Грядове Побужжя є цілком оригінальним природним ландшафтом лесового лісостепового типу зі значною участю природних комплексів поліського типу (боліт і лук), які займають тут понад 30% загальної площі ландшафту. Лесові природні комплекси пов’ язані з грядами, що простягаються із заходу на схід паралельними смугами. їх ширина від 1 до 4 км., а довжина понад 10 км. Вони піднімаються над долинами на 25-30 м, вершини гряд плоскі, злегка хвилясті, іноді круто обриваються до річкових долин.
Загалом Грядове Побужжя складається з шести гряд, які простягаються від Розточчя в східно-південно-східному напрямку до долини Західного Бугу. З півночі на південь йдуть Смереківська, Куликівська (або Дорошівська) з Яричевським валом, Грядецька, Малехівська (або Дублянська), Винниківська і Дмитровецька (або Чижиківська) гряди, абсолютні висоти яких досягають 250-260 м, а відносні 20-30 м.
Гряди поділені широкими (1-4 км) плоскими, частково заболоченими долинами з невеликими річечками. Ширина міжгрядових долин свідчить про діяльність льодовикових вод. Більшу частину Винник і околиць займають Винниківська і Дмитровецька (Чижиківська) гряди.
Північна частина Винниківської гряди розміщена між селом Кривчиці (тепер в межах Львова) та містом Винники. їх схили асиметричні: південний, місцями крутий, порізаний ярами і балками, спадає до р. Полтви.
Чижиківська гряда, що знаходиться між долинами річок Маруньки і Гончарської, розмежована долинами Чижиківського і Коп’ятинського потічків. Північний схил Чижиківської пологий, а південний крутий.
В основі цих гряд залягають верхньокрейдові породи, підняття поверхні яких переважно збігається з підняттям гряд. На крейдових мергелях лежать піщано-мулисті відклади і суглинки, потужністю в деяких місцях більше 10 м.
Дані гряди розділені долиною р.Маруньки (притоки Полтви). Річка Марунька належить до басейну Балтійського моря. Вона бере початок з двох джерел недалеко від Винниківського озера. Витік річки утворюють два потічки, що мають форму «вил». Вони на всьому проміжку проходять лісом, аж до злиття перед озером. За Вииниківським озером долина Маруньки розширюється до 1 км. Течія повільна, дно долини плоске і широке. Долина майже по всій довжині річки заболочена. Правий її схил порівняно розчленований долинами проток р. Волиця та р. Бережанка.
Винниківське озеро знаходиться серед лісових масивів, що сприятливо впливає на рекреаційне освоєння території. Озеро протічне, що сприяє самоочищенню води. Довжина озера становить 440 м, ширина 380 м, загальна площа 6,9 га, глибина біля дамб 5 м. Ширина пляжної зони до 50 м.
Поверхні гряд зайняті темно-сірими лісовими, дещо змитими грунтами, видолинки з лучними чорноземами. Діброви, які були поширені на даних грядах в доагро-культурний період, майже цілком знищені, а на їх місці, як і на місці колишніх лучних степів, простягаються досить родючі орні землі.
Давидівське пасмо являє собою ніби південно-східне продовження Розточчя. Західна окраїна Винник займає східну частину Давидівського пасма. За морфологією це ерозійно-тектонічний уступ, який являє собою невисоке узгір’ я, що починається з Високого Замку (Княжої гори) у Львові. Відроги Давидівського пасма включають декілька ерозійних останців, г. Високий Замок увінчана штучно насипаним конусоподібним горбом (36 м).
![]() |
Чортові скелі |
Високий Замок має дві яскраво виражені структурні тераси, поверхня яких бронюється пластами твердих тортонсь-ких вапняків. Східніше розташована Піскова гора (або гора Льва). Наступна за нею Вовча гора, а далі на схід простягається плосковерха ділянка — Лиса гора.
