Не кожне містечко може пишатися тим, що його історію творили такі визначні особистості, як король України-Русі Лев Данилович і польський король Казимир III.
Територія Винник була заселена значно раніше, ніж виникло місто під його сучасною назвою. Вперше людина освоїла його околиці (пам’ятка Львів–VII) ще в пізньому палеоліті. Протягом тисячоліть одні культури змінювались іншими: археологи виявили сліди перебування носіїв культури лінійно-стрічкової кераміки (ур.»Лазки”,»Загуменки”), лендельської історичної спільноти (ур. «Торговиця”), культури лійчастого посуду (г. Жупан і г. Лисівка), пізньотрипільської (г. Жупан і г. Лисівка), шнурової кераміки (ур. «Лазки”), комарівської (с. Гончарі, с. Підберізці). Пам’ятки ранньозалізного віку зафіксовані в урочищах «Лазки”, „Лісничівка”, «Кут”, «Підлужжя”, «Загуменки”, «Голянівка”. У першій половині І тисячоліття н. е. тут з’являються поселення племен пшеворської (ур. «Торговиця”, с. Підберізці), черняхівської культур (ур. «Кут”).
У княжі часи на місці сучасних Винник була фортеця із поселенням, яка оберігала шлях на Поділля. Згодом її функції перебрав укріплений двір, а пізніше замок XVI–XVIII ст. (територія тютюнової фабрики).
За переказами та легендами, Винники були засновані як селище виноградарів (винників). Клімат на той час був м’якшим ніж у наступні століття, тож не дивно що на південних і східних схилах росли виноградники. За свідченням історичних джерел, «давні руські князі» мали з них чимало вина. Назва Винники свідчить також про заняття виноробством. Писемні джерела подають відомості про значні насадження винограду, плантації якого простягались від схилів Замкової гори у Львові, вздовж теперішньої вулиці Личаківської і до Винник. Зауважимо, що між Львовом і Винниками аж до 1578 р. не існувало розмежування земель. Щорічно селище постачало до княжого двору 50-100 бочок вина і велику кількість кошиків винограду.
Першим відомим власником Винник був львівський війт німецького права Бертольд Штехер, який отримав маєтки поблизу Львова від князя Лева Даниловича.
Бертольд Штехер — перший німецький війт Львова за часів короля Лева Даниловича. Війт мав право судити міщан, а сам підлягав лише суду князя. Через кілька десятиріч після появи війта, посада якого була спадковою, сформувалася рада — адміністративний орган міщан, що у своїй діяльності керувався німецьким Магдебурзьким правом. Німецька громада разом з українською, єврейською та вірменською була присутня у Львові з часу його заснування Данилом та Левом. Німецькі переселенці принесли до Львова традиції Магдебурзького права — де війт керував справами громади і представляв її перед королем.
Бертольд Штехер був серед засновників костела Марії Сніжної, одного з найдавніших храмів Львова. За свою працю на благо міста отримав в винагороду від Лева млин Сільський Кут, озера та два невеликі маєтки в Малих Винниках та Підберізцях.
Син Бертольда — Матеус (Матвій) також був війтом Львова, а його далекий нащадок — Петро Штехер (нім. Peter Stecher) — львівським бургомістром . Мав статус міського будівничого. До 1382 року проживав у будинку напроти Латинського катедрального собору (відомо, що того року продав його Генрику з Теребовлі). 1388 року придбав пекарню. Обраний міським радником у 1382—1384 і 1388 роках. Протягом 1404—1407 року збудував міський водогін, провівши глиняними трубами воду з Погулянки. 1405 року здійснив поїздку до Кракова, ймовірно у справах будівництва водогону (краківський водогін на той момент ще будувався). Керував будівництвом Латинського катедрального собору.
Лев I Данилович (бл. 1228 — бл. 1301) — галицько-волинський князь (1264–1269), король Русі (1269–1301), Великий князь Київський (1271-1301), син короля Данила I Галицького.1247 (за ін. дан., 1251-1252) — для зміцнення союзу з Угорським королівством одружився з дочкою Бели IV — Констанцією.1252р. — допомагав батькові воювати з монголо-татарськими ордами на чолі з Куремсою. Після смерті короля Данила I (1264) успадкував Перемиське князівство і Львів (місто назване на честь Лева I Даниловича), яке, згідно з хронікою Б. Зиморовича, іншими давніми документами, він заснував, спорудивши тут Високий замок, Низький замок, Княжий палац.Бл. 1269 року — після смерті брата Шварна Даниловича успадкував Галицьке, Холмське, Белзьке, Дорогочинське князівства, а також королівський титул.1272р.-переніс столицю Руського королівства до Львова.Підтримував жваві дипломатичні зв’язки з Чехією, Угорщиною, Литвою, Тевтонським орденом. Після смерті краківського князя Болеслава V Соромливого (1279) в союзі з чеським королем Вацлавом II намагався здобути Краків. Підтримуючи в боротьбі за краківський престол Болеслава Мазовєцького (сина сестри Предслави), вів тривалу війну з польським князем Лешком II Чорним. Приєднав до Королівства Русі частину Закарпаття з Мукачевом (бл. 1280) і Люблінську землю (бл. 1292).Після 1269 р., коли відбулась невдала спроба стати Великим князем Литовським замість брата Шварно Даниловича — Лев Данилович підтримував союзні стосунки з Золотою Ордою, в його підпорядкуванні знаходився й Київ, а сам він носив титул Великого князя Київського.
Право на володіння Винниками, нащадкам Бертольда, згодом підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники.
| 1352 р., серпня 22. — ПРИВІЛЕЙ ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛЯ КАЗІМІРА III ЮРІЮ, РУПЕРТУ ТА МАРГАРИТІ — НАЩАДКАМ ЛЬВІВСЬКОГО ВІЙТА БЕРТОЛЬДА НА ВІЧНЕ ВОЛОДІННЯ МАЄТКАМИ ПІД МІСТОМ ЛЬВОВОМ — МЛИНОМ СІЛЬСЬКИЙ КУТ, СЕЛОМ МАЛІ ВИННИКИ І ХУТОРОМ ПІДБЕРІЗЦІ, НАДАНІ ЙОМУ В МИНУЛОМУ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИМ КНЯЗЕМ ЛЬВОМ ДАНИЛОВИЧЕМ (за матеріалами lviv.ridne.net).
В ім’я боже, амінь. Оскільки в людській пам’яті затираються всі справи, якщо вони не закріплені урочистим оповіщенням документів і свідченням достовірних людей, ми, Казімір III, з ласки божої король Польщі, Краковії, Сандомирії, Ленчиці, Куявії, Померанії та Русі, доводимо до відома як сучасним, так і майбутнім поколінням, що у нашій та наших баронів присутності з’явились перед нами поважні мужі Юрій та Руперт, брати і рідні сини доброї пам’яті Матія, колись львівського війта разом з панею Маргаритою, їх рідною сестрою. Вони достатньо і вірогідно повідомили нашу величність, що їх вищеназваний батько купив за певну суму грошей млин Сільський Кут з рибним ставом, розташованим у Львівському передмісті (а в цьому млині меляться або можуть молотися різні види зерна, крім одного проса), село, що зветься Малі Винники, з розміщеними у ньому млином, рибним ставом та шинком, разом з околицею, названою Підпреськ , що належить до цього села, з усіма їхніми пожитками, доходами, правами, володіннями, прибутками, чиншами, які відтепер там існують, з оброблюваними, необроблюваними, а також уперше викорчовуваними полянами, лісами, ожинниками, гаями, місцями для ловлі птахів і мисливства, водами та їх стоками, лугами, пасовищами, як також з усім, що до них належить у межах згаданого села Малі Винники і вищеназваної околиці, які там є і які можна собі уявити в майбутньому. І ці маєтки визначаються