У другий день Великодніх свят Церква Воскресіння Господнього у Винниках святкує Храмовий празник.

Церква Воскресіння Господнього (1842 р.).

Перша згадка про церкву датується 1515 р. і походить з податкового реєстру. У ньому відзначено лише, що в селі, яке було власністю пана Ваника, місцевий піп був змушений сплачувати 15 грошів річного податку. На жаль, нічого не можна сказати про вигляд першої церкви і навіть про її посвяту. 1578 р. священик Винник сплачував вже 1 золотий податку. початку XVIII ст. парафія Воскресіння Господнього у Винниках належала до столових маєтків львівської катедри. Як подає у своєму акті візитації місцевої церкви, складеному 3 лютого 1765 р., о. Микола Шадурський, винниківська церква була збудована з соснового гибльованого дерева на дубових підвалинах, вкрита гонтами, всередині з підлогою з тертиць укладаною. Над її навою здіймався один чотирибічний верх.

1810 р. цісарсько-королівське Будівельне управління виготовило проект, чи як тоді казали абрис на будівництво нового мурованого храму. Були замовлені столярські вироби – тринадцять вікон, четверо дверей, зі слюсарної роботи окуттям вікон і дверей з замками, трьома залізними ґратами до вікон, хрестом на дах, які віддали на тимчасове зберігання в домініяльний склад. Але через початок австрійсько-французької війни з Наполеоном Бонапартом, декретом намісника Галичини 1813 р. будівництво було зупинене. Стару дерев’яну дзвіницю розібрали 1815 р. 1816 р. новопоставлений галицький митрополит Михайло Левицький зобов’язав громаду продовжити будівництво.

Михайло Левицький (1774— 1858 рр.) — єпископ Української Греко-Католицької Церкви; з 8 березня 1816 р. — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви. За сприянням митрополита Михайла Левицького львівське Будівельне управління виготовило новий проект.

Ймовірно, автором цього нового проекту був український архітектор чеського походження Йосиф Вандрушка (1792 р., березень – після 1863 р.), який спроектував понад десять храмів в Галичині. Всі його проекти були базовані на типових терезіянських зразках, затверджених до обов’язкового застосування ще австрійською імператрицею Марією Терезією в середині XVIII ст. Правда, треба відзначити, що в двох випадках – в Янові та Винниках, Вандрушка відійшов від типових зразків, віддавши належне українському традиційному сакральному будівництву. В цих обох випадках нава була запроектована ширшою, ламаючи план типового однонавового базилікового терезіянського храму.

1827 р. церква Воскресіння Господнього вже хилилася до упадку. Будівництво нової церкви тривало довго і щойно 1842 р. відбулося освячення нового мурованого храму. Архітектура церкви витримана в класицистичному стилі. 1903 р. у церкві встановлений різьблений і позолочений чотириярусний іконостас рядової побудови. За побудовою та характером різьби і малювання іконостас дуже подібний до іконостасу Станіславівської катедри, ікони для якої написали Юліян Макаревич та молоді ще тоді Модест Сосенко та Антін Манастирський.

Юліан Макаревич (1854—1936 рр.) — україський художник та реставратор. Творчий доробок (участь у реставрації): Львівського єзуїтського костелу (1879 р.); іконостаса з церкви Зішестя Святого Духа в Рогатині в 1880-х рр.; фрескових розписів Ягеллонської каплиці на Вавелі в Кракові; фресок замкової каплиці Святої Трійці в Любліні; фресок в Кафедральному соборі в Сандомирі; іконостаса із церкви Возджвиження Чесного Хреста в монастирі Скит Манявський (Богородчанський іконостас (1883–1885 рр.). Творчий доробок (як художник-монументаліст): настінні розписи в приміщенні Наукової бібліотеки Львівського Національного університета ім. І. Франка на вул. Драгоманова, 5, виконані в 1904 р.

І в теперішньому винниківському іконостасі намісні ікони Христа, Богородиці та Св. Миколая, ікони апостольського ряду та Деісус виказують руку вправного маляра-академіста. Підпис на намісній іконі Христа «ІМ» в лівому нижньому куті та «1903» в правому засвідчує маляра та час постання іконостасу. Ініціали ІМ можна відчитати як Іуліан Макаревич, так писали наші предки на початку ХХ ст., що притримувалися так, званого «язичія». Натомість ікони празничкового ряду та намісна ікона Св. Івана Хрестителя вказують на пензель новатора-модерніста, яким був Модест Сосенко.

Модест Сосенко (1875—1920 рр.) — український художник-монументаліст. Творчий доробок (портрети): Атанасія Шептицького, Володимира Шухевича, «Портрет дівчини» (1912 р.), «Автопортрет» (1915 р.). Побутові картини: «Хлопець обідає», «Розмова», «Діти на плоті» (1913 р.), «Трембітарі» (1914 р.), етюди народних танців. Пейзажі: Парижу, Карпат, Південної Далмації, «Рання весна на селі» (1903 р.), «Будуа в сонці» (1918 р.).

Антін Манастирський (1878—1969 рр.) — український художник, живописець і графік. До найкращих творів у портретному жанрі слід віднести полотна: «Портрет матері», «Портрет тестя», «Портрет Т. Г. Шевченка», «Автопортрет», «Запорожець», «Паламар», «Дідусь із Смерекова». Велику популярність мали і його твори: «На водопої», «На могилі», «Ой під гаєм, гаєм», «Прощавайте, товариші», «Вчора і сьогодні», «Розвідники» та багато інших. Понад дві тисячі робіт у спадщині митця.

Стіни винниківської церкви вкриті орнаментальними розписами 1930-их рр., неодноразово поновлені і доповнені постатями святих. На початку ХХІ ст. орнаментальні розписи замалювали (під час ремонту церкви) і тепер їх можна побачити лише на світлинах. Цінним свідченням національної свідомості мешканців Винник початку XX ст. є встановлена в церкві пам’ятна таблиця з написом: «1811- 1911. Памяти о. Маркіяна Шашкевича поета подвижника і вістника відродження Галицької України-Руси. Винницкі українці». Поруч з церквою стоїть мурована стінна дзвіниця, зведена 1925 р. Цікавинкою її є балкон з кованими ґратками в центральному арковому прорізі для дзвону.

2005 р. біля церкви, у парку, була встановлена і освячена фігура Божої Матері (меценати – Голіян Б., Голіян О., Наставський О.).

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка