композитор і письменник, талановитий журналіст і художник, командир кінноти Українських січових стрільців, один із засновників видавництва «Червона Калина», найбільш відомий як автор широкопопулярних стрілецьких пісень.

Ковжун Павло Максимович (3 жовтня 1896, с. Костюшки на Волині — 15 травня 1939, Львів) — український графік, маляр і мистецтвознавець. Учасник Перших Визвольних змагань 1917–1921 рр.

Пам’ятник представляє собою кулю між двома однораменними хрестами, яка мала символізувати, що воїни загинули, але не здалися. Посередині кулі — стилізований тризуб на фоні щита, під яким знаходяться дві шаблі, обвиті терновим вінком, а на хрестах цифри: 1918 і 1919. Це був перший стрілецький пам’ятник на українських землях.

Пам’ятник освячували у першу неділю червня 1922 р. Близько десяти тисяч людей були присутні на церемонії, серед них Богдан та Леонід Лепкі. Боячись заворушень, за наказом польської влади кладовище міста було оточене трьома рядами армії та поліції.

Програма складалася з польової Служби Божої на площі місцевого «Сокола», походу на цвинтар, відкриття пам’ятника і покладання вінків. Хоча промови та виступи були суворо заборонені, та саме покладання вінків (150!) з виголошенням від кого – викликали більше враження, ніж будь-які промови. Хоча згодом польські націоналісти вимагали усунути пам’ятник, однак з правової точки зору на це не знайшли підстав. Згодом вже московські вандали пошкодили пам’ятник та знищили державний знак – тризуб, однак стерти імена героїв з людської пам’яті жодній владі не під силу.

Біля могили січових стрільців похований Іван Липа (літературний псевдонім Петро Шелест, Іван Степовик; 24 лютого 1865, Керч – 13 листопада 1923, Винники). — громадський і політичний діяч, письменник, за фахом лікар.

Співзасновник таємного товариства «Братство тарасівців». У 1917 р. — український комісар Одеси, член ЦК Української партії соціалістів-самостійників. У період Української Народної Республіки — керуючий управлінням культури і віровизнання в уряді. Був членом Всеукраїнської Національної Ради та Ради Республіки. З серпня 1920 входив до складу комісії по підготовці Конституції УНР, деякий час був міністром охорони здоров’я в Уряді Української Народної Республіки в екзилі.

З 1 березня 1922 р. жив і займався лікарською практикою у Винниках. Тут написав повісті «Кара» і «Утома».

Цікавим сакральним об’єктом є капличка, де поховані визначні постаті національно – духовного відродження – о. Григорій Гірняк (1865 – 1945 рр.) і о. Стефан Хомінський (1815 – 1890 рр.) з родиною. Поряд з капличкою похована дочка о.Гірняка – Ірина, яка померла у 1980 р. ( працювала вчителем молодших класів ).

На цвинтарі знаходяться могили:

Олександри Любич Парахоняк (1892 – 1977 рр.) – оперна та камерна співачка;
Якова Нагляка (1889 – 1959 рр.) – доктор, січовий стрілець;
• Миколи Полєка – професор — філолог, вчитель;
• Михайла Керницького (1896 – 1979 рр.) – краєзнавець, вчитель;
• Миколи Федюка (1885 – 1962 рр.) – живописець, графік,
мистецтвознавець, педагог.
• Івана Калитовського (1922 – 1986 рр.) – хірург;
Богдана Маркевича (1925 – 2002 рр.) – український футбольний тренер; та інших видатних людей.

Німецький винниківський цвинтар (сьогодні парк на вул. Сахарова) діяв з 1785 р. по 1944 р. Хоча з 1940 р. корінних німців вже у Винниках практично не залишилось, але під час воєнних дій 1941-44 рр. німецьке військове командування дало наказ хоронити військових на цьому цвинтарі. На поч. 1950-х рр. ці військові поховання по-варварськи були сплюндровані радянською владою. На сьогоднішній день збереглось лише з десяток поховань, і перебувають вони в занедбаному стані.

