Месяц: Февраль 2014

Цього року свою 25-ту святкову Різдвяну літургію у Винниках провів отець Петро Паньків.

Відновлення у 1989 р. винниківської греко-католицької громади пов’язано з о. Петром Паньківим.

Народився отець Петро Паньків 11 жовтня 1952 року в с. Вербове на Тернопільщині в побожній родині. Після школи вступив на історичний факультет Львівського державного університету ім. І.Франка. Після завершення начання  — служба у Радянській армії. Службу відбував у Росії біля м. Загорська. Часто бував у Лаврі, що згодом вплинуло на його бажання стати священиком.

У 1979 р.  закінчив Московську духовну семінарію. У жовтні 1981 р. був висвячений митрополитом Київським та Галицьким і всієї України Філаретом на диякона. А вже 31 січня 1982 року в Архікатедрі св. Юра митрополитом Львівсько-Тернопільським Миколаєм висвячений у сан священика. Далі доля отця Петра складалася непросто. Отець Петро Паньків відмовився від роботи парохом православної церкви і з 1982 р. по 1990 р. змушений був працювати різноробочим на державних підприємствах міста. А підпільно служив греко-католицьким священиком. Ніс духовну опіку вірним Дрогобича, Нового Роздолу, Трускавця, Львова і околиць. Після виходу УГКЦ з підпілля, з благословення блаженнішої пам’яті владики Стернюка, з грудня 1989 р. і до сьогодні є парохом Церкви Воскресіння Господнього у м. Винниках.

У березні 2000 р. єпископ-помічник глави УГКЦ владика Любомир Гузар призначив о. Петра протосинкелом Львівської єпархії. Довгий час отець Петро був Винниківським деканом. За його ініциативи і під його керівництвом у 1996-1997 рр. проходили відновлювальні роботи  у Церкві Івана Христителя.

Історія Винниківської парафії.

У 1700 р. відбувся перехід в унію Винниківської парохії. З початку 1740-их  років і до 30 грудня 1753 р. парохом у церкві був Іван Струмилович. 1750-ті – 1780-ті рр. священик  — Василь Роздольський, до 1836 р. – Дудкевич, з 1836 р. – Іван Сімаковський, який збудував муровану церкву. Після о. Сімаковського, з 1849 р. до 1890 р. парохом церкви був о.С. Хомінський. У 1889 р. митрополит Сильвестр Сембратович рукоположив Григорія Гірняка (1865–1945 рр.) на священника. Відразу після висвяти, о. Гірняка призначено сотрудником старенького пароха о. Стефана Хомінського (1815–1890 рр.). З 1894 р. о. Гірняк вже  парох і залишився ним аж до смерті в 1945 р. Винники були першим і останнім місцем його праці, яка тривала 56 років.
 
Крім  настоятельства о. Гірняк займав ще й інші церковні сани: був членом Архієпархіального церковного суду, парохом – консультантом Митополичого Ординаріату, членом управи священицького вдовосиротинського фонду, почесним  крилошанином  Митрополичої Капітули, Винниківським деканом. Отець Гірняк представляв українське населення в Громадській раді Винник, а також у повітовій раді. Займаючи високі церковні посади, о. Г. Гірняк багаторазово зустрічався і спілкувався з митрополитом Андреєм Шептицьким.  

Владика Андрей Шептицький неодноразово відвідував Винниківську церкву. Винниківчанин Зіновій Чепіль згадував про приїзд  Митрополита  Андрея Шептицького та єпископа-помічника митрополита  Івана Бучка з канонічними візитаціями: « Отець Гірняк організував величаву зустріч владики – по  особливому били дзвони, співав хор, пообіч церкви зібралась величезна кількість вірних, які отримували благословення Митополита Андрея». У 1938 р. відбулася остання візитація Митополита Андрея до Винник.

Помічниками (сотрудниками) о. Г. Гірняка були: о. Іван Шулим (1932—1934 рр.), о. Антін Поточняк, о. Д. Бобовник і катехит о. Василь Богонюк, священник родом з Винник  о. Григорій Стасишин. Дяком був Петро Врецьона, а пізніше Є. Шпаківський; диригентом — Василь Согор,  паламарем —Тимотей Коваль, грабарем – Іван Лоза.

З 1940 р. (до арешту в 1946 р.) парохом був Антін Поточняк, який не зрікся рідної Віри і не перейшов у московське православ’я (був закатований у 1984 р. у Львівській в’язниці). Священики Кабарівський Йосафат і Кметь Василь Лук’янович  були делегатами від Винник на Львівському соборі 1946 р., що відбувався 8—10 березня. Після цього собору Винниківська греко-католицька парафія перестала легально існувати. Отже, Винниківська церква, як греко-католицька, проіснувала до 1946 р., а пізніше на деякий час була закрита.

У кінці 1940-их років парохом був о. Дурбак (колишній дивізійник); у 1950-их роках — о. Анатолій Козак; з 1959 р. по 1986 р. — о. Петро Баран (1904—1986 рр.), який в умовах московського православ’я старався зберегти греко-католицький обряд. 1985 р.  (весна) — 2001 р. — парох церкви  о. Михайло Романишин (з грудня 1989 р. по 2001 р. у церкві богослужіння відбувалися почергово — за греко-католицьким і православним обрядами). З 18 січня 1999 р. сотрудником був о. Василій Петрик (УАПЦ).

Перша святкова греко-католицька літургія відбулася на Різдво 1990 р. 1991—1996 рр. сотрудником при о. П. Паньківу був старенький отець Володимир Мороз (багато років провів у радянських концтаборах, але так і не зрікся своєї рідної Віри). Після смерті о. Володимира Мороза в 1996 р. до Винник був направлений о. Михайло Дроздовський (дияконське і священницьке звання отримав від Блаженного Мирослава-Івана Любачівського). У Винниках він був відповідальний за катехитичне навчання і віце-деканом Винниківського деканату (2004 р. емігрував до США; 2006 —   2008 рр. – сотрудник парафії св. Анни Аустінтауен і Пресвятої Трійці Янгстауна, з 2008 р. – парох парафії Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ (м. Парма). На сьогоднішній час сотрудниками о. Петра Паньківа є — о. Роман Яцик (з червня 2009 р.), о. Володимир Мазур. З 21 вересня 2003 р. по вересень 2013 р. сотрудником був о. Орест Чекан.

Дяком-регентом у церкві був до 1996 р. Стефан Сус. З 1996 р. – по теперішній час дяком-регентом є Зеновій Грисьо (1993—1996 рр. — помічник Стефана Суса).

З нагоди святкування 170-ї річниці посвячення храму Воскресіння Господнього, що відбулося 10 червня 2012 р., у м. Винники завітав Високопреосвященний  Владика Ігор – Архиєпископ і Митрополит Львівський. Перед Святою Літургією Владику Ігоря (Возьняка) зустріли хлібом-сіллю. Парохи  храму запросили Владику благословити присутніх парафіян і гостей та провести Святу Літургію.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка

З 1922 р. по 1924 р. Іван Огієнко проживав у Винниках. Винниківський період у житті І. Огієнка відзначений кількома написаними книжками, підготованим і виданим «Українським стилістичним словником» (1924 р.), а також працею над перекладом Нового Заповіту. У 1922 р. надрукував у Львові переклад Літургії Св. Іоанна Златоуста з грецької на українську мову.

Перший у світі пам’ятник І. І. Огієнку (поету, професору, філософу, перекладачу Біблії та релігійної літератури, активному діячу національно-визвольних змагань 1917—1920 рр., творцю українського національного духу) було відкрито у 1988 р. у м. Саскатун (Канада), навпроти пансіонату імені Іларіона.

Перший в Україні пам’ятник І. І. Огієнку було відкрито 21 серпня 2010 р. на його батьківщині в м. Брусилові (Житомирщина).

У Винниках пам’ятник І. Огієнку є другим в Україні і третім у світі. Пам’ятник встановлено на місці будинку родини Маркевичів, в якому з 1922 р. по 1924 р. проживав І. Огієнко. Пам’ятник було відкрито у жовтні 2010 р. (меценати — С. Уваров і Г. Козловський). Скульптор — Петро Бузина. Освятили пам’ятник священики греко-католицької і православної конфесій.

Пам’ятник знаходиться на вулиці Галицькій (біля ресторану «Гетьман»). Поблизу пам’ятника, у червні 1997 р., встановлено пам’ятний знак, на якому викарбувано: «Тут стояла хата, у якій у 1922–1924 рр. жив з родиною Іван Огієнко – великий син українського народу».

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка