В останні роки однією з найуспішніших команд Львівщини, без сумніву, є «Рух». Команда з маленьких Винник, які у народі називають містечком з великим футбольним серцем, виграла усі можливі трофеї в аматорському футболі за винятком Кубку України. Як кажуть, результати говорять самі за себе. Цього року команді з другої спроби вдалося виграти аматорський чемпіонат України і підтвердити свій високий рівень. Незважаючи на ці успіхи, президент команди Григорій Козловський, без підтримки якого у Винниках не те що не було б перемог, а, мабуть, команди взагалі, не готовий заявляти «Рух» на професійний рівень у тому форматі, у якому він існує зараз. Про це та інше Григорій Петрович охоче розповів кореспонденту UA-Футбол Богдану Пастернаку.
— Григорію Петровичу, який рік можна вважати відправною точкою розвитку винниківського футболу?
— Гадаю, ще минуле століття. Перші команди, що з’явилися у Винниках, датовані ще початком 1900-х років. На жаль, точних дат ніхто не знає. Ці команди грали у першості Польщі та Австро-Угорщини. З тих часів збереглися лише фотографії, по яких визначити дату неможливо. Що цікаво, наше футбольне поле, на якому ми граємо, має більше 120-ти років. Це поле без дренажу та поливу, однак зберігається в ідеальному стані.
Перший пік винниківського футболу припадає на 1948-1949-ті роки, коли винниківська команда стала чемпіоном області та володарем Кубка. Другий сплеск розвитку футболу – це 1968 рік. Тоді наша команда також виграла чемпіонство. Назва цієї команди була «Харчовик».
Родом з нашого міста є кілька відомих арбітрів вищої ліги: Чекас, Сидор, Грисьо та Можаровський, З футболістів – відомий «карпатівець», володар Кубка СРСР Ростислав Поточняк та чимало інших.
Щодо теперішньої команди «Рух», то сталося так, що дві людини народилися в один день і захворіли однією хворобою. Мова йде про мене та Мирона Маркевича. Зірки на небі зійшлися так і наші бажання співпали прославити місто Винники.
— Вкладати особисті гроші у футбол Вас підштовхнуло знайомство з Маркевичем?
— Ні. У стрийській «Скалі» футболом займався професійно. А з Маркевичем я познайомився тоді, коли він був тренером луцької «Волині». Мене, як діючого футболіста, він запросив в команду на перегляд. Утім, в той час так сталося, що я мусів вибирати між освітою та футболом. Віддав перевагу освіті, оскільки на той час ситуація в футболі була непроста. Як то кажуть, грали за «канапку». В той час я зробив вибір на користь сім’ї та власної кар’єри. Тепер, коли реалізувався як бізнесмен, хочу зробити те, чого не міг робити раніше. Попри це, при нагоді зараз залюбки граю в чемпіонаті області на позиції воротаря.
— Коли взяли під свою опіку винниківський «Рух»?
— П’ять років тому. У школі Маркевича були на той час обдаровані діти, які її закінчували. На жаль, у них перспектив було небагато. Так склалося, що такі діти в Україні нікому не потрібні. Вони доходять до певного періоду і йдуть в небуття. Вони не мають де грати і тренуватися. Усі хочуть геніїв у 20 років. На жаль, так буває дуже рідко. Футболісти розкриваються у різному віці, в тому числі і після тридцяти.
— Для кого Ви створили команду саме у Винниках?
— У людей є різні хвороби: наркоманія, алкоголізм та інші. Як показує практика, вони лікуються. А от пристрасть до футболу не виліковується ніколи. Ця хвороба є найкращою з усіх шкідливих звичок. Це хвороба, яка приносить задоволення десяткам тисяч людей. Вони ходять на матчі, вболівають та переживають за команду. Як показує практика, навіть їздять нас підтримувати на виїзні матчі. Їм це цікаво. Окрім того, є де займатися дітям.
Мене часто запитують чому я не йду у першу чи вищу лігу. А навіщо? У футболі треба визначитися для чого ти ним займаєшся. У мене немає жодних амбіцій. Хочу в неділю приємно провести час, побувавши на футбольному матчі, хочу займатися улюбленою командою і щоб вона та вболівальники отримувала задоволення від ігор. Не хочу, аби футболісти їздили по кілька днів на матч на автобусі і грали невідомо для кого і для чого…
— Чи цікаво «Руху» грати в чемпіонаті області?