Єврейського цвинтаря у Винниках не було. Більшості провінційних єврейських громад аж до кінця XVI-го ст. не дозволялося мати свої цвинтарі. З цієї причини в період пізнього середньовіччя Старий єврейський цвинтар у Львові став місцем вічного спочинку для всіх євреїв Галичини. Винниківських євреїв спочатку хоронили на Старому єврейському цвинтарі у Львові по вулиці Шпитальній (нині Базарна). Коли у серпні 1855 року, під час епідемії холери, кількість поховань на єврейському цвинтарі доходила до 15-ти щоденно, тоді стало питання про закриття Старого цвинтаря і відкриття Нового єврейського цвинтаря на Янівському передмісті, на так званих «Піліховських полях», де він зберігся і дотепер. У травні 1872 року на Львівському передмісті Знесіння був відкритий ще один єврейський цвинтар площею 0,8 га, на якому хоронили також євреїв з Винник. Брюхович, Замарстинова, Збоїськ, Голоско, Клепарова, Кульпаркова й інших передмість.

 Байцар Андрій, Доцент ЛНУ ім. І.Франка, депутат ВМР, фото: Олег Панас

У Винниках збудують музейний комплекс (ВІДЕО)

У Винниках планують будівництво цілого музейного комплексу історії культури та побуту етнічних українців з Надсяння, Лемківщини, Холмщини та Підляшшя. У музеї планують створити 12 постійно діючих експозицій, а також розмістити на його території інтерактивні експозиції та співоче поле.

Про це розповів директор Історико-краєзнавчого музею Винник Ігор Тимець.

На музей уже виділили 1,5 га землі на околиці міста недалеко від перетину двох доріг – Київ–Чоп і Львів–Івано-Франківськ. Крім того, уже розроблена вся проектна документація. Розробники пішли цікавим шляхом. Вони вирішили не переробляти пам’ятки архітектури під музеї, а побудувати зовсім новий будинок.

«Ми зробимо музей таким, яким він має бути. Ми залучали архітекторів і науковців. Такі музеї вже давно створюють по цілому світі», – розповів Ігор Тимець.

В основному музей буде розрахований на туристів, які подорожують автотранспортом. Люди зможуть там не лише подивитися на різні виставки, а й відпочити, поспостерігати за роботою ковалів, посмакувати українською кухнею.

На такий проект потрібно близько 33 млн грн.

«Нашими добрими партнерами є Польща і Європа. Партнери готові дати 75% від потрібної суми, а 25% має виділити українська сторона», – розповів Тимець.

 Більше відео можна перегляну тут

Джерело:
  

 

Винники сакральні: Костел Вознесіння Пресвятої Богородиці (1766р.)

Костел Вознесіння Пресвятої Богородиці у Винниках
фото: ukrainaincognita.com

Костел Вознесіння Пресвятої Богородиці та дзвіниця – належать до пам’яток архітектури XVIII –XIX ст. Костел розташований у центральній частині Винник, на південь від магістральної дороги, що проходить через місто, в наріжнику вулиць Т.Шевченка та Львівської у глибині ділянки, на схилі г.Лисівка.

Будівництво костелу у Винниках почалося у 1738 р, і тривало до 1766 р., бо власне в тому році до нього перенесено чудотворну ікону.

Початки винниківського костелу пов’язані з культом ікони Матері Божої Винниківської. Винниківський образ Божої Матері є однією з копій Ченстоховської, зробленої, на думку польського дослідника Петра Красного, перед урочистою коронацією Белзької (Ченстоховської) у 1717 р., бо на ній намальована корона вже Владиславівська, а не папська — Климентіївська.

Історична довідка:
Белзька, або Ченстоховська чудотворна ікона Божої Матері, за переказами, була намальована євангелістом Лукою в Єрусалимі у Сіонській горниці, де відбувалась Тайна Вечеря (пам’ять 18 жовтня). У 66 – 67 рр., під час навали римських військ під керівництвом Веспасіана і Тита, християни втекли у містечко Пеллу. Разом з іншими святинями вони зберігали у печерах і образ Богоматері. Цариця Олена, мати візантійського імператора Костянтина у 326 р., привезла цю ікону з Єрусалима до Константинополя. Як потрапила святиня до Белзу — невідомо. За однією версією, її безпосередньо отримав із Константинополя король Лев, згідно з іншою — вона спочатку була в Болгарії, Моравії та Чехії, а потім дісталась українському королю Леву. Він помістив чудотворну ікону в замкову церкву в Белзі.

У хроніці львівських вірменських бенедиктинок є згадка, що 1736 р. ця ікона, що перебувала в господаря Нікеля, плакала кровавими слізьми. Дідичка Винник Маріанна з Потоцьких Тарлова взяла цю ікону і помістила її в палацову каплицю, а через великий наплив відвідувачів, у 1738 р. виділила кошти на будівництво костелу. Львівський латинський архиєпископ Миколай Вижицький (1733-1756 рр.), після дослідження, признав ікону чудотворною.

У 1766 р. храм було нарешті збудовано, чудотворний образ перенесено до нього, і при допомозі Львівського архієпископа Сєраковського у Винниках виникла парафія, яку обслуговували до 1784 р. отці піяри. У 1785 р. авсрійська влада реквізувала золоті та срібні прикраси чудотворного образу.

За легендою, оригінал хотіли забрати гусити і не змогли, тому один з них вдарив шаблею, від чого зразу помер, але шрам на обличчі Марії залишився. Є він і на винниківській копії, що видно на фотографії початку ХХ ст. з книги Фридриха. Друга фотографія з 1927 р. представляє зовсім інше зображення, іншу раму, барокові стилістичні риси і поворот голови замість анфасного. Виходить, що образ був перемальований, поміщений в нову раму та оздоблений новими ризами з орнаментом. На деяких з численних копій був напис польською мовою: «Під Твоєю охороною ховаємося». Красний пише, що після II світової війни цей образ з костелу передали до Винниківської греко — католицької церкви. Ксьонз Владислав Пельц передав на збереження священику А.Поточняку. Тепер у церкві в лівому вівтарі є невеликих розмірів копія Ченстоховської ікони, зроблена оліографією на дикті невеликих розмірів, з іншими ризами і без напису, тобто, одна з серійно тиражованих копій. За свідченням п. Дарії Бреславської, ікону з костела перевезли в костел у Тжебницю коло Вроцлава.

Архітектура. За планувальною структурою костел – прямокутний у плані, однонавний, загального типу (нава (від лат. navis — корабель) — поздовжня або поперечна частина простору церкви , розташована між рядами колон, стовпів, арок або між зовнішньою стіною та поздовжньою колонадою або аркадою).Головна нава умовно поділена на три частини – приміщення первісного притвору з хорами, влаштованими на рівні другого ярусу, власне нава, та однакової ширини з нею, пресвітерій, відділений від нави лише однією сходинкою. Головна нава храму перекрита трьома пряслами хрестових склепінь, хори – бочковим склепінням. Від сходу до костелу примикає, прямокутна у плані, захристія, від заходу – невелика ризниця, від півночі прибудований прямокутний у плані притвір (усі три приміщення перекриті плоским перекриттям). Костел накритий трьохсхилим дахом, на гребні котрого височить струнка барокова сигнатурка. Нижчий від основного об’єму притвір накритий двосхилим дахом. Чільні фасади костелу та притвору завершуються відповідно бароковим та необароковим фронтонами. Фасади костелу декоровані пілястрами іонічного ордену, бароковими дзеркалами стін з прорізами вікон, декорованими білокам’яними профільованими обрамленнями.

Відомо також, що у 1795 р. костел був покритий гонтом, а фасади храму помальовані на червоно. Прибудований на початку XIX ст. притвір – реконструйований у 1889 р. Цього ж року була збудована стінова дзвіниця
( тодіж костел і освятили під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії ).

Пам’ятка, в цілому, розташована на високому цоколі, викладеному з білокам’яних блоків. Вхід до храму влаштований по зовнішніх відкритих сходах, розташованих на центральній осі костелу та огороджених балюстрадою.

Інтер’єр храму. В інтер’єрі храму зображене малярство XVIII – XIX ст. Впродовж 30 років тривало впорядкування внутрішнього убранства костелу — малювання стін та склепінь, влаштування головного та бічних вівтарів, амвону (амвон (грец. — підвишення) — у ранньохристиянській та візантійській церкві одна з кафедр, на якій здійснюються окремі елементи богослужіння, виголошуються проповіді; розміщувалась на боці хору під куполом).