як даровані визначному мужеві Бертольду, колишньому львівському війтові, їхньому дідові великим володарем, блаженної пам’яті Львом , князем Русі, за його вірну службу. Вони водночас ласкаво просять нашу світлість, щоб ми зволили присвоїти їм і підтвердити за ними нашим королівським привілеєм всі названі вище маєтки. Ми ж, дійсно бажаючи зберегти права наших підданих, і передусім, жителів нашого міста Львова, віднині присвоюємо, наділяємо і даруємо вищезгадані маєтки вищеназваним Юрію, Руперту і Маргариті та їхнім нащадкам і нинішнім актом затверджуємо їх на вічні часи з правом спадкоємства мирно посідати, мати, держати, продавати, вільно відписувати, як це їм буде до вподоби. Крім того, ми, зваживши на вірні послуги, що їх вищеназвані Юрій, Руперт і Маргарита неодноразово виявляли нашій величності у слушний час, а також з уваги на їхні уклінні просьби, постановляємо ласкаво до них віднестись і їм щедро віддячитись відповідною відплатою. Так, з нашої особливої ласки названі вірні наші Юрій, Руперт і Маргарита та їх нащадки зможуть піднімати і будувати свої вищезаписані млини, кожний з трьома і скільки б їм потрібно було колесами. Хай вони вільно всіляким способом краще придумують, як для розвитку цих млинів використати річки або стоки вод з гір і долин через ліси та поля, через луки і мочари; хай володіють повним правом творити без усяких перешкод з боку панів будь-якого стану і становища та їх управителів. Свідченням цієї нашої грамоти велимо також, щоб ніхто з суддів вищеназваного Королівства Русі не міг судити кметів і мешканців вищеназваного села Малі Винники, крім дійсних дідичів, а дідичі за те мають служити завжди одним каменеметальником, коли в землі Руській буде оголошено загальний похід. Для засвідчення цієї справи ми веліли скласти даний документ і скріпити його прикладенням нашої королівської печатки. Присутні були діяльні та здорові: славний наш канцлер Генріх, віслицький каштелян, генеральний намісник Герман, староста Русі Авраам, наш кухмістр Прандота і Микола Далявський. |
Казимир ІІІ Великий (пол. Kazimierz III Wielki) (30 квітня 1310 — 5 листопада 1370) — польський король (1333–1370), титулярний «король Русі». Був одружений з дочкою великого князя литовського Гедиміна Анною (Альдоною). Проводив політику зміцнення королівської влади і централізації країни.В 1340 р. організував похід польсько-угорських військ на Королівство Русі, який закінчився невдало. Після смерті короля Русі Юрія ІI Болеслава (1340 р.) бояри проголосили Любарта Гедиміновича володарем Галицько-Волинської держави. Після смерті в 1349 р. глави боярського ряду Д. Дедька захопив Галичину, а трохи раніше — Сяноцьку землю. У 1350 р. Казимир уклав угоду з Людовіком І Великим про перехід після його смерті польських земель, Галичини, Холмської і Белзької земель під владу Угорщини. При ньому в 1351—1352 pp. продовжувалася війна між Польщею і Литвою за Галицько-Волинську землю, а в 1352— 1366 pp. Польська держава воювала проти волинського князя Любарта. У 1366 р. підписав договір з Великим князівством Литовським, за умовами якого до Польщі відійшла Західна Волинь з Холмом і Белзом. Розпочав процес польської і німецької колонізації українських земель.У 1370 р. за підтримкою Казимира Великого було відновлено православну Галицьку митрополію і висвячено на митрополита єпископа Антонія (1370–1391 або 1392 рр.). Після смерті Казимира Великого владу в його володіннях успадкував Людвік I Угорський.
Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І.Франка, депутат ВМР