Олігархія в Україні приречена – навіть якщо зараз вона і торжествує. Тому що вижити олігарх може тільки в симбіозі з російською вертикаллю злодійства. У тій Україні, яка виникла після Майдану і війни, олігарх може лише затримати час – і то ненадовго.
Про це на Європейській Україні пише український журналіст Віталій Портников.
«Розчарування буквально розлито в осінньому повітрі.
Реформи не проводяться, територія залишена, люстрація, яка здавалася насмішкою – і та не здійснюється. В результаті – невдоволення, сміттєві баки, прихована впевненість, що «якби не війна», то і цієї влади вже б не було…
А що – якби не війна? Якби не війна, успіх української олігархії був би куди очевидніший. У дні Майдану я не раз писав про те, що найприроднішим його результатом стане демонтаж кримінальної республіки на користь олігархічної держави – але хто з тих, хто був тоді на головній площі країни, звертав увагу на такі прогнози? Здавалося, що сталося чудо, після якого ніхто вже не може бути колишнім. І якби не війна…
Якби не війна, то не поруч з собою, а навпроти себе ми бачили б половину країни, впевнену, що Росія – наш друг і брат, що президентом має бути той, хто надасть найбільші соціальні гарантії, а заради дешевого газу можна не поспішати в якусь незрозумілу Європу. Крим і Донбас були б справжнісінькою Вандеєю – більшість населення в цих регіонах було б обурене «переворотом» і спробами посваритися з матінкою-Росією і образити Путіна. Схід країни так і не став би Україною, він залишався б Українською РСР – і аж ніяк не тільки на Донбасі. А враховуючи слабкість тієї еліти, яка неминуче повинна була прийти до влади в результаті успіху Майдану, реванш цієї Української РСР був би не за горами. Чи не на виборах 2014 року, так на наступних же позачергових виборах, коли за проросійські сили проголосував би навіть центр країни, розчарований відсутністю змін, корупцією і бідністю. Україна знову сховалася б де-небудь у Львові, до наступного Майдану.
Війна стала найбільшою трагедією України після жаху Голодомору та Другої світової. Але одночасно вона позбавила ілюзій всіх, у кого вони ще були, скинула маски, дозволила відчути себе патріотами і громадянами тим, кому ще вчора Україна була абсолютно байдужа, тим, кому вона здавалася всього лише продовженням братської до нудоти Росії. І серед цих нових патріотів опинилися і рядові солдати АТО, і навіть деякі «олігархи», з якими ми вперше за всю історію країни опинилися в одному човні.
Саме тому олігархія і приречена – навіть якщо зараз вона і торжествує. Тому що вижити олігарх може тільки в симбіозі з російською вертикаллю злодійства.У тій Україні, яка виникла після Майдану і війни, олігарх може лише затримати час – і то ненадовго. Ми просто опинилися всередині цього зупиненого часу – приблизно як людина, яка їде по темному тунелю в горах і потрапляє на яскраве сонце з приголомшливою панорамою навколо, з прикрістю в’їжджає в новий тунель і нову темінь.
Тунелі, звичайно, засмучують, але вони краще, ніж об’їзд, яким ми плелися 23 роки підряд. Вершина вже близько».
Джерело: