24 лютого Винники відзначатимуть 148 річницю з дня народження відомогого громадсько-політичного діяча, письменника, співзасновника таємного товариства „Братство тарасівців» Івана Липи.

Доля Івана Львовича тісно пов’язана з Винниками, де він прожив частину свого життя, творив і помер. Тут він і похований.

Липа Іван Львович ( літературні псевдоніми Петро Шелест, Іван Степовик; 24 лютого 1865 р., м. Керч — 13 листопада 1923 р., м. Винники) — громадський і політичний діяч, письменник, лікар. Після закінчення Керченської гімназії у 1888 р. вступив на медичний факультет Харківського університету. На Слобожанщині І.Липа захопився українськими державотворчими ідеями. Писав твори під впливом творчості Т. Шевченка, І. Франка, М. Драгоманова.

У 1891 р. разом з однодумцями Б. Грінченком, М. Міхновським здійснює поїздку до Канева, на могилу Кобзаря – там і осінила їх ідея створити політичний нелегальний гурток «Братство тарасівців». І.Липа згадує про це так: «Велика і незабутня могила генія міцно і чарівно з’єднала нас любов’ю. Дух же Тарасів між нами німим і невидимим свідком нашої присяги, що ніхто з нас несхибне у бік, не покине своєї України…

Тут то ми ухвалили заснувати українське таємне політичне товариство і назвати його на честь Поета нашого й того місця де ця думка виникла – «Братство тарасівців».

У 1893 р. «Братство тарасівців» було розгромлене, а Іван Липа заарештований. Після 13 місяців ув’язнення ще три роки жив під наглядом поліції у Керчі. Навчання закінчує в Казані у 1897 р. З 1902 р. Іван Липа проживає в Одесі, займається лікарською практикою. У 1904 — 1905 рр. побудував у м. Дальник лікарню для незаможних жителів.

Організував видавництво «Одеська літературна спілка», з 1905 р. видавав альманах «Багаття» (разом з дружиною). Співпрацював з одеською «Просвітою» і Одеським літературним Товариством. Брав активну участь в українському національно–визвольному русі. Під час революції 1917 р. українці Одеси створили так званий Керований комітет , членом якого став І.Липа. Згодом його обирають комісаром Одеси. На цій посаді він пробув до травня 1918 року, пізніше його було обрано лікарським інспектором Одеси. Мешканці Одеси висувають кандидатуру І. Липи до уряду УНР від Партії Соціалістів–Самостійників. 1 січня 1919 р. він покидає Одесу і їде до Києва.

У період Директорії УНР — керуючий управлінням культури і віровизнання в урядах В. Чехівського, С. Остапенка, Б.Мартуса. Був членом Всеукраїнської Національної Ради та Ради Республіки. З серпня 1920 р. входить до складу комісії по підготовці Конституції УНР, деякий час працює міністром охорони здоров’я в уряді УНР в екзилі.

Політична обстановка в Україні змусила І.Липу разом з сином Юрієм залишити Київ і емігрувати спочатку до Вінниці, потім у Кам’янець – Подільський , Станіслав. Деякий час жив в еміграції в Тарнові (Польща).

На початку 1922 р. І. Липа переїжджає до Львова. 1 березня 1922 р. прибуває до Винник, про що свідчить запис в особистому записнику.

У Винниках він провадить життя, позбавлене політики: займається лікарською практикою і пише. Проживав Іван Липа, як приватний лікар у хаті Марії Лозовської по вулиці Лесі Українки (колишня вулиця Шашкевича). Будинок цей зберігся і донині. У Винниках він відкрив медичну амбулаторію, на якій біліла табличка з написом «Д-р мед. Іван Липа. Приймає». Важка та була практика в чужій хаті, і переслідувала його польська поліція, бо не мав дозволу на практику.

У Винниках у цей час проживав Іван Огієнко, який постійно спілкувався з самотнім Іваном Липою. І.Огієнко залишив цікаві спогади про Івана Липу, про його життя і побут у Винниках. Опубліковані вони були в журналі «Наша культура» за 1937 р. Жив Іван Липа у Винниках дуже скромно й убого, бо заробляв мало.

Іван Огієнко в своїх спогадах цитує Івана Липу: « Наш державний здвиг невгасимим вогнем запалить усі живі українські душі, і свого часу таки принесе відповідний плід. Помремо ми, але святий вогонь, що його ми сміливо запалили, уже ніколи не погасне. Це те, що переживе нас і створить найрозкішніші легенди в Україні…»

У Винниках Іван Липа пише новели «Кара» та «Утома», твори вишукані, виткані, як писав його син Юрій, «ніби блакитним цвітом». Трохи більше року прожив І.Липа у Винниках. Але думками завжди був з близькими і рідними людьми, з якими розлучила доля, — дружиною Марією, що залишилася в Одесі, і сином Юрієм – студентом медичного факультету Познанського університету, з яким підтримував постійний зв’язок через листування.

В листопаді 1923 р. стан здоров’я Івана Липи різко погіршився (з травня 1919 р. хворів на рак шлунка). 13 листопада Івана Липи не стало. За віросповіданням І.Липа був щирий православний. Хоронив його греко –католицький священник о.декан Григорій Гірняк (з дозволу митрополита Андрея Шептицького).

Поховано д-ра Івана Липу 15-го листопада у Винниках.

Газета «Діло» за 18 листопада 1923 р.писала:

«Похорон д-ра Iв. Липи

В четвер 15 с. м. о 3-ій год. пополудни відбувся у Винниках похорон бл. п. д-ра ІB. ЛИПИ. Мимо слотливого дня, мимо того, що падав дощ і стояло страшне болото, в похороні взяло участь дуже багато народу, як місцевих громадян, так і львівської української громади, передовсім численної наддніпрянської еміграції з президією «Українського товариства до помоги емігрантам з Великої України» на чолі, а також представників галицько-українських політичних і культурних організацій: від «Народного Комітету» (голова д-р В. Бачинський, секретар д-р А. Говикович, д-р Я. Олесницький), від ред. «Діла» — нач. ред. д-р Д. Левицький, від «Просвіти» — проф. Ст. Шах, від «Українського Лікарського Т-ва» д-р M. Музика й ин. Похорон провадив місцевий парох, декан о. Гірняк з трьома дооколичними священиками. Співав хор місцевої читальні «Просвіти».

Пo відправленню панахиди в мешканню, де жив Покійник, тіло перенесено до церкви, де відбувся парастас. Підчас богослужения, саме, як співали «Вічную память» небіщикові, явився Його син, котрий приїхав з Познані. Був це дійсно трагічний момент, що дуже зворушив присутних.

По парастасі сказав гарне прошальне слово о. декан Гірняк, славлячи заслуги Покійника, а по винесенню труни з церкви промовив в імени «Нар. Комітету» д-р Я. Олесницький, підносячи хрустальний характер Небіщика.

На цвинтарі промовляли над гробом д-р E. Щуровський, адвокат з Винник, в імени винницької громади й місцевих українських товариств, поет M. Вороний, як давний приятель Покійного та в імени наддніпрянської еміграції, проф. CT. Шах від Гол. Виділу Т-ва «Просвіта», д-р M. Музика в імени «Українського Лікарського Товариства».

На цьому місці мусимо з правдивим признанням піднести промову M. Вороного. Цe була незвичайно сильна, натхненна, поетична мова, котра зворушила всіх присутних до сліз.

Промовець згадав ті далекі часи, 30 літ тому, коли в купі з Липою й під проводом його організували «Братство Тараса», першу українську політичну орґанізацію самостійницького характеру, очевидно нелегальну. Згадав про незвичайну скромність покійного що до своєї особи й твердість та непохитність його в справах громадських, про відданність його рідній Україні, про його заслуги як послідовного українського державника-самостійника, про злидні на еміграції й прикрости «азилю», які докучали покійникові в останнім часі.

Промова, переплетана мотивами з українських голосінь, повна жалю й розпуки по помершім та пророчої заповіди, що здійсняться мрії його, зробила потрясаюче вражіння: і священники, й народ плакали, слухаючи її.

Труна покійного повна була квітів, зложених друзями й товаришами та знайомими. Крім того зложено багато вінців від «Українського T-ва допомоги емігрантам з В. України» (білі цвіти з синьожовтими лентами з надписом: «Ів. Липі — борцеві за Самостійну Україну», «Від Української Армії», «Інтернованого Українського вояцтва», «Гуртка діячів Українського Мистецтва у Львові», «Студентів Українців Краківської Академії Мистецтв», від громади м. Винник, від винницької читальні «Просвіти» й Сокола та ин.».

Поховали І. Липу неподалік Стрілецької могили. Споруджено пам’ятник І.Липі в 1937 р., встановив його син Юрій, якому батько залишив духовний заповіт – «Йти по життю, чесно виконуючи і професійний обов’язок і тримаючи в серці незгасиму віру в майбутнє незалежної держави – України».

На честь Івана Липи названа одна з вулиць Винник.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка, депутат ВМР