
Майстер-золоті руки
Він і зараз — такий же, як на службі, коли носив міліцейський однострій. Кремезна статура, міцний потиск правиці, відкритий добрий погляд. От лише в очах став помітним відтінок втоми. Вочевидь, і його боляче зачепили негаразди нашої хиткої доби. Все ж не йму віри: невже іі справді за широкими плечима Богдана-Зіновія Омеляновича вже 70 літ? Співрозмовник виявився надзвичайно цікавим. І що довше тривала наша зустріч, то яскравішим вимальовувався його образ не лише як фахівця служби охорони, а й людини сердечної, дотепної, зі світлою душею і тонким почуттям гумору.
Він з’явився на світ Божий благословенного весняного дня у Винниках, що на околиці древнього Львова, у хліборобській родині. Батько — Омелян Іванович — серцем прикипів до землі, а мати — Ганна Яківна — до останніх днів свого життя не відривалася від селянської прапі. Обоє вчили сина, що робити все треба на совість. Ці слова найдорожчих людей назавжди закарбувалися у пам’яті, ставши життєвим правилом.
Після сьомого класу хлопець вступив у Львові до ремісничого училище №11, щоб здобути спеціальність ремонтника автотранспортної техніки. Закінчивши навчання, Богдан-Зіновій влаштувався шліфувальником колінвалів на військовому авторемонтному заводі № 28, що неподалік віл мікрорайону Погулянка. І тут ні разу не похитнулася його впевненість у праквильності вибору. Робітничі норми зазвичай перевиконував не менш, як на чверть, за що потім отримав почесне звання „Майстер-золоті руки», відтак його портрет прикрасив на підприємстві „Дошку пошани». Наполегливий трудар не забував і про атестат зрілості, тож вечорами навчався у школі робітничої молоді.
Якось непомітно настав час, коли у військкоматах згадують про нове покоління військовослужбовців. Строкову службу Богдан-Зіновій Гарапа проходив у російському Пскові, в знаній тоді дивізії повітряно-десантних військ. Успішно здійснив 18 стрибків з літака, з них три — вночі та зі зброєю в руках. Тут він пізнав ціну й силу чоловічої дружби, замішаної на вірності та армійському гарті.
Друзі винниківчани Богдан Гарапа та Михайло Кочан зустрілися на службі в арміїї (1956р.)
Друзі-сусіди Орест Йона та Богдан Гарапа після служби в армії
Демобілізований воїн, повернувшись до мирної праці, запропонував свої руки на рідному заводі.
А незабаром дала знати про себе його давня мрія про вищу освіту. Й вона збулася — Богдан-Зіновій став студентом вечірнього відділення юридичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка.
Коли успішний робітник навчався на третьому курсі, йому випала велика честь бути обраним народним засідателем у Галицькому районному суді міста Львова. Тут він і познайомився із секретарем судових засідань Таїсією. Невдовзі зрозумів, що вона — та єдина жінка, котра стрічається в житті кожного чоловіка лише раз. Окрім чарівної краси, Богдан-Зіновій помітив у Таїсії високу відповідальність за доручену справу та обов’язковість, якої не-рідко так бракує представницям прекрасної половини людства.
Незабаром закохані побралися, весело відгуляли весілля. Відтак уже 45 років вони живуть у мирі та злагоді, даруючи один одному щастя і радість. Дехто з сусідів навіть по-доброму заздрить їм.
— Таїсія Євгенівна, — зізнається чоловік, — для мене є справжньою опорою у житті й надійним другом, і де б вона не була, завше відчуває тепло її доброго серця.
Подружжя на сімейній раді завжди вирішує життєві проблеми і питання. Так було і того разу, коли трудовий колектив заводу делегував кращих своїх представників для служби в органах внутрішніх справ. Серед них і Богдана-Зіновія, котрий тільки-но отримав університетський диплом. Дружина не заперечувала, навіть благословила на почеену, але й відповідальну та ризиковану роботу, якій він потім віддав півстоліття.
З робітничим гартом — у міліцію
Богдан-Зіновій працював старшим інспектором відділів охорони при Личаківському і Залізничному райвідділах внутрішніх справ. Потім, до самого виходу на заслужений відпочинок у 1992 році, обіймав посаду інспектора відділу охорони в обласному управлінні.
— Найкращі роки мого життя, — розповідає він, — це міліцейська служба. Часто було важко, але ніколи не нарікав на свою долю. Охорона об’єктів і майна, інкасація, супровід вантажів, цінностей, окремих осіб — ось далеко не повний перелік обов’язків. Служба мала все необхідне для якісного обслуговування замовників. Та, як на мене, найцінніше в ДСО — це кадри, ретельно відібрані, добре вишколені й дисципліновані. Адже саме їм люди довіряють свій спокій, добробут, навіть життя.
Майор міліції у відставці Богдан-Зіновій Гарапа пригадав кілька епізодів своєї екстремальної роботи. Однієї серпневої ночі він був відповідальним черговим в обласному управлінні служби охорони. Несподівано тишу сполохав різкий сигнал „Тривога!» з військової торговельної бази, шо на вулиці Батальній. Гарапа залишив на посту помічника, а сам приєднався до групи затримання, що виїжджала на місце події: І перше, що — побачили там стражі порядку, це два людських силуети на пожежній драбині, яка впиралася у високий кам’яний мур, зверху обнесений електродротом. Поруч стояла вантажівка, якою злодії мали намір вивезти крадене. Двох підозрюваних охоронці затримали без ускладнень, і ті зізналися, що четверо їхніх спільників „хазяйнують» у коморі. Майор міліції дав вказівку сторожеві викликати телефоном директора бази і завідувача продовольчим’складом. Коли ті прибули, розпочався обережний пошук непроханих гостей серед розмаїття наїдків. За півгодини вони опинилися в руках міліціонерів. Серед них виявився і вантажник, який влаштувався працювати на цій базі після повернення з буцегарні. Саме він і розробив детальний план крадіжки, а дорогою до райвідділу внутрішніх справ ще й хабар офіцеру Гарапі пропонував, за що отримав удар по шиї.
За вмілі дії під час затримання групи крадіїв тодішній начальник управління внутрішніх справ області генерал-лейтенант міліції Гван Мотринець особисто вручив майорові міліції Гарапі грошову винагороду. І за затримання разом із патрульними трьох злочинців, які на вулиці Опришківській проникли в рибний магазин, щоб награбувати делікатесів. Також із рук очільника міліції області він отримав заохочення.
З якимось душевним трепетом співрозмовник згадав про те, як колись на вулиці Липинського, 44, де сьогодні управління Державної служби охорони області, начальник полковник міліції Степан Кириленко без будь-яких архітектурних дозволів, на свій ризик, узявся за спорудження адміністративного будинку. Зводили його силами особового складу служби, і кожний охоронець готовий був долучитися. Здебільшого працювали на об’єкті у вільний час, передвихідні та недільні дні. І смачні обіди для ентузіастів нерідко готувала дружина Степана Онуфрійовича. До того ж, нелегко тоді було з будівельними матеріалами, та завдяки кмітливості полковника міліції процес не припинявся й на годину. Відтак на вулиці з невеликими спорудами виріс чотириповерховий красень-будинок — управлінський центр Державної служби охорони при главку міліції області.
![]() |
Богдан Гарапа розповідає Наталії Фещак про Винники |
Відпочинок без спокою
І ось настав час, коли майор міліції Богдан-Зіновій Гарапа, оформивши пенсію, з болем у серці прощався з приміщенням, яке стало його ніби рідною домівкою. Тут, у службі охорони, він самовіддано працював, не шкодуючи ні , здоров’я, ні часу. Але розумів: треба покидати міліцію, бо роки все-таки брали своє. Як він не напружував своєї волі — організм здавав. І чи не найважче було йому прощатися з побратимами — чесними й добрими людьми, приміром, такими, як Дмитро Климович, Асат Фахрутдінов та інші.
Уже промайнуло 18 літ, як Богдан-Зіновій Омелянович на заслуженому відпочинку. Але він, як і раніше, не знає спокою, активно працює у ветеранській організації, відвідує підрозділи ДСО, де охоче передає колосальний життєвий та професійний досвід молоді. Він у своєму поважному віці і для багатьох винниківчан знаходить гарне слово, не шкодує світла своєї щедрої душі. Тому вони вже двічі виявляли довіру майорові міліції у відставці Гарапі, голосуючи за його обрання депутатом міської ради. Там йому діставався високий пост — головаи адміністративної комісії.
А цьогоріч, в липні, у Винниках побувала журналіст англомовної газети „Київ-Пост», шо видається в столиці нашої країни, Наталія Фещак. Вона хотіла якомога більше дізнатися про історію цього населеного пункту, а також про єврейські громади, які проживали тут до завершення Другої світової війни. У Міській Раді гості порекомендували зустрітися з Богданом-Зіновієм Гарапою. Кореспондентка була захоплена його глибокими знаннями минулого й сьогодення міста. Що ж, майор міліції у відставці любить спілкуватися з людьми, вміє справляти на них враження, бо має чесну й праведну душу.
Олександр Нужний
Джерело: «Міліцейський кур’єр», Фото: В. Комара, Б.Йони та із сімейного архіву Богдана Гарапи