15-річна Ірина — одна з найтитулованіших борчинь ДЮСШ «Тризуб». Адже в серпні цього року винниківчанка, вихованка тренера, майстра спорту Романа Проціва здобула срібну нагороду на юнацькому Чемпіонаті Європи!

З першого погляду важко вгадати в ній спортсменку-борчиню. Дівчинка — маленька й худенька (хоча в даному випадку це закономірно, бо вона виступає у ваговій категорії до 38 кг), із тихеньким голосом… А вже — медалістка, у свої юні роки виконала норматив майстра спорту, член юнацької збірної України з вільної боротьби!

Срібна призерка Чемпіонату Європи Ірина Черкас розповіла про будні українського спорту на сторінках «Винниківського Вісника».

— Спорт я люблю стільки, скільки себе пам’ятаю… Але на початках займалася… футболом. Ганяла м’яча на рівні з хлопцями, наполегливо тренувалася з ними. Коли ж трапилася можливість займатися вільною боротьбою в ДЮСШ «Тризуб», то за порадою свого шкільного вчителя фізкультури записалася в цю спорт-школу. Ось так і потрапила до свого першого тренера Романа Проціва. Саме він і навчив мене всього, що зараз допомагає мені в житті, в навчанні, в спорті. Я вдячна йому за це.

— Звідки в тебе така любов до футболу?

— Мабуть, це від батька. Він свого часу навчався у футбольній спортшколі, згодом виступав за різні команди на обласному рівні. Але доля склалася так, що йому довелося годувати сім’ю, тож перекваліфікувався на будівельника.

— Ти зараз займаєшся в іншого тренера?

— Так. Адже мені запропонували, як перспективній борчині, перейти в Львівське училище фізичної культури. Це ж зовсім інший рівень: ми там живемо, навчаємося, тренуємося. Створені відповідні умови: спортзал, сауна, басейн, триразове харчування. Тому я й погодилася. Зараз удосконалюю свою майстерність під керівництвом тренера Олександра Раковського.

Ірина Черкас на ЧЄ (зверху), фото: vkontakte.ru

— Коли ти потрапила в юнацьку збірну України?

— У травні в місті Біла Церква відбувся юнацький чемпіонат України з вільної боротьби. Найкращі юні спортсмени зібралися там. Мені ж пощастило вибороти на ньому бронзову нагороду. Ось тоді до мене й звернувся тренер збірної нашої країни Олег Сазонов із пропозицією виступити у ваговій категорії до 38 кг. Тому мені довелося, готуючись до офіційних змагань, не лише наполегливо тренуватися, але ще й «зганяти» вагу…

Перед Чемпіонатом Європи для всіх збірників провели тренувальний табір у Броварах, що біля Києва. А після цього нас відвезли в Бориспіль, посадили на літак, і ми полетіли у Варшаву.

Ірина Черкас на ЧЄ (на задньому плані), фото: vkontakte.ru
— Це був твій перший політ? Не було страшно?

— Летіла вперше, але не боялася.. . Навпаки, милувалася з висоти Києвом, Дніпром, а згодом і Варшавою. Дуже цікаво спостерігати за світом із такої висоти.

— А як відбувалися події на Чемпіонаті Європи?

— Для мене там усе склалося дуже вдало. Моєю першою суперницею стала норвежка. У першому періоді я мала велику перевагу за очками — 5:0. А в другому — поклала її на лопатки. У другому двобої довелося змагатися з полячкою. Незважаючи на те, що чемпіонат відбувався на її батьківшині, я знову мала перевагу. Перший період виграла за очками, а в другому — також поклала її на лопатки. Лише в фіналі поступилася росіянці, яка виявилася старшою від мене на два роки й значно досвідченішою.

Ірина Черкас на ЧЄ (знизу), фото: vkontakte.ru

— Які умови були створені для спортсменів?

— Усе було дуже добре. Ми жили, тренувалися й змагалися в одному великому комплексі. У вільний час гуляли Варшавою. На ці змагання нам видали нову спортивну форму, кожному спортсмену виділили 90 доларів добових.

— Як керівництво відзначило твій здобуток?

— Окрім вітань, мені виділили 600 гривень премії…

— Не дуже щедро… Чи вже їх витратила?

— Ще ні. Домовилися з мамою, що підемо на ринок, і я куплю собі щось із одягу.

— Після цього ти виступила й на Чемпіонаті світу?

— Так. Він відбувся в Угорщині. З Борисполя ми літаком прибули в Будапешт, а звідти автобусом у місто Сомбатхей, де й відбувся Чемпіонат світу. Там я посіла п’яте місце. Але в загальнокомандному заліку наша збірна стала третьою! На Чемпіонаті Європи наш колектив став першим!

— Чи був шанс здобути медаль і на ЧС?

— Шанси є завжди… Аналізуючи свій виступ, дійшла до висновку, що мені в Угорщині все ж забракло фізичних сил. Адже після Чемпіонату Європи пройшло дуже мало часу, мабуть, я так і не встигла відновитися й відпочити. А тут довелося відразу ж виступити й на Чемпіонаті Світу.

— Посвідчення майстра спорту ти вже отримала?

— Ще ні. Але документи на це звання вже подала. Тепер треба почекати.

— Ти ще підліток, а доля вже складається вдало. Чи плануєш згодом перейти на тренерську практику чи стати спортивним функціонером?

— Я не впевнена, що все життя віддам спорту. І зі своїм майбутнім я ще не визначилася. Можливо, сподобається мені інший вид діяльності, інша професія… Зрештою, для цього ще маю час.

Розмовляв Володимир Гаврилів

Джерело: «Винниківський Вісник»

Приєднайся до сайту Винники Plus на acebook,  контакті та в Однокласниках

 Читайте також:

• Мирон Маркевич: «Головне, щоб футболісти, які цікавлять нас показували стабільний футбол»
• У Винниках з магазину «Картини з Європи» викрали п’ять картин та ноутбук
• Безпека наших громадян нам небайдужа, — Рустам Казімов
• «Осінь у квітах неповторна», — Йосип Годунько
• Видатні земляки: Катря Гриневичева
• Щасливі, але вразливі
• Як у Винниківському краї Січові стрільці здобували Незалежність України