Сьогодні, 24 серпня, рішенням 18-ої сесії ВМР було присвоєння звання «Почесний громадянин м.Винники» Гниді Володимиру Михайловичу, Янді Олегу Йосифовичу, Богоносу Юрію Богдановичу, Волощуку Ростиславу Романовичу, Керницькому Михайлу Васильовичу (посмертно), Барану Петру Семеновичу (посмертно).
Історична довідка:
Гнида Володимир Михайлович (1919 р. н., м. Винники) – воїн дивізії «Галичина», в’язень сталінських концтаборів, багатолітній паламар у Святовоскресенському храмі Винник.
Янда Олег Йосифович, Богонос Юрій Богданович, Волощук Ростислав Романович — учасники АТО.
Керницький Михайло Васильович (18 листопада 1896 р. — 22 вересня 1979 р., м. Винники) — краєзнавець, вчитель історії, громадський діяч. Під час німецької окупації у Винниківській школі викладав німецьку мову.Один із перших почав на науковому рівні вивчати історію м. Винник. Разом із Володимиром Грабовецьким (майбутнім академіком, який проживав у Винниках у 1942—1956 рр..) збирав цікаві матеріали з історії Винник, ними було підготовлено до друку спільну працю, яка з невідомих причин не була опублікована, проте один екземпляр цієї рукописної книги зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки. Назва книги – «Винники. Матеріали до історії нарису».
Не один рік М. Керницький збирав по крупицях відомості про пам’ятник Т. Шевченкові (в архівах, бібліотеках, опитуючи жителів Винник). Він зазнимкував близько 500 пам’ятників Тарасові на території Галичини і передав цю колекцію у дар музеєві Шевченка у Каневі. Копії фотографій зберігаються у Львівській науковій бібліотеці імені Василя Стефаника. У Винниках М. Керницький організував дві фотовиставки; одна з них була у приміщенні СШ №47 за директора З. Слоти, друга — у клубі тютюнової фабрики. Ще одна виставка фотографій пам’ятників Т. Шевченкові відбулася на Сихові (виставки були короткочасні, бо КДБ переслідував краєзнавця).
М. Керницький зібрав колосальний матеріал, але в умовах тоталітарного режиму не міг його опублікувати. Доля унікального матеріалу з історії Винник не відома. У дуже похилому віці, змушений був заробляти стаж для повної пенсії, викладав у школі у с.Чишки.
Із виступу Романа Лубківського на урочистій академії з нагоди 100-річчя пам’ятника Тарасові Шевченку у Винниках: «Я бачу серед вас, дорогі мешканці й гості Винник, скромну фігуру Михайла Керницького, вчителя-краєзнавця, котрий послідовно й мужньо популяризував винниківський пам’ятник, приводив до нього і літніх, і зовсім юних мешканців Львова і навколишніх сіл. Він створив навколо пам’ятника те, що нині називають аурою; а вона одухотворювала славетний галицький закуток, задовго до того, коли «дозволено» буде заговорити про винниківський період у житті Івана Огієнка, Івана Липи та Юрія Липи…».
На честь Керницького Михайла названа одна з вулиць Винник.
Баран Петро Семенович (22 серпня 1904 р., с. Сушно, Раде¬хівщина —24 червня 1986 р., м. Винники) — український священик, діяч «Просвіти», багатолітній парох у Винниках. Народився о. Петро в селянській родині Семена Барана (1871 р. н.) і Марії (дівоче прізвище Іщук, 1878 р. н.).
По¬чаткову освіту здобував у рідному селі, середню — у Львівській Акаде-мічній гімназії. 1919—1925 рр. — військова служба в польській армії. 1928—1933 рр. — студії у Львівській Богос¬ловській Академії.
1934 р. прийняв святі тайни свя¬щеництва і був призначений катехитом школи у Старому Виткові (тепер – с. Новий Витків Радехівського р-ну) та сотруд¬ником (асистентом) при священику похилого віку о. Т. Корчинському. Тут, крім душпастирських обов’язків, ак¬тивно займався культурно-громад¬ською роботою. Вчив дітей катехизму, давав морально-етичні настанови, займався з ними в церкві, в читальні «Просвіти», а навіть в себе вдома вчив їх віршів, декламацій на релігійну та виховну тематику. Дружина Меланія активно працювала у товаристві «Союзу українок» Виткова. Подружжя виховувало трьох дітей: Романа (1934 р. н.), Уляну (1935 р. н.) і Юрка (1943 р. н.).
1935 р. був обраний головою читальні «Просвіти» у Старому Виткові. Організовував культурно-виховні заходи, зокрема ювілей 40-ліття читальні «Просвіти». Працював там до 1938 р., пізніше — на інших парохіях.
Довгий час служив у Винниках (з 1959 р. по 1986 р.). Разом з дружиною проживав на плебанії біля Святовоскресенської церкви. Щоп’ятниці проводив катехітичну науку для підлітків. Був великим патріотом і добрим душпастирем. Розумів потреби винниківчан, знаходив спільну мову з підлітками та дорослими.
7 лютого 1971 р. брав участь у співслужінні літургії у Володимирському кафедральному соборі (Київ) з Екзархом України Філаретом.
В умовах московського православ’я старався зберігати греко-католицький обряд (під час служби Божої тихенько згадував Папу Римського). За свої вчинки зазнавав переслідування КДБ. Помер і похований у Винниках.
Андрій Байцар, депутат ВМР