7 грудня вся прогресивна українська громадськість святкуватиме 120-ту річницю від дня народження Олени Степанів. З цієї нагоди, а також враховуючи, що 2012 рік проголошено Роком хорунжої Січового Стрілецтва Олени Степанів, ми знайомимо вас з життєвим і творчим шляхом героїні.

Олена Іванівна Степанів (7 грудня 1892 р., с. Вишнівчик Перемишлянського пов., нині: Перемишлянського району Львівської обл. — 11 липня 1963 р., м. Львів) — громадська і військова діячка, перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера, чотар Української Галицької Армії, доцент географії у Львівському державному університеті ім. І.Франка. Автор близько 75 праць, в тому числі спогадів «На передодні великих подій. Власні переживання і думки 1912-1914», «Напередодні великих подій» (1943 р.), довідника «Кооперативи здоров’я» (1930 р.), монографії «Сучасний Львів» 1943 р.), нарисів «Промисловість Львова за часів німецької окупації 1941-1944 років» (1946) та «Трудові резерви Львівщини» (1949 р.). Особливо актуальною (ще й можливо, досьогодні) є книга Олени Степанів «Крим — ключ до Чорного моря», що надрукована була 1943 року у львівському журналі «Дорога».

Чоловік Роман Дашкевич – політичний і військовий діяч, генерал-хорунжий армії УНР. Син Ярослав Дашкевич – історик, політв’язень, громадський діяч. Поховані на Личаківському цвинтарі.

Народилася Олена Степанів у сім’ї греко-католицького священика Івана Степаніва. Старший брат Олени Ананій (1890-1919 рр.) був студентським вожаком, членом відомого українського національно-спортивного товариства «Сокіл», заснував його філіал у Вишнівчику. Згодом членом цього товариства стала і Олена, очоливши першу жіночу чету «Сокілок» у Львові. Дівчинка змалку мала здібності до навчання. Тому батьки намагалися дати їй добру освіту. Тож після закінчення середньої школи, львівської вчительської семінарії (1912 р.) та екстерном — класичної гімназії вона вступила на філософський факультет Львівського університету, щоб вивчати географію та історію.

1912–1914 рр. – навчалася на філософському факультеті Львівського університету. Їй щастить на добрих учителів — А.Алиськевич, М.Мельник, С.Рудницький, С.Томашівський, К. Малицька. У Львівському університеті Олена слухала лекції М. Грушевського, Степана Рудницького (відомого географа, знищеного органами НКВД 1937 р.), Кирила Студинського (загинув від рук енкаведистів 1941 р.). Вона була членом створеної І.Франком радикальної партії, Академічної громади, Драгоманівського гуртка, працювала з Євгеном Коновальцем у проводі Українського студентського союзу.

1914 р. – вступила до лав легіону Українських січових стрільців. Олена складає свою першу присягу на Кайзервальді. Тоді і розпочинаються перші і справжні уроки її життя: лекції з військової історії, навчання медичної допомоги, військових вправ.З початком Першої світової війни Олена пійшла до стрілецького війська. Першими і вагомими боями Олени Степанів були бої під Комарником, на Маківці та під Болеховом. За проявлену мужність під Комарником її нагороджено Медаллю «За хоробрість».

29 травня 1915 р. – потрапила у російський полон, у якому перебувала до кін. липня 1917 р. (заслання у Ташкент). У Ташкентi О. Степанiв опинилася у чеському таборi. Як згадувала вона потiм — це був чи не найтяжчий час її недолi, бо чехи, знаючи, що Олена з українських добровольцiв, ставилися до неї дуже неприхильно, водночас демонстративно виявляючи свою благонадiйнiсть i глибоку вiдданiсть Pociї.

Була одним з організаторів Листопадового чину 1918 р. Брала активну участь в українсько-польській війні 1918-1919 рр., працювала пресовим референтом Міністерства закордонних справ УНР у Кам’янці-Подільському.

У 1919 р. з дипломатичною делегацією відбула до Відня, де і продовжила своє навчання в університеті. У Відні Олена Степанів стала доктором філософії (1921 р). Її дисертація називалася «Розподіл і розвиток суспільства в старій Русі до половини ХІІІ ст.». Тоді ж одружилася з д-м Романом Дашкевичем. Повернувшись до Львова, викладала географію та історію в гімназії василіанок у Львові, була виховницею в «Пласті». З поверненням до Львова Олена Степанів стає членом НТШ (ініціювала створення його Географічної комісії). Саме вона залучила В,Кубійовича до праці в НТШ у Львові, разом з ним розвивала соціально-економічну географію (антропогеографію) України.

1921–1925 рр. – викладала географію на філософському факультеті Львівського таємного українського університету.З весни 1929 р. – очолила Географічну комісію при товаристві «Учительська громада». 1939–1941 рр. –викладала географію в середніх школах міста Львова. 1940–1941 рр. викладала в Інституті радянської торгівлі. 1941–1944 рр. – викладала географію у державній другій гімназії та середній школі жіночих промислів.

У 1944 р., коли захiдноукраїнська iнтелiгенцiя покидала piднi терени, вирушаючи на пошуки емiграцiйного прихистку, О. Cтeпaнів cвiдoмо залишилася зi cвоїм народом. 1944–1948 рр. – завідувала сектором економіки промисловості Львівського відділу Інституту економіки АН УРСР, за сумісництвом була доцентом кафедри економічної географії Львівського університету імені І. Франка. 1948–1949 рр. – працювала науковим співробітником природничого музею АН УРСР у Львові.

1949 р. – була заарештована за звинуваченням в антирадянській і націоналістичній діяльності і покарана 10 роками ув’язнення в таборах Мордовії. У 1956 р. звільнена за станом здоров’я, повернулася до Львова, де й прожила до кінця життя. У Львові вона опиняється на вулиці без власного помешкання, винаймає будиночок на вул Козацькій, 11. 1963 р. нагадує про себе її важка хвороба — і 11 липня Олени Степанів не стало. Похорон її був велилюдним і нагадував маніфестацію. Ще за життя, Олену Степанів, визнали національною героїнею.

Праця Олени Степанів «Сучасний Львів» (1943 р.) — перша комплексна і найбільш повна економічно-географічна характеристика міста. Вона не втратила своєї актуальності і тепер. У даній монографії неодноразово згадуються Винники.

Ось кілька цитат про Винники:

«З усіх місцевостей, прилучених до Львова, окрему антропогеографічну одиницю становлять Винники, розташовані при північнім березі Поділля. Поселення має фізіономію малого містечка (донедавна осідок, урядів — суд), свій розвиток завдячує головно великій фабриці тютюну і цигарок…

В зв’язку з новим поширенням львівської громади від 1 квітня 1942 р. через прилучення таких міст і сіл, як: Винники (1410), Білогорща (1423), Брюховичі (1452), Велике Голосько (1403), Каменопіль (1447), Кривчиці (1447), Ляшки Муровані (1454), Лисиничі (1411), Малехів (1377), Підбірці (1454), Рудно (1480), Рясна Польська (1430) і Руська, Сихів (1409), Козільники (1400), Скнилів (1396), Малий Скнилів, Львівські Сороки (1433), Збоїська (1359), Зимна Вода (1440), Зимновідка — разом: 1 місто і 20 сіл, збільшився простір Львова на близько 20 тис. га, що з давньою площею 6,6 тис. га дає 26.030 га. Одночасно проведено новий адміністративний розподіл міста, на одинадцять дільниць: І. Штадтмітте, II. Кайзервальд, III. Квеллєнберґ, IV. Стрийпарк, V. Гохшулє, VI. Гауптбангоф, VII. Зоммерштайн, VIII. Вайнберґен, IX. Кальтвассер, X. Штадтвальд, XI. Ам Пельтев.

Винники — містечко, 8 км. від Львова. Це стара оселя, що згадується під назвою «Малий Винник». Вона була розбудована: 1) на землях, які князь Лев дарував був за вірну службу колишньому львівському війтові німцеві Бертольдові, та 2) на даровизнах по другім боці річки Маруньки, які надав був Володислав Опольський львівському міщанинові Григорієві. Вже в XVII ст. було це містечко.

З пам’яток культури є тут барокковий костел з 1737 р. і один з перших у Галичині пам’ятників Шевченкові, проекту укр. арт. Лушпинського, роботи укр. мистця Коверка. На цвинтарі пам’ятник поляглим стрільцям УГА. В лісах, від сторони Маріївки, в тінистих ярках заховалось багато рослин питомих тільки Карпатам. У містечку знаходиться велика фабрика тютюневих виробів. Мешканці — переважно столярі і робітники на фабриці. Число населення досягає олизько 5000 — 2/3 українців. Біля Винник знаходиться б. німецька колонія Вайнберґен».

Олена Степанів належала до ґрона вчених, якими може пишатися будь-який народ: це академіки Степан Рудницький і Юрій Полянський, професори Володимир Геринович та Володимир Кубійович, доктори Мирон Дольницький і Михайло Іваничук.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І.Франка, депутат ВМР

Фото: