27 грудня — 14-річниця від дня смерті Кияка Романа-Андрія – діяча українського визвольного руху та Української Греко-Католицької Церкви.
Народився Роман-Андрій Кияк у Винниках 17 травня 1920 р.. Батьки займалися землеробством, але через політичні переконання та активну діяльність в українському підпіллі молодшого сина Романа (псевда: Кривоніс, Фігурка) у 1946 р. були депортовані до Сибіру (там і загинули).
У своїх споминах (листопад 1993 р.) отець-мітрат канцлер Андрій-Роман Кияк розповідає про свої шкільні і юнацькі роки у Винниках: «Моє покликання до священства розвивалося вже в перших класах народної школи, зокрема від 4-5 класу. На вимогу батьків я мусів регулярно відвідувати всі богослужіння у винниківській церкві. Уже у 6 класі співав на Службі Божій «Апостола» і «Вірую». Також співав у церковному та просвітянському хорах і в крилосі — з дяками. Постійно служив священникам під час богослужінь…. У Винниках я закінчив семирічну школу, далі поступив у Львівську гімназію №572. При цій же гімназії я закінчив класичний ліцей, де вияв особливе замилування до української мови та літератури, класичних мов і всесвітньої історії…. У 1939 році я був прийнятий на студії в Богословську Академію у Львові.
Студії перервалися з приходом комуністичної влади і я продовжив навчання в підпільній семінарії в митрополичій палаті. Цими студіями керував сам митрополит Андрей. Мене рекомендував в ту семінарію наш славний декан отець канонік Григорій Гірняк. То був декан Винниківського деканату. Він мав на мене великий вплив»….
У 1940-х рр. Роман обіймав відповідальні посади в ОУН. Навчавчався Роман у Львівській духовній академії та (паралельно) у Львівській консерваторії. 1946 р. був висвячений на диякона, не зрадивши УГКЦ після псевдособору, який відбувся у березні 1946 р. у Львові. Перебувши довгі роки поневірянь та переслідувань з боку КГБ, він стає ревним українським душпастирем. Висвячує його і благословляє на підпільну священичу працю владика Величковський.
Дора, Яремче, Кути, Косів, Космач, Делятин — ось далеко неповний перелік підпільних станиць-парохій, де отець Роман душпастирює, прибираючи задля конспірації інші імена. Ім’я Андрій, під яким знали його до останніх днів життя, наче зрослося з його суттю, бо він завжди пам’ятав про двох велетів Христової Церкви — Андрія Первозванного та Андрея Шептицького. До того ж митрополита Андрея знав особисто.
У лютому 1990 р. після урочистої архієрейської Літургії в катедральному соборі Св.Воскресіння, отця Андрія Кияка призначають канцлером Івано-Франківського єпархіального управління. На цій посаді він встиг зробити багато добрих справ, зокрема ініціював відродження Духовної семінарії (нині Теологічна академія) та викладав у ній, повернув у лоно Греко-Католицької Церкви десятки священиків, які на той час служили в православних храмах.
Отець-мітрат канцлер Андрій-Роман Кияк за дорученням єпископів виконував місію координатора й організатора відновлення семінарії – це був і пошук викладацьких кадрів, й оренда приміщень. Отож, місія отця-канцлера полягала у проведенні організаційної роботи, наведенні зв’язків із новою українською владою для набуття можливостей для організації викладання та взагалі діяльності семінарії. Тодішня семінарія – це був, до певної міри, подвиг, краще сказати, пожертва людей для відновлення Божої справи, до якої долучалися всі викладачі і вчителі, і з досвідом вузівської роботи, і кандидати наук, і доктори наук – дещо пізніше, і вчителі середніх шкіл. Це був дуже важливий початок, який отець Андрій Кияк координував. Врахувавши заслуги отця Кияка перед Церквою, митрополія нагородила його мітрою.
На 79-му році життя, за шість годин до недільного Богослужіння, підготувавши проповідь про щасливе завершення 1998 р., отець-мітрат Роман-Андрій Кияк відійшов у вічність 27 грудня. Через п’ять років після його смерті, у видавництві «Нова Зоря» в Івано-Франківську побачила світ книга його духовних наук і проповідей «Поспішай творити добро» з передмовою єпископів Софрона Мудрого та Софрона Дмитерка. А починається вона трьома цитатами: з Євангелія від Матея, з вірша Івана Франка та з коротенької молитви отця Кияка, яка легко запам’ятовується. Ось вона: «Допоможи нам, Господи, щоб ми стали Твоїм смолоскипом, щоб ми були вогнищем, яке запалює душі, щоб ми були дорогою, яка веде до Тебе, щоб ми були допомогою для тих, котрі шукають Тебе».
Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка, депутат ВМР