 |
Винниківчани завжди пишаються багатовіковою і героїчною історією свого рідного міста, але небагато знають про їх перших володарів. Нажаль історія не зберегла для нас їхніх портретів.
Бертольд Штехер – перший відомий володар Винник. Перший львівський війт німецького права, який отримав маєтки під Львовом (млин Сільський Кут, селище Малі Винники і хутір Підберізці) за вірну службу від короля Льва Даниловича (1228р. —1301р.).
Німецька громада разом з українською, єврейською та вірменською була присутня у Львові з часу його заснування Данилом та Левом. Німецькі переселенці принесли до Львова традиції Магдебурзького права — де війт керував справами громади і представляв її перед королем.
Бертольд Штехер був серед засновників костела Марії Сніжної, одного з найдавніших храмів Львова. За свою працю на благо міста отримав в винагороду від Лева млин Сільський Кут, озера та два невеликі маєтки в Малих Винниках та Підберізцях. Право володіння цими маєтками нащадкам Бертольда — Юрію, Руперту та Маргариті — підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота і стала першою письмовою згадкою про Винники.
Матеус (Матвій) Штехер — син Бертольда — також був війтом Львова і володарем Винник, а його далекий нащадок — Петро Штехер (нім. Peter Stecher) — львівським бургомістром . Мав статус міського будівничого. До 1382 року проживав у будинку напроти Латинського катедрального собору (відомо, що того року продав його Генрику з Теребовлі). 1388 року придбав пекарню. Обраний міським радником у 1382—1384 і 1388 роках. Протягом 1404—1407 рр. збудував міський водогін, провівши глиняними трубами воду з Погулянки. 1405 року здійснив поїздку до Кракова, ймовірно у справах будівництва водогону (краківський водогін на той момент ще будувався). Керував будівництвом Латинського катедрального собору.
Грицько Кердейович (Грицько Кірдей, Грицько з Поморян, Грицько Кердеєвич; ?-1462 р.) — був. володарем Винник у 1443 р. ( подільський воєвода 1439-1462 рр.; теребовельський і холмський староста) ім’я якого фі-гурує в чисельних майнових судових позовах. На початку XV ст. був власником Гусятина (Тернопільщина).
Входив до так званої «руської партії» в Кракові, до якої належали Спицимир Мельштинський (голова), Григорій з Браниць, Микола з Борисович, Іван із Загорян, Федір Острозький, Петро з Курова та інші видатні представники руської шляхти. Ця партія у 1430 р. досягла проголошення в Єдльні привілею, який зрівнював їх у правах із поляками, а після смерті Ягайла у 1434 р. вони поставили Софію регентшею при малолітніх дітях, і вона фактично правила Польщею. Поза усяким сумнівом, партія мала намір опанувати трон не тільки в Кракові, а й у Литві.
У 1433 р. він розбив Олександра Носа і в нагороду за це був призначений польським королем Ягайлом першим холмським старостою.
Історична довідка
Польська шляхта намагалася долучити Поділля до Польщі. Як тільки помер Вітовт (1430 p.), польські пани негайно вислали своїх гінців до Кам’янця зі звісткою про його смерть. А кам’янецькі поляки під проводом єпископа Павла, колишнього старости Грицька Кердейовича, що перейшов на польський бік, і шляхтичів Бучацьких захопили замок у Кам’янці і замки у Скалі, Червоногороді та Смотричі, а Вітовтового намісника Довгірда зв’язали і ув’язнили.
Незалежним Холмське князівство було до 1433 р. (точніше, Белзько-Холмське, оскільки у 1399 р. останній холмський князь Іван Юрійович загинув у битві з Тимуром на Ворсклі, і відтоді Холмщиною правили белзькі князі). За ці землі між Литвою та Польщею постійно точилася боротьба, яка мала відлуння і в українському суспільстві. Інтереси Литви відстоював Олександр Ніс, а Польщі – Грицько Кердейович, який не тільки приєднав до неї Поділля, а й робив усе можливе для приєднання Холмщини.
Лагодовський Олександр Ванько ( 1525 р.-1574 р.) – один із знаменитих володарів Винник з стародавнього українського роду. 1569 р. польський ко¬роль Сигізмунд Август видає ман¬дат про повернення О. Лагодовському незаконно відібраного маєтку — с. Винники з прилеглими пасікою і ставком. Від О. Лагодовського Винники перейшли до його синів — Олександра і Марка. 1631 р. Лагодовські за борги продали Винники, Підберізці, Млинівці, Завадів і Бартошів львівсь¬кому каштеляну Вацлаву Замойському.
Олександр Ванько Лагодовський був ктитором Унівського монастиря з 1549 р. по 1574 р. У 1549 році святиня була зруйнована під час татарських набігів. Якби не лицар Олександр Ванько Лагодовський, на цьому б історія монастиря закінчилася. За переказами, Лагодовському, який страждав від хвороби ніг, наснився віщий сон. Йому з’явилася Божа Матір і сказала, що позбавити його від недуги зможе тільки джерело з чудодійною водою. Сон збувся. Князь знайшов джерело, обмився в ньому і одужав. На знак чудесного зцілення, Лагодовський побудував біля джерела монастир на честь Богородиці. Джерело діє і понині. Воно обкладене камінням і прикрашене зображенням Богоматері. До наших днів зберігся красивий мармуровий надгробок князя, який виконаний у стилі ренесанс. Лагодовський зображений у лицарських обладунках, нібито він спочиває на ложі. Надгробок Лагодовського (фото) – один із кращих зразків західноукраїнської скульптури епохи Ренесансу. З 1574 р. до 1950 р. надгробок знаходився у монастирській церкві. Зараз його оригінал зберігається в Олеському замку.
Байцар Андрій, Доцент ЛНУ ім. І.Франка, депутат ВМР
Фото: