Заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки художників України, один із найславетніших і найтитулованіших винниківчан, здобутки якого визнані на найвищому всесоюзному та міжнародному рівнях, а творчість називають явищем № 1 у львівській кераміці, Тарас Левків 25 червня відсвяткував 70-річнии ювілей.
На уродини митець підготував подарунок для поціновувачів мистецтва — запросив на виставку кераміки та інтарсії в Національний музей ім. Андрея Шептицького у Львові.
80 об’ємних композицій (40 керамічних робіт і 40 інтарсій) розмістили у п’ятьох залах музею. Усі представлені роботи, виконані Т. Левківим протягом останніх п’яти років, глядачі побачили вперше. «Гончарські дороги», «Веретена», «Старокиївські камені», «Агресивна хвиля» та ін. створені не просто для споглядання, а потребують зосередженості, примушують задуматися над сучасним життям.
— Пане Тарасе, яка з робіт, що експонувалися в Національному музеї, найулюбленіша ?
—Навіть не знаю. Для прикладу, композиція «Парад планет». Вона алегорична, гротескна, у ній поєднано різні матеріали. Всі роботи подобаються. А ті, що не вдалися, ніколи не виставляю.
— Коли організували першу персональну виставку?
— 40 років тому. Тоді я був студентом. Становлення і розвиток творчої особистості відбувалися в період національного відродження. В цих умовах львівська кераміка відіграла особливу роль, об’єднала значний творчий потенціал, сприяла незаангажованій творчості. Був першим представником від України на міжнародному бієнале у Франції. Загалом 70-ті роки були щедрими на конкурси і виставки.
— Скільки персональних виставок Вам вдалося організувати протягом творчої діяльності?
— Ця — дев’ятнадцята.
— Як час позначився на творчості Тараса Левківа? Чим різняться перші та сьогоднішні Ваші роботи?
— Кераміка першого періоду скерована в етнографічне русло. Тодішні твори розкрили нові можливості давньої техніки гончарного круга. У наступні роки утискали будь-які прояви творчої уяви, митців скеровували до копіювання вже існуючого. У 80-х коло зацікавлень сягає інших сфер. Пріоритетними стають космологічні мотиви. У наступне десятиліття — декоративні композиції «звучали» як попередження наступним поколінням, закликали задуматися над екологією, осмислювали кожен власний вчинок. Роботи останніх років відзначаються психолого-філософським спрямуванням. Зараз є багато технік, технологія ускладнилася саме тим, що вимагає думання, а не просто відтворення. З роками змінилися теми, «потягло» на філософію.
— У Національному музеї планують зробити ще одну Вашу персональну виставку з робіт, які є у їхніх фондах.
— Така пропозиція була озвучена. Якось навіть непомітно для себе подарував музею за роки співпраці майже 60 робіт.
— Чи позначилися економічні труднощі на процесі виготовлення кераміки?
— Взагалі так. Хотів попрацювати у фарфорі. Але у Львові немає заводу, де можна було б зробити такі речі. Матеріал знайти не складно, а от для випалювання потрібні спеціальні печі. Вони є в Словенську, що на Донеччині, але туди їхати далеко і дорого. Я ніколи не зраджував кераміку. Криза б’є усіх митців. У найвигіднішому становищі є хіба що живописці, які не зв’язані зі складними технологіями.
Київ викликає у Вас негативні спогади. Чому тепер вирішили показати виставку в столиці?
— Знаєте, проблеми з Києвом мають давнє коріння — 1979 рік. Тоді мою виставку закривали тричі, щотижня читали відгуки відвідувачів. Планували навіть вигнати мене зі спілки за вільнодумство. Висловивши негативне враження, все-таки побоялися закрити вернісаж Але облили брудом, висміявши у пресі. На наступну виставку в столиці зважився два роки тому. А зі сьогоднішньою не планував туди їхати — отримав запрошення з Національного музею декоративного мистецтва. Виставка в Києві відкриється 10 вересня. Всі роботи запаковані, чекають на транспортування. Там музеї також бідні, а роботи мої хочуть мати.
Мені організовують виставку безкоштовно,а від мене отримують у подарунок кілька робіт. Такий сучасний бартер — оплата роботами — вигідний для художника. Я маю досвід аналогічної співпраці з кількома музеями.
— Скільки триватиме виставка у Києві?
— Запланована на три тижні, але музей просить протримати її довше. Пригадую, як за радянських часів одну з виставок у Львові не знімали півроку, а в Ленінграді взагалі рік, бо роботи вважали цікавими, вони приваблювали туристів у виставкові зали.
— Яка вартість ювілейної виставки?
— Я ніколи не знаю, скільки робота коштує. За радянської влади були складені розцінки. Тоді можна було прожити за свою творчість. Зараз — ні. Я ніколи не думаю про гроші. Якби ж думав, то нічого б путнього не створив.
— Багато сил і часу Ви витратили на підготовку до виставки. Зараз над чимось працюєте чи відпочиваєте?
— Можна сказати, «зализую рани». Маю багато ідей, які наразі не можу реалізувати, бо майстерні коледжу закриті через вступні випробування. Час від часу роблю виставки, щоб подивитися, куди я зайшов і куди рухатися далі. А працювати є над чим завжди.
Розмовляла Лариса КУБСЬКА
Винники Plus за матеріалами газети «Винниківський вісник» фото: ZAXID.NET