На південному сході, біля Винник відрог замикається лісистою Чортовою (Чатовою) скелею, увінчаною оригінальними формами звітрювання верхньотортонських пісковиків у вигляді стрімких скель. Висота Чортової скелі — 414 м, це найвища точка Давидового пасма. Дальше пасмо повертає на південь до го-Еи Жупан (390 м), г. Іипшина (336 м), г. Лисівка (321 м) і далі дугою на схід до сіл Шоломия і Звенигород.
У районі Винник північно-східний схил утворює уступ, що круто спускається до Грядового Побужжя.
На Давидівському пасмі в околицях Винник зустрічаються різні типи лісів. Бук є тут найціннішою породою. Букові ліси займають найбільш підвищені місця. Внаслідок густої крони в букових лісах відсутній чагарниковий ярус, а коли і зустрічається, то слаборозвинений. Трав’янистий покрив не рясний, містить невелику кількість тінелюбних рослин. Світлолюбні рослини зустрічаються на окраїнах лісу і галявинах.
Грабові ліси з домішкою бука займають тут нижній пояс, нижче зустрічаються дуб, береза. Верхній ярус у цих лісах займає бук, граб.чагарни-ки відсутні, лише рідко зустрічаються поодинокі кущі ліщини, горобини, калини. В трав’янистому покриві переважає осока. Грабово-букові ліси займають сірі лісові грунти. Підлісок представлений ліщиною, червоною калиною.
В цих лісах добре розвинений трав’янистий покрив, в ньому переважає червоно-синя медуниця, зозулин льон, жовтий медяник, дзвіночки, лісові ромашки, конвалія. В низовинах — папоротники, плавуни, лісова м’ята, мох. Визначне місце тут займають буково-соснові ліси. Поширені вони на слабопідзолистих піщаних фунтах. Ліси ці мають три яруси, у верхньому ярусі сосна, у другому — бук , в третьому — дуб. Чагарники майже відсутні. Трав янистий покрив рідкий, в якому переважає квасениця, з чагарничків — чорниця.
У межах Давидівського пасма (Винниківське лісництво) розташований цікавий туристичний об’єкт -«Стежками Митрополита Шеп-тицького». Праворуч біля в’їзду до Винник з боку Львова розташована невисока гора Шипшина. Зараз вона заросла лісом, а колись з неї відкривався чудовий краєвид на наше місто. Можливо, ця обставина, а також те, що попід горою проходили шосейна дорога та залізнична колія Львів-Підгайці (діяла до 1942 р.), стали головною причиною перетворення її у місце відпочинку Митрополита Андрея Шсптицького.
Слід також згадати про унікальний дендрологічний парк «Винниківський», який було створено в 1895 р. Львівською лісовою школою під керівництвом видатного науковця, професора Соколовського з метою інтродукції лісових порід. Уже в 1913 р. було акліматизовано 56 видів деревних порід, в тому числі береза канадська, береза вишнева, карія біла, дуб австрійський, туя гігантська, кипарисовик Лавсона, сосна скельна, дугласія голуба, ялиця кавказька.
Дотепер збереглися не всі види: частина з них загинула через непристосованість до екологічних умов середовища, частина відпала внаслідок природного відбору в конкуренції з місцевими лісовими породами. Але та частина, що збереглася (вік понад 100 років), заслуговує на особливу увагу. Найстійкішими та високопродуктивними до наших умов виявились дугласія зелена, сосна чорна, модрина японська та європейська, дуб північний. Ці види збереглись у вигляді окремих біогруп, а за продуктивністю вони перевищують місцеві породи. На Львівщині — це єдине місце проростання цінних лісових порід на невеликій території. Сьогодні лісо-техніки поволі відновлюють наукову роботу в дендрологічному парку.
У кліматі деяких частин Винник є як відмінності, так і багато спільного, а саме: м’якість, що виявляється у невеликих різницях температур літа і зими, та висока зволоженість, про яку свідчать річні суми опадів. У зв’язку із значною хмарністю над територією протягом року дійсна сумарна радіація становить лише 60 відсотків від можливої. У Винниках налічується протягом року лише 50 днів ясних і майже 150 похмурих; решта 150 днів відзначається змінною ясністю.
