Ахметов найбагатший в Україні і 39 у світі, — Forbes — 10 Березня 2011 — Калейдоскоп


Найбагатший українець Рінат Ахметов посів в рейтингу журналу Forbes 39 місце. Першим в рейтингу мільярдерів за 2011 рік став мексиканський медіамагнат Карлос Слім Хелу.

Як повідомляє ТСН, провідне світове фінансово-економічне видання, журнал Forbes, опублікувало щорічний рейтинг найбагатших людей світу. Найбагатша людина України Рінат Ахмєтов посідає 39 місце в рейтингу, його статок оцінюється в 16 млрд доларів.

Перше місце в рейтингу мільярдерів за 2011 рік, як і в минулому році, посів мексиканський медіамагнат Карлос Слім Хелу, чиї статки журнал оцінив в 74 млрд доларів.

На другому місці опинився засновник корпорації Microsoft Білл Гейтс із 56 млрд доларів. Його позиція у рейтингу також не змінилася в порівнянні з минулорічною.

Третє місце, як і роком раніше, зайняв відомий американський інвестор Уорен Баффет. Його статки становлять 50 млрд доларів.

Загалом перша десятка багатіїв виглядає наступним чином:

1. Карлос Слім Хелу (Мексика) — $ 74 млрд

2. Білл Гейтс (США) — $ 56 млрд

3. Уорен Баффет (США) — $ 50 млрд

4. Бернард Арно (Франція) — $ 41 млрд

5. Ларрі Еллісон (США) — $ 39,5

6. Лакшмі Міттал (Індія) — $ 31,1 млрд

7. Амансіо Ортега (Іспанія) — $ 31 млрд

8. Ейк Батиста (Бразилія) — $ 30 млрд

9. Мукеш Амбані (Індія) — $ 27 млрд

10. Крісті Уолтон (США) — $ 26,5 млрд

Найбагатший росіянин, голова ради директорів Новолипецького металургійного комбінату Володимир Лісін, потрапив на 14-й рядок списку. Його статки Forbes оцінив в 24 млрд доларів.

У нинішньому списку кількість мільярдерів значно виросла в порівнянні з торішнім. Якщо роком раніше їх кількість в усьому світі становила 1011 осіб, то тепер вона досягла рекордних 1210-ти.

Раніше, згідно з рейтингом Forbes, єдиною країною, серед громадян якої налічувалося більше 100 мільярдерів, були США. У цьому році до них приєдналися Китай (115) і Росія (101).

Серед міст світу, де проживає найбільша кількість мільярдерів, лідирує Москва (79). На другому місці — Нью-Йорк (58).

Винники Plus  за матеріалами: tsn.ua, фото: 2012ua.net

На міжнародній виставці в Абу-Дабі Україна представила танк Оплот (ФОТО) — Світ


Як передає кореспондент УНІАН, Україна представила на міжнародній виставці озброєнь IDEX-2011 новітній танк «Оплот». Офіційне відкриття 10-ї ювілейної виставки IDEX-2011 відбулося 20 лютого в Абу-Дабі (Об’єднані Арабські Емірати).

Перший зразок танка «Оплот», створеного Харківським конструкторським бюро з машинобудування імені Морозова (ХКБМ), демонструється у рамках експозиції України, організованої державною компанією «Укрспецекспорт».

Українські військові конструктори називають танк «Оплот» однією з найсучасніших машин у своєму класі. Перед його відправкою на виставку генеральний конструктор зі створення бронетехніки та артилерійських систем України Михайло Борисюк заявив в інтерв’ю УНІАН, що «Оплот» є принципово новою машиною, яка створена на рівні сучасних світових аналогів. «За основними характеристиками – бойовою міццю, мобільністю та захистом – танк «Оплот» перебуває на рівні кращих світових зразків», — сказав М.Борисюк.

За даними конструкторів, в «Оплот» внесено низку удосконалень. Зокрема, він має нову зварно-катану башту, вмонтовану динамічну броню нового покоління, двигун потужністю 1200 к.с., тепловізійні приціли, а також інші системи, які якісно поліпшили вогняні, ходові та захисні властивості машини. Ключовою особливістю танка є наявність високоточного керованого озброєння, яке дозволяє вести вогонь з гармати керованою ракетою «Комбат» з лазерним наведенням й уражати цілі на відстанях до 6000 м. «Оплот» оснащений 125-міліметровою гарматою (боєкомплект із 40 пострілів: бронебійно-підкаліберні, уламково-фугасні, кумулятивні боєприпаси та керовані ракети), має 12,7- і 7,62-міліметрові кулемети, вмонтований динамічний захист новітнього покоління типу «Ніж-2», комплекс оптико-електронної протидії «Варта».

