У бiографiї нинiшнього головного тренера збiрної України черговий ювiлей. П’ять рокiв тому вiн став до керма харкiвського «Металiста» — тодiшнього середняка українського футболу. Однак Мирон Богданович зробив те, чого вiд нього не чекали…

Вiн, у кращих традицiях Радянського Союзу, видав на-гора п’ятирiчний план, i тепер його «Металiст» став грiзною силою. Кореспондент «Експресу» привiтав наставника з цим ювiлеєм.

— Мироне Богдановичу, пригадайте, яким був «Металiст», коли ви щойно його очолили?

— Та там нiчого не було. Нi команди, нi стадiону, нi бази, нi дитячої школи… Тепер це все є. А тодi починали фактично з нуля. Менi пощастило з футболiстами. У нас з’явились Слюсар, Валяєв, Обрадович, Девич, Папа. На футбольному ринку в той час вони були непотрiбними. Їхнi команди — «Волинь» i «Закарпаття» — повилiтали з вищої лiги. Ми їх пiдiбрали i вгадали.

Цi гравцi були вкрай мотивованими. На них нiхто не звертав уваги, а вони хотiли довести, що чогось вартi. Згодом до цього складу ми вводили по одному-двох футболiстах. Тож кiстяк зберiгався i водночас команда пiдсилювалась. Таким чином отримали зiграний склад. Щоправда, нинi «Металiст» став вiковою командою, яку слiд омолоджувати.

— Чи вiрили тодi, що «Металiст» можна вивести на такий рiвень?

— Я дуже скучив за роботою, адже пiвтора року не працював. У мене накопичилось багато енергiї, яку я  спрямував у справу. Зрештою я, як i згаданi футболiсти, хотiв довести, що можу щось зробити. Адже тодi було багато негативних розмов про те, який iз мене тренер. Згодом  Ярославський побачив, що в нашу натхненну роботу можна вкладати грошi…

— Ви працювали в багатьох клубах. Iз президентом якого у вас
були найтеплiшi стосунки?

— Сьогоднi, зрозумiло, комфортно працюється з Ярославським. У Запорiжжi з Межейком були чудовi стосунки. Нам тодi не ставили завдання потрапляти в трiйку, ми стабiльно посiдали своє шосте мiсце, i всi були задоволенi. У «Карпатах» iз покiйним Семкiвим чудово працювалося, тодi команда давала результат. Ще хочу згадати Кобрина, який запросив мене у «Карпати» i допомагав, як мiг. Бiльше нiкого згадувати не хочу.

— Чи знаєте, що ви — рекордсмен серед тренерiв за кiлькiстю проведених матчiв у чемпiонатi України?

— Сам не рахую, але здогадуюсь, що їх було чимало. Знаю, що ми з Миколою Павловим йдемо попереду всiх.

— У вас 464 матчi, в Павлова — 401.

— Це лише в чемпiонатi України. А були ще матчi Кубка України, єврокубкiв. Не забувайте, що я вiсiм рокiв працював тренером ще за Радянського Союзу, тренував у чемпiонатi Росiї, зараз у збiрнiй України.
Напевне, набереться така сама кiлькiсть.

— Скандальний Коельо вже повернувся?

— Так, приїхав, але в такому «розiбраному» станi, що тепер iз ним займаються тренери з фiзпiдготовки. Я не думаю, що вiн скоро з’явиться на полi. Якщо ще з’явиться.

— Де вiн був?

— Напевне, в Бразилiї. Казав, що хоче в iншу команду, щоб ми його продали. Я не проти його позбутися. Не хоче грати — нехай iде. Цим буде займатися президент, який платить грошi. Якщо буде хороша пропозицiя, президент вiддасть його без питань.

— Колись Дем’яненко за таке саме запiзнення оштрафував бразильця Рiнкона на 100 тисяч доларiв.

— У нас не такi зарплати, як у «Динамо». Зрозумiло, що його очiкує чималий штраф, але менший, нiж 100 тисяч.

— Пiд час тренувальних зборiв ви несподiвано вiдправили Рикуна в дублюючий склад. Вiн гратиме там?

— Доля Рикуна мене не цiкавить. В основному складi я його бачити не хочу. Якщо тренер дублю зацiкавлений у ньому — будь ласка. Я не хочу бiльше цього терпiти. На чотири роки я продовжив йому футбольну кар’єру. Час давати дорогу молодим.

Максим Качурівський

Винники Plus за матеріалами: Еxpres  Sport-express