У грудні місяці минає 90-та річниця створення СРСР і 21-а річниця його розпаду.

Згідно з офіційною радянською історіографією 30 грудня 1922 р. на І Всесоюзному з’їзді Рад у Москві було урочисто проголошено утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. 8 грудня 1991 р. голови республік-першозасновників СРСР — Росії, України та Білорусі — Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич у держрезиденції «Віскулі» в Біловезькій пущі підписали угоди, згідно з якими Радянський Союз припинив існування як суб’єкт міжнародного права.

Як жило наше місто у Радянському Союзі?

Матеріали про життя Винник протягом цього періоду відображені у місцевій періодиці, зокрема, у газетах Винниківського райвиконкому і райкому Компартії України «Радянське життя» (1945 – 1959 рр.) та Винниківської МТС «Сталінець» (1952 – 1953 рр) .

1945 рік. Для більшості народів Європи II Світова війна вже завершилася, але не для українців.Український народ дальше продовжував боротьбу, але вже з новим загарбником – московсько-сталінським режимом.

Історична довідка:

У листопаді 1944 р. була сформована сотня УПА «Жубри-2» (у лісах між Львовом і Миколаєвом), відповідно до вказівок командування Львівської військової округи «Буг». Командиром цього підрозділу був Петро Лагода «Громовий» (до квітня 1945 р.), його заступником і політвиховником – Степан Стешин «Січовик». Від весни до осені 1945 р. сотня була розділена на дві самостійні чоти, а у жовтні знову об’єднана під керівництвом нового сотенного Мирона Браницького «Бурі». Замість «Жубри-2” вона отримала назву «Сурмачі» і номер 42а та надалі діяла у лісах тодішніх Винниківського, Бібрецького, , Новострілищанського і Ходорівського районів, територія яких входила до тактичного відтинку УПА «Яструб» у складі ВО «Буг». Розформування сотні — осінь 1946 р.

Про героїчну боротьбу наших земляків у цей період, дізнаємося зі спогадів винниківчанина Осипа Покосінського – члена ОУН з травня 1939 р., в’язня концтабору «Освєнцим» з лютого 1941 р. по лютий 1942 р., бойовика УПА, політв’язня сталінсько-московських таборів смерті. У своїй книзі «За Україну, за її волю …» О. Покосінський описує події на Закерзонні та у нашому краю, куди він був переселений літом 1945 р.

З його розповіді дізнаємося, що невелика група сімей поселилася у с.Чишки Винниківського району. Крім сім’ї О.Покосінського, сюди були переселені сім’ї Миколая Берка, Мирона Миська, Тимофія Войтовича, Степана Манька, Антона Лісного, Володимира Черняка. Всі вони були членами ОУН – УПА і прикріплені до проводу ОУН Винниківського району.

Провідником у Винниківському районі був Михайло Швед (псевдо Орлик) ; провідником Служби Безпеки — Іван Цар (псевдо Ірод); референтом — Михайло Лемішко (всі троє — мешканці с.Підберізці).

Місцеве Винниківське НКВД час від часу проводило облави на підпільників. Начальником Винниківського відділу НКВД був кат Гончаренко, його кривавими помічниками – майор Пшенічкін і капітан Шевцов.

Приміщення Винниківського відділу НКВД знаходилося по вул. Леніна (сьогодні – вул.Галицька 14а), а райвідділ міліції був розміщений по вул.1-го Травня (сьогодні – вул.Стуса 10). У листопаді 1947р., НКВД знищує провідника ОУН Винниківського району Михайла Шведу (Орлика ).

Після загибелі Орлика, на його місце нікого не призначили. Так, що ОУН–УПА у Винниківському районі припинила своє існування в кінці 1947 р.

У 1947 р. у Винниках енкаведисти створили провокаційну ОБЗУ ( організація борців за волю України ), очолив її Роман Плюта. ОУН попередила його, що ця організація сфабрикована НКВД. Р.Плюта не повірив цьому і згубив себе та своїх товаришів. Повірив аж тоді, коли військовий трибунал засудив їх всіх до 10 р. позбавлення волі у концтаборах.

Розпочалося «мирне» радянське життя. Новоприбулі люди відіграли суттєву роль в організації і розширенні в місті промислового виробництва та сільськогосподарських колективних господарств і поряд з корінними винниківчанами зробили свій внесок у відбудову економіки, житлового фонду, закладів соціально-культурної сфери.

У сфері громадського побуту і народної духовної культури зазначеного періоду простежувалися відмінні риси і традиції в різних за територіальним і національним походженням груп людей. Виразно виступала певна ізольованість побутових зв’язків згаданих груп людей, у тому числі при відзначенні свят та сімейно-побутових подій.

Заходи радянської влади, спрямовані на розвиток економіки, освіти, налагодження роботи закладів соціальної сфери позитивно позначилися на поліпшенні умов життя людей, підвищенні освітнього рівня молоді, соціальній структурі і призводили до етносоціальної консолідації громадян міста.

До 1945 р. всі діти віком до 14 років були охоплені шкільною освітою. Разом з тим, політичні репресії радянської влади, командне насадження атеїзму і наступ на свободу релігійного життя людей «душили» громадське життя і думку, надавали їм формального характеру, перманентної штучності.

Медичне обслуговування населення у кінці 1970-х рр. здійснювалося поліклінікою, дитячою консультацією та лікарнею на 120 ліжок. У медоб’єднаннях міста — 25 лікарів, в т. ч. три кандидати медичних наук, 56 осіб середнього медичного персоналу.

За радянської влади у Винниках відкрились поліклініка і госпіталь. Згідно з архівними даними, перша згадка про будівлю, де сьогодні розташоване 2-ге поліклінічне відділення комунальної 6-ї міської поліклініки Львова, датована 1850 р.

Поліклініку у Винниках відкрили ще після Другої світової війни. Але у цьому приміщенні, коли Винники були районним центром (1945-1959 рр.), знаходився Винниківський райвиконком. З 1979 р. 2-га міська поліклініка була об’єднана з 6-ю міською лікарнею в один лікувально-профілактичний заклад.

2010 р. 18 червня, після реконструкції у Винниках відкрили 2-ге поліклінічне відділення комунальної 6-ї міської поліклініки Львова. Місто вклало в цю реконструкцію 4,7 млн. грн. Ідея реконструкції цієї будівлі виникла наприкінці 2006 р.

У Винниках було шість старих, розкиданих по різних місцях, будівель, де розміщувалися лікарі.

В ході реконструкції у будівлі проведено укріплення фундаментів, замінено дерев’яні міжповерхові перекриття, надбудовано 3-й та мансардний поверхи, влаштовано шатровий дах, утеплено фасад, замінено всі електротехнічні та сантехнічні мережі, встановлено енергозберігаючі вікна, склопластикові двері, постелено підлоги, виконано оздоблювальні роботи.

Згідно наказу управління охорони здоров’я № 57 від 21 січня 1988 р., була проведена реорганізація і перебазування зі Львова госпіталю у м.Винники у новозбудовані приміщення.

Згідно наказу управління охорони здоров’я Львівської держадміністрації від 31.12.1991 р. Львівський обласний госпіталь інвалідів Вітчизняної війни був перейменований на Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих та згідно розпорядження Голови Львівської обласної ради народних депутатів від 19 вересня 1994 р. № 95 Обласному госпіталю інвалідів війни та репресованих присвоєно ім’я Юрія Липи. У березні 2009 р. перейменований в комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих ім.Ю.Липи».

Коротка історія госпіталю така. У березні 1946 р. у м.Львові був створений госпіталь інвалідів Вітчизняної війни, підпорядкований обласному відділу охорони здоров’я, який був розміщений по вул. Студенток, 2.

У 1949 р. госпіталь був переведений на вул. Куркова (Лисенка), №№ 41-45 і знаходився тут до 1960 р.р.

Згідно розпорядження Ради Міністрів УРСР від 13 лютого 1960 року № 173-р на підставі наказу Міністра охорони здоров’я УРСР від 5 березня 1960 р. № 100 Львівський обласний госпіталь інвалідів війни був об’єднаний з Львівським республіканським госпіталем інвалідів війни і розміщений по вул. 700-річчя Львова, 45.

У Винниках працювали дві середні школи (СШ №29 і СШ №47), одна восьмирічна (з російською мовою викладання) – сучасна школа «Берегиня», школа-інтернат. Довгий час у нашому місті для дорослого населення працювало три класи для робітничої молоді (де в свій час навчався академік В. Грабовецький). У кінці 1970-х рр. у двох середніх і однієї восьмирічної школах — 88 вчителів та 14 вихователів груп продовженого дня, 1651 учень, в 3-х класах робітничої молоді — 55 учнів. У школі-інтернаті — 27 вчителів, 4 лікаря, 8 осіб середнього медичного персоналу і понад 300 учнів.

У 1954 р. було завершено будівництво нового стадіону по вул. Спортовій (за польської окупації там знаходилося польське спортивне товариство).

Перший дитячий садок у Винниках вже працював з осені 1939 р. Після війни він відновив свою роботу. На протязі 1959-1960 рр. було побудовано за новим проектом приміщення дитячого садка на 100 місць. У квітні 1960 р. винниківська дітвора святкувала новосілля.

У 40 – 50-х рр. розвиток економіки міста мав постійну тенденцію до розширення, досить динамічно зростала кількість зайнятих у промисловості, збільшувались обсяги виробництва продукції на тютюновій та швейній фабриках, цвяховому та цегельному заводах, райпромкомбінаті й артілях.

Так, наприклад, 1944 р. на швейній фабриці працювало 34 особи, 1953-го їх кількість зросла до 284; виробництво на тютюновій фабриці у 1945 р. забезпечувало 250 інженерно-технічних працівників і службовців, у 1953 р. кількість працюючих на фабриці досягла 826 осіб. Зростання зайнятості у сфері промисловості позитивно позначалося на динаміці народонаселення міста, що вже 1957 р. перевищило 5200 осіб. Відносна частка зайнятих у промисловості досягла приблизно половини всіх працюючих.

Іншими сферами зайнятості і доходів населення міста були заклади освіти, охорони здоров’я, культури, соціального забезпечення.

Близько 600 винниківчан працювали на підприємствах Львова, частина жителів трудилася в колгоспах.

Певне піднесення економіки міста призвело до зростання доходів населення, позначилося на його побуті, сімейних відносинах, кількісному складі й структурі сім’ї.

За роки радянської влади у Винниках відкрилися цех львівського виробничого обєднання «Галантерея», ливарний і інструментальний цехи Львівського виробничого об’єднання «Полонина», три цехи виробничого об’єднання «Юність», два цехи Львівського заводу пластмасових виробів, консервний цех заводу «Харчопродукт», відновив роботу цегельний завод.

Були збудовані кінотеатр «Карпати» на 400 місць (тепер – готельно-розважальний комплекс «Галактика»), клуб тютюнової фабрики на 400 місць (тепер культурний центр «Дозвілля» на вул. Шевченка 3).

У місті велося велике житлове будівництво. Так, в 1966-1976 рр. здано в експлуатацію 17,4 тис. кв. метрів житлової площі.

У звичаях і обрядах, що супроводжували родинне життя, зберігалося багато елементів української традиційної обрядовості, пов’язаної зі шлюбом, народженням дитини та похоронами.

Заходи радянської влади, що прийшли на зміну традиційним сімейним звичаям і обрядам, штучно створеною т. зв. радянською обрядовістю більш широко захопили проведення шлюбів, менше – хрещення дітей і майже зовсім не приймалися при проведенні похорону. Як переважно нові побутові явища з’явилися відзначення днів народження, одержання державних нагород, подій пов’язаних із закінченням школи, вузу та ін.

В умовах переходу до ринкової моделі економічного життя суспільства досить гостро постала проблема трудової зайнятості населення. На поч. 90-х рр. у Винниках її впроваджували 43 суб’єкти приватної підприємницької діяльності та 48 підприємств, установ і організацій державного чи громадського підпорядкування.

Основною сферою зайнятості й одержання доходів переважної частини міського населення була участь у державному та приватному секторах промисловості і торгівлі, транспорту і зв’язку, в управлінні та соціально-культурній сфері та освіті.

В час, коли Винники були районним центром, увага до розвитку комунальних служб міста була більшою. Проте і тоді вона часто обмежувалась «косметичним» ремонтом житлових будинків й огорож, прибиранням вулиць, очищенням канав.

Значну увагу комунальні служби міста приділяли забезпеченню громадян газом. 1957 р. завершилася газифікація міста, в якій комунальні служби відігравали важливу роль.

Кількість газифікованих квартир 1960 р. порівняно з 1957 р. збільшилась у шість разів. На кінець 60-х рр. комунальний комбінат розпочав будівництво водопроводу, яке закінчено 1974 р.

Місто розбудовувалося, і єдина комунальна служба міста – ЖЕК № 509 не могла достатньою мірою забезпечити чистоту і благоустрій.

На формування громадського побуту впливала не лише зміна соціально-економічних умов життя населення міста, а й ті зміни політичного та економічного характеру, що захоплювали всю Україну.

Однак місцеві традиції, зумовлені переважно українським складом населення, відносно високою його національною свідомістю, релігійністю та формами використання вільного часу в просвітніх, культурних, спортивних, релігійних товариствах, продовжували зберігати свою специфіку, залишалися консервативними. У громадському житті міста постійно відігравали важливу роль винниківські колективи художньої самодіяльності.

Наприкінці 80-х р.р., у період національно-культурного відродження у Винниках з числа його мешканців було створено Товариство української мови ім. Т. Шевченка «Просвіта», культурно-просвітнє молодіжне товариство «Спадщина», Союз українок та осередок Народного Руху України. Спільними зусиллями цих товариств було проведено ряд важливих заходів, спрямованих на відродження і збереження історико-культурної спадщини, її популяризацію. Зокрема, товариство «Спадщина» прилучилося до створення Винниківського історико-краєзнавчого музею.

Байцар Андрій, доцент ЛНУ ім. І.Франка, депутат ВМР

На фото працівники Тютюнової фабрики на демонстрації (50-ті роки ХХ ст.)
Автор: Володимир Творидло