Показники теплового балансу свідчать про те, що в межах Винник формується помірно-вологий клімат. Кількість опадів перевищує величину випаровування.
Дана територія зазнає впливу різноманітних повітряних мас. Панівним є повітря помірних широт. У всі пори року спостерігається морське помірне повітря, яке взимку приносить похмуру з туманами погоду, викликає відлиги, а влітку — нестійку прохолодну погоду зі зливами і грозами. Континентальне повітря приходить найчастіше влітку та навесні і пов’язане з трансформацією морського повітря. Погода суттєво залежить від циклонів, які на території Львівщини переміщуються протягом року. Проте циклони найчастіше повторюються влітку і навесні.
Швидкість вітру також має річний хід. Зимою швидкість вітрів більша, ніж літом. Середня швидкість вітрів складає приблизно 4.0 м/с, а найбільше значення у лютому — 5.0 м/с.
Найхолодніший місяць зими — січень. Середня температура січня не перевищує (-5 градусів), тоді як на прилеглих височинах вона нижча. У Винниках найхолоднішими місяцями є січень та лютий. (17-22 градуси морозу), а найтепліший липень та серпень (20-25 градусів).
![]() |
Винниківське озеро |
Околиці Винник отримують достатню кількість опадів, річні суми яких в середньому перевищують 600-700 мм. Такі суми опадів обумовлені, очевидно, великою лісистістю та заболоченістю території, порівняно з навколишніми височинами.
Найменша кількість опадів припадає на січень-лютий (29 мм за місяць), а найбільша — на червень-липень і становить 93 мм за місяць. Кількість опадів за літній період перевищує їх кількість за зимовий період у 2,5 раза.
Річні і місячні суми опадів характеризуються великою мінливістю. В деякі роки вони бувають досить значними. Так, у 1893 році випало 1320 мм за рік, з них тільки у липні — 301 мм. У 1904 році випало 369 мм. Були роки, коли місячна сума опадів становить 1-5 мм — це березень 1901 року.
Влітку в околицях Винник бувають часті зливи, особливо рясні дощі, інтенсивність яких 0,1 — 03 мм/хв. Це відбувається тоді, коли хмари надходять із сходу. Їм на перешкоді стають Чортова скеля, г.Жупан та г. Лисівка, таким чином хмари діляться на дві вітки: одна вітка іде на захід північною стороною Чортової скелі, а друга — південною обходить г. Лисівку. Перед підвищенням Давидівського пасма вони ніби роблять «зупинку», саме тут випадають зливові дощі.
У зимовий період в околицях Винник утворюється більш-менш стійкий сніговий покрив, який добре оберігає грунт від переохолодження і відіграє важливу роль у режимі звололоження. Максимум снігу випадає в січні на на початку лютого (його висота 10-15 см, в лісі 20-25 см). Сніг падає до кінця березня або першої половини квітня. Стійкий сніговий покрив дуже рідко встановлюється відразу. Таких виключень небагато. Як приклад — зима 1995-1996 рр. (коли сніг випав 4 листопада 1995 р. і протримався аж до кінця березня 1996 р.). Звичайно, йому передує утворення декількох тимчасових покривів. Внаслідок зростання температури зникає він також поступово.
Положення території в поєднанні з лісистістю та заболоченістю впливає на агрок-ліматичні умови. Тривалість безморозного періоду 180 днів. Тут раніше починаються осінні (в другій половині жовтня) та пізніше закінчуються весняні (на початку травня) приморозки. Тому необхідно дуже уважно вибирати поля під ярі культури. Потрібно також враховувати суми активних температур, які становлять 2450-1500 градусів, вони більші, ніж на сусідніх територіях. Вегетаційний період триває 213-215 днів, а період активної вегетації — 156-160 днів.
Отже, горбиста заліснена місцевість, м’який клімат, надають неповторного ландшафтного колориту нашому місту, що свого часу стало приводом назвати його «Малою Швейцарією».
Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка, депутат ВМР, ВО «Свобода»