Танк призначений для ураження вогнем усіх видів наземних (надводних) повітряних цілей, що летять низько на малих швидкостях, в умовах вогняної протидії супротивника. Вирішення широкого кола бойових завдань можливе у різних кліматичних, метеорологічних і дорожніх умовах в діапазоні температури повітря від мінус 40° до плюс 55°, відносній вологості повітря до 98% при температурі плюс 25°, висоті до 3000 м над рівнем моря і високій запиленості повітря.

«Оплот» має сьогодні найвищий у світі рівень захисту серед своїх аналогів, зокрема, від боєприпасів тандемного типу», — наголосив під час демонстрації машини представник ХКБМ.

Крім танка «Оплот» ХКБМ демонструє в Абу-Дабі новий колісний бронетранспортер БТР-4 з двигуном 3-ТД і бойовим модулем «Парус», створений харківським військовими конструкторами.

У загальній експозиції України на виставці IDEX-2011 представлені також модернізований танк Т-72Б з двигуном 5-ТДФМ (1050 к.с.), бойова машина піхоти БМП-1М з бойовим модулем «Шквал», вантажний автомобіль «КрАЗ» 5233ВЕ.

Українську експозицію на IDEX-2011 сьогодні відвідали численні іноземні представники. Виставка в Абу-Дабі триватиме до 24 лютого включно.

Винники Plus  за матеріалами: unian.net

 Новини зі Світу
 Оголошення:

Іван Липа творив у Винниках. Тут він залишився назавжди…


У лютому Винники відзначили чергову річницю з дня народження знаного громадсько-політичного діяча, письменника, співзасновника таємного товариства „Братство тарасівців» Івана Липи. Відомо, що доля Івана Львовича тісно пов’язана з нашим містом, де він прожив частину свого життя, творив і помер. Тут він і похований.

Українськими державотворчими ідеями Іван Липа захопився, проживаючи на Слобожанщині, де здобував лікарський фах у Харківському університеті.

Писав твори під впливом творчості Т. Шевченка, І.Франка, М.Драгоманова. У 1891 р. разом з однодумцями Б.Грінченком, М.Міхновським здійснює поїздку до Канева, на могилу Кобзаря — там і виникла ідея створити політичний нелегальний гурток «Братство тарасівців». І Липа згадує про це так: «Велика і незабутня могила генія міцно і чарівно з’єднала нас любов’ю. Дух же Тарасів між нами німим і невидимим свідком нашої присяги, що ніхто з нас не схибне у бік, не покине своєї України…’ Сьогодні ця клятва була би актуальною для кожного свідомого громадянина, політика чи громадського діяча, який прагнее служити своєму народу.

Під час розгрому братства у 1893 році Іван Липа був заарештований. Після 13-мі-сячного ув’язнення він ще три роки жив під наглядом поліції.
Пізніше І. Липа організував видавництво «Одеська літературна спілка», видавав альманах «Багаття», співпрацював з одеською «Просвітою» і Одеським літературним Товариством, брав активну участь в українському національно-визвольному русі.

Під час революції 1917 року Іван Липа деякий час проживав в Одесі, після чого переїхав до Києва і розпочав політичну діяльність. У період Директорії УНР — керуючий управлінням культури і віровизнання в урядах В. Чехівського, С. Остапенка, Б. Мартуса. Був членом Всеукраїнської Національної Ради та Ради Республіки. Зі серпня 1920 року входить до складу комісії з підготовки Конституції УНР, деякий час був міністром охорони здоров’я уряді УНР в екзилі.

Політична обстановка в Україні змусила І.Липу разом з сином Юрієм покинути Київ. Після перебування в еміграції доля закинула Івана Липу до наших Винник, куди він переїхав жити на початку 1922 року. Тут він провадить життя, позбавлене політики: займається лікарською практикою і пише.

Проживав Іван Липа, як приватний лікар, у хаті Марії Лозовської (нині вулиця Л. Українки). Будинок цей зберігся і дотепер.


У будинку Івана Липи, що на вул. Лесі Українки, досі проживають люди
фото: Юлія Кухар
.

У Винниках у цей час проживав І. Огієнко, який постійно спілкувався зі самотнім Іваном Липою. І.Огієнко залишив цікаві спогади про І. Липу, про його життя і побут у Винниках. Опубліковані вони були в журналі «Наша культура у 1937 р.

І. Липа жив у Винниках дуже скромно, бо заробляв мало.

І. Огієнко в своїх спогадах цитує І. Липу: «Наш державний здвиг невгасимим вогнем запалить усі живі українські душі і свого часу таки принесе відповідний плід. Помремо ми, але святий вогонь, що його ми сміливо запалили, уже ніколи не погасне. Це те, що переживе нас і створить найрозкішніші легенди в Україні…»

У Винниках Іван Липа пише новели: «Кара» та «Утома» — твори вишукані, виткані — писав його син Юрій — «ніби блакитним цвітом».

Трохи більше року прожив І. Липа у Винниках. У листопаді 1923 року здоров’я І. Липи різко погіршилося (з травня 1919 року хворів на рак шлунка), і 13 листопада його не стало. За віросповіданням І.Липа був щирий православний. Однак з дозволу митрополита Андрея Шептицького хоронив його греко-католицький священик о. декан Григорій Гірняк.

Сьогодні ми маємо змогу прийти на могилу І. Липи на Винниківському цвинтарі, неподалік Стрілецької могили. Споруджено також надмогильний пам’ятник І.Липі, що його в 1937 році встановив люблячий син Юрій, якому батько залишив духовний заповіт — йти по життю, чесно виконуючи і професійний обов’язок, і тримаючи в серці незгасиму віру в майбутнє незалежної держави — України.

Андрій БАЙЦАР, депутат ВМР, ВО «Свобода»

Винники Plus  за матеріалами газети «Винниківський Вісник»

Дослідження метеорита підтвердили існування позаземного життя — 8 Березня 2011 — Калейдоскоп


Вчені з Національного агентства з аеронавтики і космічних досліджень (NASA) опублікували результати дослідження, яке підтверджує існування позаземних форм життя.

Як повідомляє ТСН, дослідник Річард Гувер, вивчаючи зріз одного з типів метеоритів (так званих вуглистих хондритів), виявив складні мікроскопічні структури, які за формою і розміром відповідають ціанобактеріям (бактеріям, здатних до фотосинтезу). Крім цього, в метеоритах було виявлено велику кількість води і деяких органічних речовин.

«На підставі цього відкриття можна зробити висновок, що життя є всюди і що перші організми могли прибути на нашу планету з космосу», — вважає науковець.

Річард Гувер працював з так званими вуглецевими хондритам типу CI1 — дуже рідкісним різновидом каменів. З близько 35 тисяч знайдених на Землі метеоритів до цієї групи відносяться тільки дев’ять.

Зокрема, він вивчав зразки двох метеоритів — Ivuna і Orgueil. Перший з них впав в Танзанії в 1938 році і мав масу трохи більше 700 грамів, а другий — у Франції в 1864 році, його маса — 14 кілограмів.

На знімках зрізів зразка з метеорита Ivuna вчений побачив ниткоподібні структури, які, на його думку, нагадують бактерії Titanospirillum velox. Він також заявив, що знайшов структури, схожі на бактерії Spirulina subtilissima і Spirulina laxissima та низку інших. Подібні структури фахівець також виявив у зразках, взятих з іншого метеорита.

Робота вченого опублікована в журналі Journal of Cosmology. І хоча в редакційній замітці, яка супроводжувала статтю, Хувера було названо шановним фахівцем у сфері астробіології, журнал запропонував більш ніж п’яти тисячам колег автора прокоментувати його спірну роботу.

Винники Plus  за матеріалами: tsn.ua

8 березня — свято, чи не свято?


8 березня - свято, чи не свято?Жіночий день уперше з’явився ще в стародавньому Римі. Його відзначали матрони — вільно народжені жінки, що перебували в шлюбі. У цей день вони отримували від своїх чоловіків подарунки, були оточені любов’ю та увагою. Господиня будинку цього дня дозволяла невільницям відпочивати. Одягнені в найкращий одяг із запашними вінками на головах, римлянки приходили в храм богині Вести — хранительки домашнього вогнища.

Найперша історична подія, що припала на цей день і пов’язана із спробою жінок заявити про свої права, — марш протесту нью-йоркських текстильниць 8 березня 1857 року. Привід, на жаль, досить банальний: низькі заробітки і погані умови праці, — пише forUm.

Вдруге, через півстоліття, про цю дату пригадали активістки нью-йоркської соціал-демократичної організації, які зібрали 8 березня 1908 мітинг на захист прав жінок. У 1909 році Соціалістична партія Америки проголосила Національним жіночим днем останню неділю лютого. У 1910 році на Другій міжнародній конференції жінок-соціалісток у Копенгагені Клара Цеткін, діяч німецького і міжнародного робочого руху, один із засновників Комуністичної партії Німеччини (КПН) виступила з ініціативою щорічного проведення Міжнародного жіночого дня, конкретна дата якого не пропонувалася і не обговорювалася.

Уперше «міжнародний» жіночий день відзначався у 1911 році в чотирьох країнах — Австрії, Німеччині, Данії і Швейцарії — в різні дні. У 1913 році жіночий день уперше відзначали в Росії (точніше — в Санкт-Петербурзі). І тільки у 1914 році — вперше і востаннє! — Жіночий день відзначався 8 березня одночасно в шести країнах: Австрії, Данії, Німеччині, Нідерландах, Росії і Швейцарії.

Перша світова війна змусила Європу надовго забути про будь-які святах. Але після приходу до влади в Росії більшовиків про Міжнародний жіночий день знову пригадали і надали йому офіційний статус. На загальне переконання істориків і політологів, комісари використовували напрацювання європейських соціалісток для ідеологічної боротьби проти православної церкви. 8 березня покликане було відвернути радянських людей від релігійних свят: масниці, що припадає приблизно на той же час, і Дня жінок-мироносиць, що відзначається в третю неділю після Великодня і вважається православним Жіночим днем.

У 1975 році радянським ідеологам, нарешті, вдалося здійснити свою давню мрію: оскільки цей рік був оголошений Організацією Об’єднаних Націй «Міжнародним роком жінки», то і 8 Березня з подачі делегації СРСР за рішенням тієї ж ООН отримало-таки офіційний статус «Міжнародного жіночого дня». Втім, це мало що змінило: крім колишніх республік СРСР 8 березня, як і раніше, не святкує ніхто в світі. В Естонії, Латвії, Литві, Грузії і Вірменії Міжнародний жіночий День офіційно скасований. У Вірменії 7 квітня відзначають нове свято Материнства і Краси. Хоча, справедливості ради варто додати, що 8 березня все-таки згадують і за межами України і Росії. Наприклад, у більшості європейських країн у цей день, серед іншого, в новинах проскакує інформація про те, що сьогодні Міжнародний жіночий день. Однак це, як правило, просто констатується, а не відзначається, як подія.

Зате в Україні цей день відзначають із задоволенням! Одним словом, немає приводу не випити за прекрасних дам!

Коментарі:

Віктор Небоженко, директор соціологічної служби «Український барометр»

Як відомо, в України — жіноча душа. І цим треба пишатися, на відміну від інших країн, які присвоюють своїм «Імперіям» жіночі імена.

Однак те, що в українській родині править балом жінка і те, що у нашої країни жіноча душа, зовсім не означає, що президентом (або імператором — сміється) повинна бути жінка, але те, що на жінці у нас тримається все — це незаперечний факт.

Будь-якій українській владі (я прошу вибачення за настільки різкий перехід від теми свята до політики) насамперед, потрібно пестити і леліяти жінок. Адже, якщо вони вийдуть на вулиці — арабські бунти здадуться дитячим мультфільмом.

Віталій Кулик, директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства

Не секрет, що це свято має декілька складових, одна з яких — жіноча емансипація. Іншими словами, це свято — торжество боротьби жінки за свої права.

У нашому суспільстві жінки мають майже всі права, залишилися лише певні рудименти неправильного ставлення до жінок, але все це, на щастя, минає і з часом, думаю, це пропаде.

Це буде тільки свято весни, краси, доброти і взагалі щастя. Тому що без жінок ніякого щастя не було б у принципі.

Вітаю всіх жінок зі святом! Бажаю любові, щастя і щоб все у вас в цьому житті виходило!

Олег Тягнибок, лідер ВО «Свобода»

У моїй родині не відзначають і ніколи не відзначали 8 березня.

Є традиційне українське свято — День Матері (друга неділя травня).

А 9 березня — день народження моєї дружини Олі.

Але для справжнього український козака день Жінки — щодня.