Первісне малярське оздоблення інтер’єру, найвірогідніше, мало постати в 50-х чи 60-х роках XVIII ст., тобто за часів розквіту львівської школи костельного монументального малярства й належить до своєрідних прикладів відповідного мистецького напряму. Ініціатором розписів, найправдоподібніше, мав бути сам фундатор костелу – львівський єпископ–суфраган С. Гловіньський. Розписи вірогідно виконанні не пізніше як 1758 р. На це вказує насамперед згадка про надання єпископа для львівської колегії піярів, де згадано про забезпечення пароха костелу в Винниках та його зобов’язання відправляти щотижня дві меси за душу С.Гловінського.

Стіни були декоровані іонійськими пілястрами (пілястр (фр. pilastre) — плоский виступ в стіні будівлі, який зовні має ознаки колони ), вікна прямокутні. З західної стіни аркадова ніша для органа. Портал в середині передстінка мав декорацію з герограмою «Марія в славі» та два герба «Пілава» і «Шренява» (Мати Маріанни Потоцької Христина Любомирська мала цей родовий герб). На фронтоні була герограма ІНЗ, а з боків — декоративні вази. Вежичка у формі бані оббита бляхою з глорієтою, увінчаною хрестом. Бічні вівтарі з позолоченого дерева зображували Св. Антонія і образ Божого Серця, а на засові — олійні зображення Св. Йосифа та Стигматизацію Св. Францішка. Є в костелі епітафія з написом: «Тут лежить серце Едварда Братковського, підкоморого Августа III, короля польського і електора саського, старости, а потім дідича миклашівського. Помер у 1778р». Коли померла і де похована фундаторка костелу, не відомо.

У 1912 р.був проведений ґрунтовний ремонт костелу. До цього часу слід також віднести існуючий розпис храму, що був накладений на стінові розписи другої половини XVIII ст.

У 1912 р. за описом навколо ніші були фрески, що зображували Давида, Св. Луку та двох ангелів. На східній стіні нави — Св. Родина, а з боків — страсті та Св. Катерина Олександрійська. На західній стіні — Ян Непомуцен та ще два святих, а в стюкових рамах зі сходу був Спас, а з заходу — Матір Божа. На склепінні — євангелисти та символи семи дарів Св. Духа.

У склепінні вівтарної частини (презбітеріуму) вміщено Вознесіння Богородиці. Сюжет відтворено у максимально скороченій редакції, внаслідок чого виявилася повністю опущеною, традиційна для іконографії цієї історичної новозавітної сцени, приземна частина композиції з апостолами при порожньому гробі – зображено лише саму постать Марії із розкинутими врізнобіч руками. Богородиця одягнута в рожеву туніку, з боків обрамлену багатими складками голубого плаща, докладніше розмальованими при правому боці, де знизу вони частково перекривають постать, утворюючи на правій стороні фігури довгий гострий кінець, наділений характерним пізньобароковим завершенням. Обрамлена складками плаща «злітаюча» постать у характерному бароковому русі з піднятою догори головою відзначена своєрідно вираженим вертикалізмом, тоді як сама площина поля, на якій вміщено зображення, горизонтально розтягнута впоперек склепіння. Цій протяжності відповідає жест широко розведених рук Богородиці, покликаний також акцентувати рух. Чималий вільний простір обабіч фігури заповнюють численні клуби хмар, поміж якими з кожного боку вміщено по парі невеликих херувимів з темними крилами. За фігурою Богородиці роз’яснене жовте (золотисте) небо, на тлі якого виділяються широкі світліші, розширені назовні, промені сяяння навколо голови. У сегменті стелі над вівтарною стіною з-за хмар над головою Богородиці злітає голубка святого Духа. Бокові сегменти склепіння від зовнішніх стін вміщують на хмарах по одному ангелу навколішки, скерованому до вівтарної стіни.

Склепіння нави, відповідно до пропорцій самої споруди, розділене на дві частини й має однорідну, проте скромніше розроблену програму. У сегментах від бокових стін на тлі стилізованих картушів знаходяться зображення, вміщених при декоративно потрактованих колонах, чотирьох євангелистів з їхніми символами. Від сторони вівтаря з півдня знаходиться євангелист Йоан з орлом, а з півночі – євангелист Матвій, відповідно з боку хорів від півночі євангелист Лука з тельцем, а від півдня – Марко з левом. Фігурні картуші з ними обведені вузьким білим обрамленням, при зовнішніх кутах доповненим світло-сірими декоративними орнаментальними формами із застосуванням скромно розбудованих стилізованих рослинних мотивів.

За стилем костел наближений до т.з. чеського радикального бароко. Подібний костел є в селі Наварії, також започаткований у 1738 р., як перша споруда пізніше знаменитого архітектора Бернарда Меретина (Собор св. Юра у Львові, ратуша в м. Бучачі та ін.). Вчені припускають, що костел у Винниках також будував Меретин, хоча немає документального підтвердження, крім того, що цей будівничий працював для Гловінського у Винниках. Схожі храми є і в Городенці, Годовиці, Тернополі, побудовані пізніше.

Бернард Меретин (нім. Bernard Merettiner, кінець 17 ст. — 3 або 4 січня 1759 р.) — архітектор німецького походження. Споруди Меретина виконані в стилі пізнього бароко та рококо з елементами класицизму, пристосованому до українських традицій. Показовим для еволюції стилю майстра є Городенківський костел, на котрому архітектор застосував ряд прийомів, розвинутих в подальшому у головному своєму творінні — соборі святого Юра.

Творча спадщина. Сакральні споруди:
Собор св. Юра у Львові — найвище досягнення майстра. Рококовий ансамбль світового мистецького рівня, належить до найкращих зразків рококо в Україні. Будувався в період з 1745 по 1770 рр.
Перебудова монастиря місіонерів при колишній вірменській церкві Святого Хреста у Львові (1744 р., нині вулиця Замарстинівська, 9).
Перебудова костелу і монастиря сакраменток у Львові (провадив роботи у 1744 р.).
На замовлення Потоцького керував закладенням фундаментів василіянського монастиря у Бучачі (1751 р.).
Два храми у Городенці: Церква Успіння Діви Марії і Костел Непорочного Зачаття Діви Марії (1745—1760 рр.).
Перебудова костелу в с. Наварія під Львовом (1740—1748 рр.).
Реконструкція після пожежі 1748 р. костелу тринітарського монастиря( вул. Краківська, Львів).
Костел усіх святих у с. Годовиця (1758 р.).
Перебудова костелу монастиря кармеліток взутих у Львові (1743—1759 рр.).
Костел Воздвиження Чесного Хреста у Берездівцях (1771 р.).
Костел в Лопатині (1772 р.).
Парафіяльний костел Матері Божої в Коломиї на вул. Мазепи, 93 (1759—1775 рр.).
Костел у Буську (1780 р.).

Збереглися у Державному архіві також листи – звіти, та поточна документація функціонування костелу в австрійський період, що велася німецькою та латинською мовою. Тут бачимо інвентар костельний, надбання, рахунки з прибутків, оплати за шлюби, тощо. Після піярів ксьондзами в костелі були: Цибінський (1816 р.), Скжитовський (1851 р.), Польц (1862 р.). Наступний ксьондз Бенедикт Банах (1862 р.) ховає померлого греко — католика у січні 1890 року, коли захворів священик Хомінський. Серед прихожан костелу бачимо прізвища з церковних метричних книг — Місько, Кіяк, Сидорко, Врецьона, Данилишин, Капарник. Це було вже наприкінці XIX ст., але конфронтації релігійної в той час не було.

У 1896 р. ревізія зауважила брак костельної ощадної книжки Галицької каси ощадності у Львові за №205311 при відході цього року ксьондза Банаха на пенсію, через що він мав клопоти, бо цей фонд був призначений для убогих. Є звернення до каси, щоб виготовили дублікат цієї книжки, але врешті книжка віднайшлася. Після Банаха недовго службу правили Матеуш Срока, Якуб Полєк та вже згадуваний Владислав Пельц. В кінці ХІХ ст. згадується понад 50 прізвищ парохіян костелу з Винник та сусідніх сіл.

Після закриття храму у 1946 р., оригінал ікони Матері Божої Винниківської пропав. Частина рухомого майна костелу була перевезена до польських містечок — Ланьцута та Вінова.

Від часу виселення польського населення костел використовувався як склад. Щойно у березні 1993 р., після від¬новлення і освячення, костел знову став служити віруючим римо-католицького обряду.

 Байцар Андрій, Доцент ЛНУ ім. І.Франка, депутат ВМР

Відкрився міжнародний археологічний семінар

Сьогодні, 8 листопада, у Винниках, відкрився третій Міжнародний науковий семінар «Історія української археології: постаті, центри та наукові школи». За два дні дійства зі своїми доповідями виступлять науковці з Канади, Росії, Польщі та України.

Дводенний семінар відбуватиметься у приміщені Історико-краєзнавчого музею. Історики планують виступити з 57 доповідями, які стосуються розвитку та історії української археології.

Слід зазначити, під час відкриття семінару з вітальним словом перед науковцями виступив голова ЛОДА Михайло Костюк, який підкреслив важливість дійства, адже це унікальна можливість для фахових істориків обмінятися не лише досвідом, але й знаннями.

Крім того, віце-президент Польської академії умінь Ян Махнік наголосив, що саме у Винниках важливо проводити такого роду заходи, адже міський музей щорічно сам організовує щорічні археологічно-етнографічні експедиції.

У 2010 році на базі музею вперше був проведений Міжнародний науковий семінар «Археологія українсько-польського пограниччя». У 2011 його логічним продовженням став другий такий семінар – «Декоративні та культові вироби з Вісло-Дніпровського регіону».

Джерело:
  

 

У Винниках відбудеться міжнародний археологічний семінар

8-9 листопада 2012 р. в Історико-краєзнавчому музеї м. Винники (м. Львів-Винники, вул. Галицька, 26; вул. В. Івасюка, 5) вже втретє відбудеться міжнародний науковий семінар. Тема цьогорічного — «Історія української археології: постаті, центри та наукові школи».

У семінарі візьмуть участь понад півсотні науковці з України, Польщі, Росії, Молдови та Канади. Фахівці обговорять актуальні проблеми історії та історіографії археологічної науки.

У межах семінару відкриють виставку «Світлини до історії української археології».

Відкриття відбудеться 10 листопада о 10.00 (м. Львів-Винники, вул. В. Івасюка, 5). Виставка діятиме до 12 грудня 2012 р.

Серед унікальних представлених фотографій – світлини початку ХХ ст. матеріалів з розкопок К. Гадачека, а також фото з колекції Ю. Дороша, який фотографував, зокрема, розкопки Я. Пастернака у Галичі в 1937 р.

Виставка цікава і тим, що на заклик організаторів багато археологів Львова надали на неї цікаві фотографії з приватних архівів. Тому представлені фото ілюструють як певні етапи наукового шляху самих власників, так і показують нам їхніх вчителів, колег тощо.

Матеріали для виставки надали Історико-краєзнавчий музей м. Винники, Львівський історичний музей, Археологічний музей ЛНУ ім. Івана Франка, Музей історії ЛНУ ім. Івана Франка, відділ археології Інституту українознавства ім. Івана Крип‘якевича, Національний заповідник «Давній Галич», Івано-Франківський краєзнавчий музей та персонально Д. Козак, Л. Крушельницька, А. Пелещишин, П. Довгань та ін.

Організаторами семінару є Історико-краєзнавчий музей м. Винники та Всеукраїнська громадська організація «Спілка археологів України».

Семінар проходить під патронатом голови Львівської обласної державної адміністрації М. Д. Костюка.

Партнерами організаторів виступають готельно-ресторанний комплекс «Гетьман», готель Reikartz Дворжец та ПП «СТЕПТЕР».
  

 

Чому для маршруту 5-а вiдсутнi будь-якi графiки?, — мешканці Винник

В редакцію сайту Винники Plus звернулися мешканці м. Винники, які скаржаться на рух автобуса №5а.

Впродовж останнього місяця на даному маршруті зранку та ввечері автобуси почали курсувати значно рідше – з інтервалом до 40 хвилин. Люди стурбовані, бо не за горами зима.

За словами пасажирів у години-пік на маршруті курсує один-два автобуси. Водії про це відкрито говорять.

«Зранку автобус №5а їздить раз на годину. Вiдповiдно, вiн або переповнений, або порожній, бо втративши надiю, люди сiдають на будь-який автобус, лише б добратись до Львова, а далi вже зробити пересадку. Ввечерi на кiнцевiй зупинці у Львові люди стоять i спостерігають, як один за одним приїжджають автобуси №3а, 4а, 47а, але тiльки не 5а. Пiсля 20.00 маршрутки №5а дочекатись взагалi неможливо. У вихiдні на маршрутi курсує всього-на-всього один автобус i тільки до 20.00», – йдеться у зверненні пасажирів про допомогу.

Мешканці Винник також повідомляють, що в буднi дні, як правило, найбільше пасажирів вранці – з 7.00 до 8.30 з Винник i ввечерi – з 17.00 до 19.30 зi Львова.

«Чому не можна забезпечити у цей час нормальне сполучення? Якщо настiльки невигiдно давати великi автобуси, нехай перевізник АТП-1 дасть на цей маршрут меншi за мiсткістю, але якi їздитимуть частiше. Зранку з 6.30 до 8.00 у місті коркiв ще немає, тому абсолютно реально забезпечити фіксований графік руху. Чому маршрутка №40 їздить чiтко кожнi 10 хвилин, а для автобуса №5а вiдсутнi будь-якi графіки?», – обурюються пасажири маршруту 5-а.

Також викликає здивування винниківчан те, що в жодному автобусі цього маршруту немає контактних телефонів АТП-1, а є лише електронна адреса i номер «гарячої лінії» ЛМР. Також, з їхніх слів, на кiнцевих зупинках i всерединi автобусiв потрібно встановити таблицi з графiком руху.
  

 

Чому для маршруту 5-а вiдсутнi будь-якi графiки?, — мешканці Винник

В редакцію сайту Винники Plus звернулися мешканці м. Винники, які скаржаться на рух автобуса №5а.

Впродовж останнього місяця на даному маршруті зранку та ввечері автобуси почали курсувати значно рідше – з інтервалом до 40 хвилин. Люди стурбовані, бо не за горами зима.

За словами пасажирів у години-пік на маршруті курсує один-два автобуси. Водії про це відкрито говорять.

«Зранку автобус №5а їздить раз на годину. Вiдповiдно, вiн або переповнений, або порожній, бо втративши надiю, люди сiдають на будь-який автобус, лише б добратись до Львова, а далi вже зробити пересадку. Ввечерi на кiнцевiй зупинці у Львові люди стоять i спостерігають, як один за одним приїжджають автобуси №3а, 4а, 47а, але тiльки не 5а. Пiсля 20.00 маршрутки №5а дочекатись взагалi неможливо. У вихiдні на маршрутi курсує всього-на-всього один автобус i тільки до 20.00», – йдеться у зверненні пасажирів про допомогу.

Мешканці Винник також повідомляють, що в буднi дні, як правило, найбільше пасажирів вранці – з 7.00 до 8.30 з Винник i ввечерi – з 17.00 до 19.30 зi Львова.

«Чому не можна забезпечити у цей час нормальне сполучення? Якщо настiльки невигiдно давати великi автобуси, нехай перевізник АТП-1 дасть на цей маршрут меншi за мiсткістю, але якi їздитимуть частiше. Зранку з 6.30 до 8.00 у місті коркiв ще немає, тому абсолютно реально забезпечити фіксований графік руху. Чому маршрутка №40 їздить чiтко кожнi 10 хвилин, а для автобуса №5а вiдсутнi будь-якi графіки?», – обурюються пасажири маршруту 5-а.

Також викликає здивування винниківчан те, що в жодному автобусі цього маршруту немає контактних телефонів АТП-1, а є лише електронна адреса i номер «гарячої лінії» ЛМР. Також, з їхніх слів, на кiнцевих зупинках i всерединi автобусiв потрібно встановити таблицi з графiком руху.