— Наші намагання домінувати дали нарешті плоди. Рано чи пізно мали бути зачіплені амбіції інших учасників чемпіонату. Цього року чемпіонат дуже хороший, а можливо і найкращий. Є такі серйозні команди як «Демня», «Гірник», «Лапаївка», «Самбір» та «Миколаїв». Усе виглядає з інтригою і дуже часто незрозуміло хто кого коли і де обіграє.
У «Лапаївці» зібрані дуже хороші професійні футболісти, а команда лише в середині турнірної таблиці. А команда СКК «Демня», яка наразі перебуває за межею призової трійки, пробилася до фіналу Кубка України серед аматорів. Думаю, наступний наш чемпіонат буде просто «ураганним».
— Цього року Ваша команда з другої спроби таки виграла чемпіонат України.
— Мабуть, більше радості принесла б перемога минулого року. Ідея заявитися на цей турнір була спонтанною. Потрапивши туди, ми зрозуміли, що будемо почуватися комфортно. Без єдиної пенальті ми й стали чемпіонами минулого року (сміється). Цього року усе пройшло з меншими емоціями: ми розуміли, що виграємо чемпіонат і добре, що все заплановане виконали.
Якби у фіналі був ОДЕК з Оржева ми б, мабуть, зраділи. Цю команду ми добре вивчили, а от команда з АФ «П’ятихаськи» була для нас загадкою. Сам вивчав цю команду, дивився кількагодинні відеонарізки з їхніх матчів. Нам це допомогло.
— «Рух» у цьому сезоні відмовився від участі у Кубку України серед аматорів, про що, мабуть, зовсім не шкодуєте…
— Свої сили треба вміти розподіляти. Якби в області у нас був розрив від найближчого переслідувача, можливо, ситуація була б іншою. У Прем’єр-лізі у нас залишилося три тури і ситуація наразі є зовсім незрозумілою. Не виключений варіант, що буде ще і «золотий» матч. А наш обласний чемпіонат для нас є найважливішим. Виграти цей турнір – найважливіше завдання у сезоні.
— Цього сезону «Рух» виграв уже три кубки, а може виграти ще два і поставити абсолютний рекорд.
— Якщо команда виграє все, скажу таке: було приємно збудувати таку команду, яка виграли усі трофеї (сміється). Місце у нашому клубному музеї є.
— Поговоримо про майбутнє «Руху». На яких умовах Ви готові підвищити команду в класі?
— Тільки регіональна ліга. Насправді професійні ліги у футболі існують лише для галочки. Маю на увазі першу та другу лігу. Люди, які керують футболом, повинні розуміти: аби була сильна Прем’єр-ліга, потрібно мати хороший фундамент. Якщо він буде, то буде хороша перша ліга, друга ліга і там не буде чимало моментів, які присутні у нашому футболі. Я звертався до першого віце-президента Асоціації аматорського футболу України Олександра Каденка з проханням, аби організувати, скажімо, дві зони по 12 аматорських команд. Було б дуже добре. Друга ліга зараз у тому форматі, у якому вона існує, мене не влаштовує. Команди ж не літають, а їздять. Є дуже багато випадків, коли доводиться по два дні їхати по наших дорогах в одну сторону, два дні в іншу, день гри, день відпочинку і так далі. Запевняю будь-кого, що при такому форматі кожна команда буде деградувати. Через рік кожен президент може отримати команду алкоголіків, а не футболістів.
На жаль, зараз також регіональна ліга нікому не потрібна. Окремі люди обдзвонюють представників команд і всіх тягнуть у другу лігу. Нехай мені дадуть відповіді на два запитання: чому команди йдуть з другої ліги і ради чого там грати? Я повинен там грати для того, аби певний працівник показав керівництву, що у нього грає не десять команд, а на одну більше? Поки у нашому футболі не з’являться професійні люди, ми нікуди не підемо.
— Раніше велика футбольна громадськість обговорювала можливий трансфер Мілевського в «Рух». Чи плануєте і надалі запрошувати відомих футболістів в команду?
— Обіцяю, що ця практика буде мати місце, повеселю вболівальників ще не раз. У нас уже були відомі гравці, які свого часу грали і за національну збірну. Незважаючи на це, хочеться запросити в команду людину, яка не тільки буде добре виглядати на фотосесії, а ще й грати у футбол. Навіть якщо б Мілевський погодився на мою пропозицію, а вона була дійсно серйозною, у мене були великі сумніви, що він потрапив би в основу (сміється).
Фото:
