У вересні 1914 р. згоріло головне приміщення тютюнової фабрики фото: Іст.-кр. музею м. Винники

Перша світова війна та Українська революція залишили вагомий слід в історії Винник. Винниківчани взяли активну участь у цих буремних подіях.

Вересень 1914 року — квітень 1915 року, Винники були окуповані російськими військами. Окупаційна влада спиралася на українців-москвофілів, проте успіхів не досягла. Зазнала значних втрат Винниківська тютюнова фабрика: у вересні 1914 р. згоріло головне приміщення, розташоване у стародавньому замку, вціліла лише частина складів, що зі сторони сучасної вул. Галицької.

Події I світової війни розвивалися дуже швидко і непередбачувано. Розвалюється ще колись могутня Австро-Угорська імперія. Перед галичанами постало питання: зберегти незалежність чи віддатися в руки нового окупанта. Вибір був один – воля або смерть.

У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року у Львові відбувся Листопадовий переворот, який здійснили очолювані Дмитром Вітовським 1410 вояків при 60 старшинах, зміцнені ще 3, 11, 2 куренями УСС з Буковини. Галичани проголосили Українську Державу (з 13 листопада 1918 р. назва – Західноукраїнська Народна Республіка)

У цю ніч не лише у Львові, але по всіх західних землях прокотились заклики до боротьби, не залишились осторонь і Винники: першими виступили 24 чоловіки під керівництвом підхорунжого В. Підлісецького. Серед них: Григорій Пивовар, Василь Олексів, Василь Обаранець, Іван Весна, Теофіл Дмитерко, Степан Копач, Дмитро Пивовар, Микола Губка, Теодор Домазар, Григорій Швець, Фелимон Мисько та ін. Повстанці розброїли жандармерію (будинок по вул. Галицькій 50), далі — наказного війта Винник Качковського. А пізніше україці розброїли австрійський батальйон 41 піхотного полку, казарми якого знаходились в приміщенні тютюнової фабрики.

Літопис «Червоної Калини» ч. 33 у звіті з Винник подає:

«Дня 1 листопада 1918 р. рівночасно з проголошенням Української держави; відбулися збори українців у Винниках. Тоді вибрано повітовим комісаром проф. Пилипа Миська. Він зарядив перейняття урядів та військових інституцій на річ Української Держави і перевів організацію війська в цілому судовому повіті Винники. Секретарем комісаріату був іменований Володимир Домазар, а урядовцем Василь Дверій. При комісаріяті створено повітовий харчовий уряд з Євгеном Гавришем на чолі. По відступі українського війська зі Львова Пилип Мисько подався на схід і працював спочатку в Кам’янці Подільському, а пізніше у Києві, де помер у березні 1959 р.».

І вже 2 листопада Винники послали до Львова перші три сотні, які приймали участь в боях на станції Сихів – Персинківка. Протягом багатьох днів Винники були тим збірним пунктом куди приходили добровольці з навколишніх сіл, щоб вступити в ряди УГА (Української Галицькою Армії).

З Винник пішло приблизно 500 чоловік до війська. Так, наприклад, по теперішніх вулицях: Руській, Львівській, С. Крушельницької – не було жодної української хати, де хоча б один мужчина чи юнак не був в армії. До УГА пішли з таких родин, як Кучаків, Рибаків, Домазарів, Лепаків та багатьох інших. В кожній хаті, де тільки був здатний до ношення зброї чоловік, всі були в армії. У Винниках не було випадків, щоб хтось навмисно відмовлявся від служби в армії.

Ось спомини отця А. Базилевича, духовника Українських Січових Стрільців про події у Винниках 22 листопада:

«Крім Українських Січових Стрільців і військових частин під проводом Газдейка, Рудницького Івана і високого четаря Левицького, все проче йшло юрбою. Старшини, підстаршини, мужва стояли і чекали. Над’їхав польський панцирник і зачав обстрілювати Винники із скорострілів. Великий переполох, вояки врозтіч. Ми всього не бачили, бо зайняли фабрику тютюну І та ІІ поверх і зачали з крісів стріляти на панцерник. Це були курені Микитка і Билинкевича. Я був при 6-ій сотні Дзюбака в партері, дім заслонював нас від панцерника. Не вспіли ми розвипутись, коли одержали огонь в плечі. Стріли ззаду падали з ліса, противного від Львова. Шлях опанований панцерником спереду. Отже, треба взад перебитися. Дзюбак каже: «Мусимо перебитись, або я собі в лоб дам. Інакше поляки переріжуть нас». Хлопці подались за ним на Винники скоком, як сернюки. Критикують за найменший уривок, бо вогонь з двох боків. Були б вигинули всі від наших різних куль, бо з лісу не стріляли поляки, але свої, що скорше втекли наперед. Стріляли на тих, що хотіли боронити Винник. Билинкевич пішов з вояками висадити шини, щоб панцерник не верпнувся до Львова. Але ж зрозумів небезпеку і втік. Настав спокій ».

23 листопада польське військо зайняло Винники, але не надовго. Вже між 6 і 8 грудня УГА вибиває поляків з міста. 16 квітня 1919р. поляки вдруге здобули Винники.

У 1919 р. поляки зруйнували пам’ятник Т. Г. Шевченкові. Так поразкою ЗУНР і її молодої армії закінчилася перша фаза дев’ятимісячної українсько-польської війни.

 Андрій Байцар, Доцент ЛНУ ім.І. Франка, депутат ВМР