Доцент ЛНУ ім. І. Франка Байцар Андрій продовжує серію публікацій з історії та географії Винник.
«Історичні проходи по Львові» Івана Крип’якевича (Львів, Видання товариства «Просвіта», 1932 р.) — це історико-краєзнавча праця видатного українського вченого. Вона знайомить з цікавими сторінками давнього минулого Львова, з найважливішими подіями, які відбувалися в місті протягом XIII-XIX ст. і першої третини XX ст. «Історичні проходи по Львові» — це один з найкращих путівників по Львову з неповторним стилем авторського тексту, який робить її надзвичайно цікавою і захоплюючою. Історико-кравзнавчі нариси І. Крип’якевича є водночас пам’яткою української мови Галичини 20—30-х рр. минулого століття, а тому містить багато старих термінів. Зокрема, тодішні назви окремих національностей як жиди (євреї), москалі (росіяни) не мають ніякого сучасного образливого відтінку, оскільки тоді вони були загальноприйнятими. У даній праці знаходимо відомості про околиці Винник: Чортову Скелю і Медову печеру.
Характеристика населення Винник подана у фундаментальній праці В. Кубійовича «Етнічні групи Південно-Західної України (Галичини) на 1.1. 1939. Національна статистика Галичини.» – Весбаден, 1983.
Кубійович Володимир ( 23 вересня 1900 р., Новий Сонч, Лемківщина, нині Польща — 2 листопада 1985 р., Париж ) — український географ, демограф, енциклопедист, організатор української науки. Дослідник і популяризатор географії, українського етносу на теренах України та поза ними. Автор понад 80 наукових праць з географії України: «Територія i людність українських земель» (1935 р.), «Атлас України і суміжних земель» (1938 р.), «Географія українських і суміжних земель» (1938 р., 1943 р.), «Українські етнічні групи Галичини» (1953 р.) та ін. Квінтесенція цих праць — обгрунтування концепції відродження національної держави в її етнічних межах. Організатор видання і головний редактор «Енциклопедії українознавства» (Париж — Нью-Йорк, 1955—1984 рр.). Редактор українського видання праці Вольфа-Дітріха Гайке з історії дивізії «Галичина», автор статей у «Вістях» Братства колишніх вояків дивізії, зокрема статті «Початки Української Дивізії «Галичина». Також написав спогади «Мені 70», «Мені 85» і «Українці в Генеральній Губернії 1939 —1941» (1975 р.). Обґрунтував концепцію відродження національної держави в її етнічних межах. Голова Наукового товариства імені Шевченка в Європі (1952 —1985 рр.).
Наукові праці В. Кубійовича-географа присвячені проблемам вивчення антропогеографії Українських Карпат, географії, демографічних процесів і населення України та окремих її регіонів — Галичини, Карпат, Волині, Полісся. За наукові дослідження в галузях географії та демографії, В. Кубійовича вважають одним із засновників сучасної географії України.
Праця Олени Степанів «Сучасний Львів» (1943 р.) — перша комплексна і найбільш повна економічно-географічна характеристика міста і околиць. Вона не втратила своєї актуальності і тепер. У даній монографії неодноразово згадуються Винники. Ось кілька цитат про Винники:
«З усіх місцевостей, прилучених до Львова, окрему антропогеографічну одиницю становлять Винники, розташовані при північнім березі Поділля. Поселення має фізіономію малого містечка (донедавна осідок, урядів — суд), свій розвиток завдячує головно великій фабриці тютюну і цигарок…
У зв’язку з новим поширенням львівської громади від 1 квітня 1942 р. через прилучення таких міст і сіл, як: Винники (1410), Білогорща (1423), Брюховичі (1452), Велике Голосько (1403), Каменопіль (1447), Кривчиці (1447), Ляшки Муровані (1454), Лисиничі (1411), Малехів (1377), Підбірці (1454), Рудно (1480), Рясна Польська (1430) і Руська, Сихів (1409), Козільники (1400), Скнилів (1396), Малий Скнилів, Львівські Сороки (1433), Збоїська (1359), Зимна Вода (1440), Зимновідка — разом: 1 місто і 20 сіл, збільшився простір Львова на близько 20 тис. га, що з давньою площею 6,6 тис. га дає 26.030 га. Одночасно проведено новий адміністративний розподіл міста, на одинадцять дільниць: І. Штадтмітте, II. Кайзервальд, III. Квеллєнберґ, IV. Стрийпарк, V. Гохшулє, VI. Гауптбангоф, VII. Зоммерштайн, VIII. Вайнберґен, IX. Кальтвассер, X. Штадтвальд, XI. Ам Пельтев.
Винники — містечко, 8 км. від Львова. Це стара оселя, що згадується під назвою «Малий Винник». Вона була розбудована: 1) на землях, які князь Лев дарував за вірну службу колишньому львівському війтові німцеві Бертольдові, та 2) на даровизнах по другім боці річки Маруньки, які надав був Володислав Опольський львівському міщанинові Григорієві. Вже в XVII ст. було це містечко.
З пам’яток культури є тут барокковий костел з 1737 р. і один з перших у Галичині пам’ятників Шевченкові, проекту укр. арт. Лушпинського, роботи укр. мистця Коверка. На цвинтарі пам’ятник поляглим стрільцям УГА. В лісах, від сторони Маріївки, в тінистих ярках заховалось багато рослин питомих тільки Карпатам. У містечку знаходиться велика фабрика тютюневих виробів. Мешканці — переважно столярі і робітники на фабриці. Число населення досягає олизько 5000 — 2/3 українців. Біля Винник знаходиться б. німецька колонія Вайнберґен».
Олена Іванівна Степанів (7 грудня 1892 р., с. Вишнівчик Перемишлянського пов., нині: Перемишлянського району Львівської обл. — 11 липня 1963 р., м. Львів) — громадська і військова діячка, перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера, чотар Української Галицької Армії, доцент географії у Львівському державному університеті ім. І.Франка. Автор близько 75 праць, в тому числі спогадів «На передодні великих подій. Власні переживання і думки 1912—1914», «Напередодні великих подій» (1943 р.), довідника «Кооперативи здоров’я» (1930 р.), монографії «Сучасний Львів»(1943 р.), нарисів «Промисловість Львова за часів німецької окупації 1941—1944 років» (1946) та «Трудові резерви Львівщини» (1949 р.). Особливо актуальною (ще й можливо, досьогодні) є книга Олени Степанів «Крим — ключ до Чорного моря», що надрукована була 1943 року у львівському журналі «Дорога».
Олена Степанів належала до ґрона вчених, якими може пишатися будь-який народ: це академіки Степан Рудницький і Юрій Полянський, професори Володимир Геринович та Володимир Кубійович, доктори Мирон Дольницький і Михайло Іваничук.
Андрій Байцар