Павло Жебрівський, народний депутат України (фракція НУ-НС)

8 березня для мене — це, насамперед, день весни, день початку пробудження, двигуном якого є жіноча частина суспільства. І якби Клара Цеткін і Роза Люксембург не придумали 8 березня, тоді, мабуть, жінок треба було б вітати 1 березня.

Безумовно, я вітаю з цим днем своїх сестер, дружину, дочку, знайомих жінок. Якісь особливі подарунки до цього дня не готую. Чому? Тому що дбаю про своїх рідних жінок упродовж усього року. І взагалі, вважаю, що приурочувати подарунки до свят — неправильно. Всім дарую весняні квіти — це приємно для душі і серця кожної жінки.

Українським жінкам хочеться побажати надійного плеча сильного чоловіка, який піклуватиметься про вас не лише 8 березня. Залишайтеся завжди найкращими, найкоханішимим, найкрасивішими!

Олександр Палій, незалежний експерт-політолог

Свято 8 березня є досить суперечливим за своїм громадським звучанням.

З одного боку, походження самої дати досить неясне. Чи то річниця страйку текстильниць, чи то маршу «порожніх каструль», чи то конференції жінок-соціалісток.

Дехто навіть стверджує, що ця дата була приурочена спеціально революціонеркою Кларою Цеткін до єврейського свята Пурим, яке відзначається приблизно в цей час на честь подвигу царської дружини Естер — вона врятувала свій народ за декілька століть до нашої ери.

Саме ця неясність походження свята розмиває його природне звучання, дозволяючи деяким зубоскалити, вітаючи жінок з «іменинами Клари Цеткін та Рози Люксембург».

Крім країн СНД це свято відзначають на державному рівні ще Ангола, Буркіна-Фасо, Гвінея-Бісау, Камбоджа, Лаос, Монголія, Північна Корея, Уганда і ще кілька країн із тієї ж категорії. Компанія, прямо скажемо, не радує.

Крім того, і це дуже важливо, це свято часто збігається з християнським Великим Постом.

З іншого боку, у жінок, яких у світі більшість, безумовно повинне бути своє свято. Потрібен день, в який жінкам з найблагороднішої сторони нагадуватимуть про їхню незамінну й унікальну соціальну роль.

Тим більше, що «слабка стать» у нашій країні незаслужено недооцінена увагою. Загальновизнано, що українки є одними з найкрасивіших у світі жінок. А є ще й інші, не менш важливі якості українських жінок.

Мені здається, «жіночий день» повинен бути… але для нього можна було б вибрати одназначну, менш суперечливу дату. В Україні вже з 1999 року офіційно у другу неділю травня відзначається День матері.

Можна сперечатися, що краще для такого свята — травень чи авітамінозний березень під час Великого Посту.

Безсумнівно інше. У жінок має бути свято. І найкраще — щодня.

Винники Plus  за матеріалами: for-ua.com, фото: sonzay.rv.ua

Читайте також:

 Публікації
 Винники
 Cпорт


Без Вас, наших читачів, не було б винниківської газети, — Володимир Гаврилів


Фото - Винники Plus
З часу заснування «Винниківського Вісника», в ньому працює журналіст Володимир Гаврилів

Недавно газета „Винниківський Вісник» відсвяткувала свій ювілей. На протязі двох десятків років з початку заснування часопису винниківчани читають матеріали журналіста Володимира Гавриліва. Своїми спогадами журналіст поділився на сторінках газети, в якій Він і далі продовжує працювати.

— Минулого літа в нашій редакції проходила практику юна винниківчанка. Підписуючи їй необхідні документи, звернув увагу на дату її народження. З’ясувалося, що коли ця дитина народилася, то я вже тут працював. Як швидко біжить час… Для мене ці два десятки років існування винниківської газети, як і Незалежної України, промайнули немов один день!

Про намір створити в нашому місті газету я дізнався з невеличкої замітки в „Молодій Галичині», де на той час працював. Тоді навіть і не гадав, що волею долі мені доведеться стати журналістом „ВВ».

 Звичайно, як і тоді, так і тепер працювати надзвичайно важко через мізерне фінансування газети. Різні, подеколи й не зовсім приємні ситуації, виникають через те, що з героями своїх публікацій, особливо гострих, пов’язаних із корупційними діяннями, зустрічаюся щоденно на вулицях міста, в міськраді, на святах і різних заходах. Адже журналісти обласних чи всеукраїнських видань дуже рідко спілкуються із фігурантами своїх розслідувань, тому під час розмов дивуються: „Як ви можете працювати в такому маленькому містечку, адже там усі всіх знають?!»

Та в усьому завжди є свої плюси й мінуси. Добро завжди пам’ятається, а погане — забувається. Тому намагаюся дивитися на всі події, шукаючи найперше в них щось позитивне.

Колись одна відома винниківська мисткиня в інтерв’ю нашій газеті мовила: „Народитися у Винниках — це шанс!» І це справді так. Але для використання такого шансу потрібно багато, наполегливо й щоденно працювати. Тому заснування газети — це лише півсправи. Щоб таке маленьке видання вижило, функціонувало, здобуло визнання, популярність, щоб серед безлічі газет і журналів, які щоденно з’являються в газетних кіосках, читач вибрав „Винниківський Вісник», треба щоденно наполегливо працювати, докладаючи до кожного матеріалу, до кожного номера газети максимум знань, досвіду, праці… А це не кожному під силу. Для цього треба любити своє місто, свою газету, винниківчан.

Враховуючи наші мізерні зарплати — добитися цього вкрай складно. Саме цим можу пояснити таку велику плинність кадрів у „ВВ», особливо в перші роки його функціонування.

За 20 років наше видання очолювало 11 редакторів! Кожен з них намагався зробити щось добре для газети й нашого міста (й зробив). Тому кожний із них вартий подяки, бо долучився до того, що „Винниківський Вісник» уже два десятки років є бажаним у винниківських домівках.

Першим редактором „ВВ» став Р. Ратушний. Другим редактором була К. Нестеренко. Також у різний час наше видання очолювали Н. Савіцка, автор
цих рядків, Гр. Мриглод, М. Паранчак, О. Кравчик, Г. Некрасова, Б, Бачинський, О. Дацій, зараз — Ю. Кухар.

Теперішній редактор — молода й амбітна людина, але вже з досвідом роботи у львівських газетах „Ратуша», «Високий Замок», «Аргумент», „Новий Погляд». Сподіваюся, що ці якості принесуть велику користь нашому виданню и одночасно розкриють талант, творчі здібності Юлії Кухар.

З усіма, окрім Романа Ратушного, мені довелося працювати. А ще чимало зусиль і праці для розквіту нашої газети доклали журналісти Лілія Ловчий, Віра Цебрик, Маріанна Лученко, які віддали „Винниківському Віснику» багато років свого життя, підготували десятки цікавих пізнавальних матеріалів. Дуже багато корисного для газети зробили й наші фотокореспонденти, які працювали в різні роки. Це Я. Багрило, Ю. Руденко, особливо доклався до висвітлення у фотографії найрізноманітніших тем із життя винниківчан А. Жук. Пан Андрій, не зважаючи на брак часу, допомагав журналістам виконати будь-яке редакційне завдання.

Сьогодні неможливо уявити „Винниківський Вісник» без талановитої та високопрофесійної журналістки Лариси Кубської. Адже її цікаві й завжди змістовні матеріали з’являються на сторінках нашої газети вже понад десять років! Але не тільки талантом, знаннями й досвідом можу пояснити таку довготривапу й яскраву журналістську діяльність пані Лариси, її творчі здобутки. Мабуть, бажання творити, робити добро винниківським людям з’являється й тому, що вона сама — винниківчанка. Тут пішла в перший клас, закінчила середню школу, тут проживає сама й уся її сім’я. Саме цим пояснюю її бажання жити й працювати в рідному місті, адже в іншому випадку пані Лариса вибрала б більш прибуткові для себе посади у львівських «Основі», „Ратуші» чи „Суботній пошті», «Освіті України», де свого часу й працювала.

Наша газета жила й розвивалася невідривно від рідного міста. Усі зміни, всі події, що відбувалися у Винниках, залишилися на сторінках „Винниківського Вісника». За ці 20 років   Незалежності у Винниках виросло нове покоління. Невпізнаною стала і його архітектура. У місті з’явилися нові церкви, каплички, сучасні торговельні й відпочинково-розважальні комплекси. Про всі ці позитивні зміни завжди повідомляли своїх читачів журналісти „Винниківського Вісника».

Проте найцікавіші, найзахоплюючіші матеріали стосуються винниківчан. Адже в перші роки функціонування газети ми, журналісти, завжди переймалися тим, де знайти цікаві для людей матеріали, які стосувалися б історії й сьогодення нашого міста.

Працюючи щоденно у Винниках, наполегливо знайомлячись із рідним містом, його мешканцями, ми відкрили для себе багато нового й цікавого. У нашому місті проживає безпіч видатних пю-дей. Багатьох із них нам пощастило запросити на інтерв’ю.

Назавжди запам’яталися зустрічі з Лауреатом премії ім. Т.Шевченка, видатним художником сучасності Мироном Кипріяном, не менш знаним ученим-фізиком, професором Орестом Влохом (на жаль, нині вже покійним), великою когортою митців, політиків, учасників національно-визвольних змагань, старожилів Винник тощо.

Згадую підготовку матеріалу про винниківчанина Михайла Пекара та його незвичне захоплення — розведення папуг!

Надзвичайно цікавим співрозмовником є мандрівник Олег Дворянський, який щоліта здійснює вояжі на катамарані Дністром, а також велопробіги мереживом Карпат.

Мешканець Винник пан Лема — агроном за фахом — відроджує сорт саме винниківського винограду. Про це мені довелося спілкуватися з ним, готуючи матеріал не лише для нашої газети. Цією темою захопилися й обласні газети, яким я також надав свою статтю.

Окремою темою моєї журналістської діяльності були матеріали з вихованцями місцевого футболу, які в різні роки принесли славу Винникам і Україні.

Згадаю хоча б усім відомі імена Мирона Маркевича, Ростислава Поточняка, Романа Покори, Степана Крупея, Ярослава Грися, Володимира Сака, Андрія Тлумака (я назвав лише тих, хто виріс, або кого виховали у Винниках! Бо за весь період своєї журналістської роботи я підготував сотні інтерв’ю й інших матеріалів з видатними спортсменами й для інших видань).

Також серед своїх матеріалів виділю ті, які розповідають про цікавих людей Винник, про їхні незвичні захоплення й уподобання, про наших старожилів, які зберігають у своїй пам’яті події й перекази минулих десятиліть і століть. Дуже багато цінної інформації надали старожили Богдан Макульондра, Богдан Гарапа, Йосип Годунько, Зіновій Слота, Зіновія Кітура, Ірина Йосифів, Михайло Харчишин, Катерина Курочка, Анна Дідич, Михайло Кузів, Василь Зоренко та багато інших наших шановних мешканців.

Я їм усім дуже вдячний за таку співпрацю, за бажання допомогти газеті зберегти для нащадків нашу історію. На жаль, час невблаганний. Багатьох симпатиків і позаштатних авторів уже немає серед нас. Усе ж таки — два десятиліття минуло. Немає вже, на жаль, і моїх дорогих батьків, які були мені надійною опорою й підтримкою в будь-яких найскладніших ситуаціях. Тому згадаю хоча би Ганну Качмар-Сенчишин, яка писала і подавала на розсуд наших читачів свої прекрасні вірші, Ольгу Москву, Ксенію Мартин, Ольгу Магаляс-Гумененко, пана Лозинського, Кузьму Качмара, Михайла Онишка.

Вдячний за співпрацю й підтримку нашим священикам усіх конфесій — о.Петру Паньківу, о.Оресту Чекану, о.Василію Петрику, о.Леонтію Саламону, які завжди готові допомогти колективу редакції, надаючи цікаву й змістовну інформацію. Не можу також не згадати й о.Михайла Дроздовського, який також ніколи не відмовив нам, журналістам, у допомозі, а зараз виконує свій важкий душпастирський обов’язок на чужині.

Щодо окремих подій, то чомусь згадалося величезне піднесення духу й національної свідомості, патріотизму винниківчан під час святкування першої річниці Незалежності України (дав би нам Бог щастя відсвяткувати цьогоріч 20-річницю нашої свободи, нашої Незалежної України із таким піднесеним духом!). Тоді тисячі винниківчан пройшли святковою колоною вулицями рідного міста. З кожної садиби колону вітали, як кажуть, і старі, і малі.

Дуже багато матеріалів, які виконував за завданням редакції, були пов’язані й з невельми приємними ситуаціями. Це — корупційні діяння деяких горе-посадовців, які били себе в груди, клянучись, що є патріотами, нещасні випадки, трагедії, дорожні аварії, кримінал. Тому поряд із згаданими мною чудовими людьми, доводилося дивитися у вічі й грабіжникам, шахраям і навіть — убивцям-душогубам (така вже в журналістів професія).
Та про цих осіб намагаюся не згадувати, тим паче в святковому номері нашої газети.

Були й комічні випадки. Особливо в перші роки нашої незалежності. Після важкого комуністично-атеїстичного минулого деякі посадовці чомусь остерігалися вітатися на Великдень чи Різдво нашими традиційними словами: „Христос Воскрес!» чи „Христос Рождається!».

Був один посадовець, який вимагав показувати йому всі газетні матеріали для цензурування. „Ви газета міської ради, тому повинні подавати нам на затвердження кожен матеріал, кожну замітку. А ми, якщо вважатимемо за потрібне, ставитимемо свою візу-дозвіл на друк цих матеріалів», — повчав цей неук журналістів, але дістав гідний опір.

Ще один, уже горе-читач, який був із чимось незгідний, увірвався в редакцію з… палицею. „Наступного разу я прийду до вас із автоматом», — лаявся він. Та тоді пощастило вирішити його проблему без зброї і зайвих емоцій.

Щоосені й щоліта обов’язково буваю на шкільних урочистостях — святах „Першого дзвінка» й випускних вечорах. Готуючи матеріали для газети з цих важливих подій (уже двадцять років!), не перестаю захоплюватися нашою прекрасною зміною. Які ці юні хлопці й дівчата гарні, розумні, талановиті! Водночас і хвилююся, бо знаю, що тільки в Незалежній Україні наші діти матимуть змогу справді добре жити й розвиватися.

Дивлячись на винниківську молодь, згадую про радянський період, коли українських дітей чужа нам влада посилала на смерть в Афганістан, звідки вони поверталися каліками або в трунах. Коли в перші дні Чорнобильської катастрофи чужинецька влада заганяла на її ліквідацію непідготовлених, необізнаних зі спеціальними методами захисту від радіації молодих людей, які після цього померли, або мордуються ще й нині від страшних недуг.

У своїх матеріалах завжди відстоюю тему незалежності й самостійності України, бо знаю, що у світі є дуже багато нелюдів, яким потрібне гарматне м’ясо, донори органів, чи просто раби. Згадую свої зустрічі з літніми людьми, в яких чужинецька влада забрала майно, молодість, рідних, батьків, дітей, силу, здоров’я або й більшу частину життя. Усвідомлюю, що тільки власна держава захистить нас усіх від бід і негараздів.

У своїх матеріалах саме тому закликаю й інших своїх земляків бути свідомими патріотами, активними в громадському житті. Закликаю шанувати наше минуле й невпинно плекати наше майбутнє, залишатися на своїх патріотичних, державницьких позиціях.

Сердечно вітаю всіх читачів з 20-річчям „Винниківського Вісника»! Без Вас, наших читачів, не було б винниківської газети. Бо ми, колектив редакції, працюємо для Вас. Бажаю також усім безмежного щастя й міцного здоров’я, довголіття й добробуту, родинного затишку й здійснення всіх мрій і бажань!

Винники Plus  за матеріалами: газети «Винниківський Вісник»

Читайте також:

 Публікації
 Винники
 Оголошення:

У Винниках буде футбольна команда Другої ліги? — Винники


Маркевич та Кобрин створять спільну команду для виступу у Другій лізі

Як повідомляє газета «Високий замок», Львівський «Сокіл» відгукнувся на пропозицію про співпрацю від відомого фахівця Мирона Маркевича і його футбольної школи, що у Винниках. Тепер ці два колективи спільно виступатимуть у наступній першості ДЮФЛ України, яка стартує у вересні нинішнього року.

Вже навесні планується створити спільну команду для участі у першості Львівської області, а згодом – й у другій професійній лізі України.

2003 році «Сокіл” був змушений призупинити своє членство у Професіональній футбольній лізі України, тож тепер має право відновити своє членство у другому ешелоні вітчизняного футболу.

У 1992-1994 роках Богдан Кобрин та Мирон Маркевич успішно працювали в ФК «Карпати”. Саме за президентства пана Кобрина, команда, головним тренером якої був Мирон Маркевич, вперше в незалежній Україні дійшла до фіналу національного Кубка, виступала у європейському Кубку володарів кубків. А перемога над ірландським «Шелбурном” і досі залишається єдиною, здобутою «Карпатами” у єврокубках.

Винники Plus  за матеріалами: wz.lviv.ua, фото: karpatnews.in.ua

 Новини Винник
Оголошення: