«Дитина повинна тішитися доброю книжкою, як іграшкою чи сувеніром», — Надія Черкес — Винники — Публікації


Надія ЧеркесВинниківчанка Надія Черкес — відома в Україні поетеса, прозаїк, драматург, есеїст, сценарист, мовознавець, діалектолог, педагог, психолог.

Письменниця, чиї дитячі книжки розходяться кількатисячними тиражами, розповіла про свою творчість газеті «Винниківський Вісник».

— Пані Надіє, побутує думка, що писати для дітей найлегше. Погоджуєтеся із цим?

— Щоб писати для дітей і про дітей, потрібно вміти ставати маленькою дитиною, розуміти її психологію, бачити світ так, як вона. Однозначно, що писати для дітей може не кожен письменник, навіть дуже високого ґатунку, бо для цього має бути специфічний спосіб мислення. Та й до вигляду дитячої книжки вимоги високі. Вона має бути повнокольоровою, в барвистій обкладинці, надрукована на якісному папері, а це вимагає більших витрат наїї видання.

Дитина повинна тішитися доброю книжкою, як іграшкою чи сувеніром. Найбільше моїх дитячих книжечок видані у Харкові. Частенько доводиться повторювати наклад, бо книжки затребувані у всій Україні. У співпраці з харківським видавництвом народилися книжечки «Пухнаста абетка», «Дитячий віршограй», «Про пухнастих і смугастих», «Чемний малюк», «Подорож у країну Ввічливості»,’ Віршики-веселинки».

Брала участь і у збірках дитячої тематики. Не соромно бути в одній компанії з Н. Забілою, М. Познанською чи В. Сухомлинським. Рада співпраці і з львівськими видавництвами: «Сподом», «Панорама», «Плай».

У видавництві «Свічадо» видала прозові книжечки для дітей різної тематики.

Вважаю, що казка повинна бути інтелектуальною, адже її хочуть читати не тільки дошкільнята, а й школярі середнього віку. У моїй творчій майстерні вже готова, але ще не видана, саме така інтелектуальна книга львівських казок «Байки старої Ратуші» — про Русалоньку, яка жила у фонтанчику на площі Ринок, Цукеркового  Князя, Шоколадну кам’яницю та інші цікаві місця Львова, які дитина може побачити, гуляючи містом. Інформація, до речі, подана достовірна, не зважаючи на те, що книга має назву «Байки…». Вишукую відомості про історію Львова в архівах для того, аби збагатити дитину новими цікавинками, вводячи їх у сюжет разом із казковими героями.

— Знаю, що Ваші поезії, казочки рекомендовані Міносвіти для позакласного читання для дітей молодшого та середнього шкільного віку. Як це вдалося зробити?

— Видавництва розсилають книги за адресами обов’язкової розсилки Міносвіти самостійно вибрало мої твори (казочка «Дарунок святого Миколая», оповідання «Кольорові коси» та поезії). Зараз формують хрестоматію для шостого класу, в якій також будуть мої поетичні твори. Як це не дивно, але часто я й сама не знаю, де надруковані вірші та оповідання, а дізнаюся про це від друзів чи знайомих.

— Про що найчастіше пишете?

—  Про різне. Наприклад, дуже гарна книжка «Писанка, тираж якої попросили повторити священники, аби долучати до рідних традицій дітей з районів. Про пори року можна почитати у журналі «Ангелятко». Цікавий проект із композиторкою Ольгою Пенюк, яка написали кілька дитячих пісеньок, котрі будуть надруковані в журналі разом з нотами.

У мене мама — дошкільник, тому мені не чужі зацікавлення і проблеми малюків. Одна з моїх мрій — створення книжки-іграшки з рухомими сюжетними деталями. В Україні їх друкують тільки кілька видавництв. Звісно, така книжка потребує значних коштів та спеціальних технологій. Проте книжки-іграшки йшли б на «ура». Вірю, що, коли наша держава стане на ноги, тоді нарешті зрозуміють, що в дітей необхідно вкладати кошти насамперед.

— Частенько Ви гостюєте у телепрограмі «Хатка Левенятка «, захоплюючи малят казочками і поезіями.

— Це дуже мила і розумна телевізійна програма. А одним із найкращих телепроектів її авторів, на мою думку, є мюзикл «Великодній кошик», створений разом із Будинком творчості дітей та юнацтва Галичини на основі моїх поезій та п’єси «Весняна феєрія».

— Ви пишете психологічну прозу, новелістику, фентезі. Чим зацікавили щ жанри?

— Багато працюю зі студентською молодцю, тому й народжуються речі, які цікаві молоді. Будь-яка книжка повинна і додавати щось до інтелекту, і проходити через серце. Вона, в першу чергу, має виховувати. Я не сприймаю письменників, які пишуть популістські твори з елементами еротики і смакують деталі. Якщо в романах і трапляються такі моменти, то вони мають бути не брутальними, а естетично витриманими. Добре, якщо така книжка потрапить до рук людини, яка вміє диференціювати, що добре, а що зле. А підліток думає, що так має бути, адже так «книжка пише .

— Чим плануєте потішити читачів найближчим часом?

— Завершую повість. Маю чотири готові проекти, які чекають друку. Це «Байки старої Ратуші», поетичні збірки «Луна розплетених доріг», «Відлуння» та книга «Мачуха-чужина», в якій підняла болісну проблему заробітчанства.

— Як збирали інформацію до останньої книжки? Чи є уній «живі»розповіді, адже багато винниківчан змушені заробляти за межами України?

—  За таку тему я взялася не тому, що юна модна. Я справді знаю цю проблему зі всіма наслідками, які з неї випливають, — розпадаються родини, страждають діти… Коли була в Римі на семінарі «Проблеми духовності молоді», мала змогу багато спілкуватися з українками, які там працюють. Мені розповідали таке, що й родині воліють не казати Увійшли до книжки й розповіді моїх студентів, у яких батьки заробляють за кордоном. При написанні використано й інформацію про долю кількох винниківчан, прізвищ яких не називаю з етичних міркувань.

Розмовляла Лариса Кубська

Винники Plus  газети «Винниківський Вісник»

Читайте також:

 Публікації
 Винники
 Оголошення:

Членів НКВС і КДБ, що катували людей, потрібно судити , — Наливайченко — Стаття — Публікації


Голова партії «Наша Україна» Валентин Наливайченко вважає, що має бути організований суд над членами НКВС і КДБ, які катували людей. Про це він заявив під час візиту до Львова 14 жовтня.

«Ми підтримуємо позицію правозахисників і наглядової ради музею «Тюрма на Лонцького» з тим, щоб був організований суд і над тими, хто катував людей – НКВС, ГПУ і КДБ. Ці люди, які організовували злочини – страти людей без суду і слідства – мають нарешті бути покарані через український суд», — сказав Наливайченко під час брифінгу на території музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького».

Водночас він заявив, що, на його думку, цей музей має стати відомим у цілому світі меморіалом жертв комунізму і всіх окупаційних режимів, які були на території України.

«Найголовніше, щоб цей меморіал як цілісний комплекс – і будівля, і прилегла територія – запрацював і був відомий не тільки в Україні, але й у цілому світі. Ми хочемо, щоб якомога скоріше була зроблена доступною вся комп’ютерна і електронна база про злочини, які творилися в цій катівні, щоб інформація про всіх загиблих, постраждалих, забитих і закатованих була відома і доступна з будь-якої точки Землі будь-якому досліднику без жодних обмежень, без жодних грифів секретності», — сказав лідер «Нашої України.

«Для нас принципова позиція залишається найважливішою: жоден злочин проти людини, проти людяності не має грифу секретності. Вони мають бути відомі», — наголосив Валентин Наливайченко.

Винники Plus  за матеріалами: www.zaxid.net

Договір про здачу Львова Червоній армії поляки підписали у Винниках

Зустріч німецьких та радянських солдатів
фото: wikipedia.org

Другу світову війну розв’язали два агресори, які Пактом Молотова-Ріббентропа фактично стали союзниками у воєнній кампанії 1939 р. у Галичині. Отже, 1 вересня німецькі війська (62 піхотні і танкові дивізії, загалом 1,6 млн. вояків) завдали могутнього удару польській армії, яка мала лише 24 піхотні, 8 кінних і одну бронемоторизовану дивізію, загалом 440 тис. жовнірів.

А вже 12 вересня німецькі війська розпочали бої за Львів. 17 вересня у війну нарешті вступив СРСР (800 тис. бійців), зайнявши того ж дня Тернопіль. А 19 вересня між союзниками несподівано зав’язався бій у Винниках. На цей час галицьку столицю захищав 15-тисячний польський гарнізон генерала В. Лянґнера.

Другу світову війну винниківчани зустріли зі страхом. Поляки почали заарештовувати свідомих українців. Люди ховалися по лісах і ночували по стодолах, бо вдома було небезпечно.

Через Винники переїзджали втікачі з корінної Польщі, автобуси з родинами офіцерів їхали аж з Познані в напрямку на Румунію, виснажені польські солдати групами верталися до Львова із сходу. Солдати були змучені, голодні і зневірені. Ходили по хатах винниківчан і просили їсти, люди давали їм що мали. Німецькі бомби почали падати на Винники з перших днів війни. Масштабне бомбардування розпочалося у неділю, 17 вересня опівдні, коли люди виходили з церкви. З-за гори від Львова виринула хмара літаків. Німці скинули декілька десятків бомб. Біля двадцяти людей було вбито, декілька десятків поранено. Німецькі бомби зруйнували кілька будинків, повалили телеграфні стовпи.

19 вересня у Винники одночасно зайшли радянські та німецькі війська. Польські поліцаї знаходилися у тютюновій фабриці, але німці їх швидко з звідти викурили і вони перемістилися у ліс, звідки почали стріляти по людях.

19 вересня о 2 год. ночі червоноармійці здійснили першу атаку на Львів – польські барикади і лінію оборони на Личакові. А пополудні того ж дня між німцями і червоноармійцями несподівано зав’язався несанкціонований командуванням бій у Винниках. Гітлерівці підбили тоді дві бронемашини, один танк, убили трьох і поранили чотирьох червоноармійців. Радянські танкісти завдали удару у відповідь: підбили три протитанкові гармати, загинули три німецькі офіцери і кілька солдат, дев’ять було поранено. Бій відбувався в районі тютюнової фабрики і біля польського товариства «Сокіл» (сьогодні супермаркет «Рукавичка» на вул. Галицькій). Через деякий час стрілянина між союзниками закінчилася і почалося братання.

Це було перше в історії Другої світової війни німецько-радянське братання і одночасно перша німецько-радянська збройна сутичка союзників.

Отже, через цей збройний конфлікт у Винниках, суперечка між командуванням німецького 18-го армійського корпусу і радянської 6-ї армії, хто штурмуватиме Львів і першим здобуде його, загострила німецько-радянські відносини.

В цей же день між Винниками і Підберізцями (там був розміщений штаб Київського воєнного округу) зустрілася німецька і радянська делегації. Від німецької сторони був представник старшини і перекладач з Винник п. Теодор Мацьків, з радянської – двоє (один із них комбриг Курочкін). Але через те, що німецький офіцер був значно нижчого рангу, ніж радянський (німецький головний штаб знаходився в Рясній, за Львовом), сторони розійшлися з тим, що непорозуміння і наступний план наступу на Львів, будуть врегульовані на вищому рівні.

До Винник переїжджає німецький штаб і квартирується у тютюновій фабриці.

Через деякий час німці покидають Винники і вже у ніч на 22 вересня представники СРСР і Польщі опрацювали спільний протокол, який був о 8. 00. год. ранку підписаний у Винниках («Протокол умови про передачу міста Львова військам Радянського Союзу»). Від СРСР протокол підписали комбриг , комбриг Яковлєв, полковник Дєдов, полковник Фотченков, полковий комісар Малапов.

Зі сторони Польщі протокол підписали комендант VІ корпусу генерал Лянгер і полковник Раковський (один з оригіналів цього протоколу зберігається у Відділі рукописів Ягейлонської бібліотеки у Кракові, протокол було підписано у чотирьох екземплярах). До нашого часу зберігся будинок де це відбувалося (сучасна вул. Галицька 1 – колишнє терапевтичне відділення 6-ї міської поліклініки м. Львова). Згідно протоколу Львів передавався Червоній армії. Війська Гарнізону (близько 15 тис. солдат і офіцерів) складали зброю і виводилися в район Курович, поранені залишались у шпиталях разом з медичним персоналом. Пунктом 8 протоколу офіцерам (близько 1500 осіб) гарантувалась особиста свобода і недоторканість, право виїхати до інших країн .

Підписаний у Винниках документ капітуляції польської армії у Львові перед наступаючою Червоною армією був останнім державним актом поляків на наших українських землях. Самостійність 20-річної Польської Речі Посполитої була цим припинена. Українці Винник безумовно раділи цьому, адже поляки добре «насолили» за всі ці роки окупації. Цей документ капітуляції та його жорстокі і трагічні наслідки для поляків повинен стати – пересторогою на майбутнє.

Навесні 1940 р. сталінський режим розпочав насильницьку колективізацію, розгорнув великомасштабні репресії. За даними науковців, у 1939-1941 р. депортовано близько 320 тис. мешканців Західної України. За радянської окупації, Винники у 1940 році повторно одержують статус міста.

Нові важкі випробування випали на долю винниківчан з початком радянсько-німецької війни. Уранці 22 червня 1941р. тисячі німецьких гармат спрямували вогонь на прикордонні радянські застави й містечка Львівщини.

30 червня о 4.00 до Львова увійшли гітлерівські війська разом із батальйоном «Нахтіґаль», що складався з українських солдатів, і з відділами Sonderkommando 4a, 4b. Цього ж дня німці були вже і у Винниках.

З приходом німецької армії громадськість очікувала повернення законної влади Української Народної Республіки, вітаючи німецьку армію, яка пішла війною проти СРСР.

Населення Винник радісно вітало німецьких вояків квітами та окликами «Гайль Гітлер!» та «Слава Україні!», вбачаючи в них визволителів від більшовицького ярма.

Процес формування української міліції як органу, покликаного підтримувати правопорядок та безпеку в краї був непростим. Українську міліцію 15 серпня 1941 р. було переорганізовано в Українську допоміжну поліцію, яка на осінь 1941 р. нараховувала 6000 чол.

Комендантом Української допоміжної поліції у Винниках був Юрій Венгльовський. Українська допоміжна поліція знаходилася у приміщенні на вул.Галицькій 17 (коли Винники були районним центром, у цьому приміщенні знаходився райвійськомат). У 1942 р. Винники були приєднані до Львова.

Начальником VIII дільничного уряду (до якого належили Винники) був пан Харкевич — колишній сотник УСС. Коли в червні 1941р. совєти покидали Львів і знищували всіх в’язнів у тюрмі на Лонського, пан Харкевич чудом уцілів (упав разом з убитими і так вижив). Правління VIII дільничного уряду і німецїкої адміністрації знаходилося у приміщенні де сьогодні розташоване 2-ге поліклінічне відділення комунальної 6-ї міської поліклініки Львова (вул. Галицька).

При наближенні фронту у 1944 р. гітлерівцям вдалося демонтувати і вивезти з тютюнової фабрики сигаретні машини. Хотіли вони вивезти і тютюнові верстати, але робітники встигли порозбирати основні вузли. Перед відступом німецьких військ директор фабрики Байрлян наказав замінувати всю фабрику і висадити в повітря. І тут у пригоді стали глибокі підземелля, де робітники пересиджували до ночі, а тоді вилазили і пробиралися до підвалу виробничих будинків, де забирали вибухівку і кидали її в каналізацію. Так і не вдалося німцям знищити фабрику.

Під час наступу Червоної армії на Львів, було частково зруйновано дах і пошкоджено перекриття над сигаретним цехом. Гітлерівці повністю розібрали і вивезли рейки трамвайної і залізничної колій, знищили лінію електропередач та вивели з ладу дизельний двигун і динамомашину. Пограбували всі запаси тютюнових виробів. 22 липня 1944 року німці були вибиті з Винник.

 Андрій Байцар,  Доцент ЛНУ ім. І. Франка, депутат ВМР
  

 

Винники Plus — КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВИННИКІВСЬКИЙ ВІСНИК»


 КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВИННИКІВСЬКИЙ ВІСНИК»

 Архів Газети «Винниківський вісник»:  Cерпень 2012р. / Липень 2012р.


Адреса: ЛЬВІВСЬКА ОБЛ., М. ВИННИКИ ВУЛ. ГАЛИЦЬКА БУД. 20

Телефон: 2960154

ЗКПО: 13824056

Дата реєстрації: 30.11.2006

Вид діяльності: РЕДАКЦІЇ ТА ВИДАВНИЦТВА

Країна реєстрації: УКРАЇНА

Організаційна форма: КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО (КОЛ. ДЕРЖАВНЕ КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО)

Форма власності: КОМУНАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

e-mail: vamrielt@mail.ru

Газету «Винниківський Вісник» для зручності можна передплатити у поштових відділеннях.
Передплатний індекс: 96355
Вартість передплати на рік: 30 грн.78 коп.

Газета «Винниківський Вісник» завжди вдячна за підтримку підприємствам, установам та іншим організаціям — усім можливим меценатам.
Рахунок для благодійних внесків №26008000000128
в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, ЗКПО 1382

Зворотній зв’язок редакції газети «Винниківський Вісник»

There is no requested mail form.

Відео: «Карпатське диво» («Епоха футболу», ICTV) — Спорт — Публікації


Одержавши вольову перемогу в фінальному матчі розіграшу Кубка СРСР 1969 року над СКА з Ростова-на-Дону з рахунком 2:1. футболісти «Карпат» назавжди увійшли в історію.

Львівська команда стала єдиним колективом не елітного дивізіону радянського футболу, який зумів вибороти почесний трофей. З того часу минуло вже більше 40 років.
17 серпня 1969 р. львівські «Карпати” стали володарями Кубка СРСР, вигравши фінальний поєдинок зі СКА (Ростов-на-Дону) із рахунком 2:1.
На попередніх етапах львів’яни вибили зі змагань дві команди першої групи класу ”А”. — Так тоді називали вищу лігу — єреванський ”Арарат” й одеський ”Чорноморець”. У півфіналі на рідному стадіоні ”Дружба”, тепер ”Україна”, на очах 50 тис. уболівальників переграли ”Суднобудівник” із Миколаєва — 2:0.
Фаворитом фінальної гри вважали вищолігову команду з Ростова-на-Дону. Вона підпорядковувалася Міністерству оборони, тож мала у своєму складі призовників з усієї країни. Ростовські вболівальники привезли на гру полотно з закликом: ”СКА без Кубка — как Дон без воды”. Але Львівська команда в цей день була сильнішою!!!

Винники Plus за матеріалами fckarpaty.lviv.ua

«Справа Гудзяка» (ВІДЕО) — Відео-Винники — Публікації


Відеофайли по «Справі Гудзяка»

1.Бень отримує інформацію від Духа Святого.

2.Адвокатка Гудзяка про безпідставність затримання.

3.Екс-мер Винник Сергій Уваров.

4.Прес-конференція депутатів міської ради.

 Відео тут >>>

Полчища рудих слимаків окупували Винники — Винники — Публікації


Кореспондент «Високого Замку» Галина Миць у двох із місцевою жителькою пані Юлею шукала схованки рудого слимака, який розплодився у Винниках.

Ніжний шкідник любить вологу, тож упродовж останніх днів ретельно ховається від сонця. Довго шукати не доводиться – піднімаємо кладку через потічок, а на зворотному боці дерева з добрий десяток рудих клубочків і купа якоїсь слизі. Фе! Пані Юля розповідає, що непроханий гість вилазить на поверхню у дощ, а коли спека – то рано-вранці. Потім ховається – повзе, залишаючи за собою сріблястий вологий слід. Учора ввечері повісила на вулиці шкарпетки – зранку на них сиділи два слимаки, які тепер лазять повсюди. «Посадила кукурудзу. Якогось дня приходжу – а там уся земля і листя заліплені жовтими слимаками. Я їх присипала селітрою – ніби висохли”, — розповідає жіночка.

Розмову про городніх шкідників люди у Винниках підтримують охоче. В один голос оповідають, що такого, як цьогоріч, нашестя всілякої городньої «нечисті”, скільки живуть не пам’ятають. Їм докучають і попелиця – біла, чорна, зелена, – і медведка, яка виростає до десяти сантиметрів і безбожно їсть картоплю, і миші, і навіть вужі, яких повно на городах. «Що це сталося з природою?”, – зітхають. Якщо так і далі піде, кажуть, левову частку вирощеної ними городини споживатимуть шкідники. Люди нині по селах рятуються хто як може. Одні обмотують коріння капусти горіховими листками, інші висаджують огірки у розрізаних навпіл пластикових банках.

— Останнім часом, — розповідає начальник Державної інспекції захисту рослин, головний державний інспектор захисту рослин у Львівській області Ярослав Лободзець, до якого селяни звертаються по допомогу, — фіксуємо цілі вогнища появи тих чи інших шкідників, як це сталося у Винниках, де виявлено масове розмноження слимака виду рудий. Чому це відбувається? Кожен шкідник має свої біологічні властивості, і коли складаються сприятливі умови, починає масово розмножуватися. До таких сприятливих умов належить цьогорічна тепла зима, під час якої перезимувало дуже багато шкідників. Той же слимак, який взимку перебуває у стадії яєць і який через теплу температуру майже не загинув. Зі Сколівського району до нас зверталися люди через спалах черемшинової горностаєвої молі. Гусінь повністю знищувала листя. Старожили розповідали, що у тих місцях уперше стикнулися з такою «нечистю”. І це також результат теплої зими. У крайніх районах Городоцького району, які межують з Яворівським, упродовж останніх двох-трьох років спостерігається масове розмноження личинок і жуків травневого хруща. Там наприкінці травня – на початку червня від хрущів нема спасу – стоять голі дерева, у тому числі дуби, верби. Коли ми це побачили вперше – були вражені, бо не сподівалися, що таке можливе. Хрущ – багатоїдний шкідник, який обожнює усе зелене. Раніше хрущі поїдали переважно вишні, а тепер «нападають” на яблука, сливи, виноград і навіть на горіхові дерева. Люди борються, як можуть. Хрущів вельми люблять кури і качки. Коли потрусити дерево – збігаються і поїдають.

— У чому причина такого розмноження?

— Це наші необроблені поля. Раніше, коли поля розорювали, личинки травневого хруща виорювали на поверхню. Усі, певно, бачили, як за трактором летіло дуже багато птахів. Вони і визбирували личинки хрущів. Нині багато земель стоять неораними, лежать у залежі, тож хрущі спокійнісінько множаться у тій цілині. Нема в природі регуляції, порушено баланс. У тих районах області, де більший відсоток обробітку ґрунту, немає такої кількості хрущів.

— Яка ваша версія появи слимаків у Винниках?

— Минулого тижня у нас в гостях перебував професор-ентомолог зі штату Вірджинія, і ми у нього запитали, що є природними ворогами рудого слимака, тобто що регулює його розмноження у природі. Учений відповів, що рудого слимака поїдають черепахи, тож одна з версій, що у Винниках, які є елітним районом, тобто таким, де живуть заможні люди, хтось годував слимаками черепах. Адже цих тварин тримають для екзотики. Цілком можливо, що слимаки втекли на природу. У Вірджинії, розповідав нам професор, коли школярі, які у школі мали тераріум з черепахами, випустили кілька таких слимаків на волю, вони розмножилися так, що місцева влада спеціально проводила засоби боротьби, аби їх локалізувати.

— Що людям робити?

— Є хімічні препарати, але їх можна застосовувати тільки за межами населеного пункту і на великих посівах чи посадках. До того ж такі хімічні препарати забруднюють землю. Ми радимо робити приманки – розкладати вологу тканину, і коли слимаки злізуться, присипати їх або непогашеним вапном, або попелом, або селітрою. Можна робити невеликі ванночки-коритця, наливаючи туди або трохи пива, або збродженого варення – слимаки до цього охоче приповзають. І уже пізніше їх можна знищити.

— Що ще може стати великою проблемою цього року?

— За нашими прогнозами, це будуть миші, цілі колонії яких вижили взимку. Люди уже це відчувають. Миші швидко плодяться – дають до п’яти поколінь на рік. Наша інспекція має біолабораторію у селі Вузловому Радехівського району, де ми виробляємо біологічний препарат для боротьби з мишами — зерно, оброблене бактеріями мишачого тифу. Оскільки цей препарат біологічний – його можна застосовувати у межах населеного пункту, бо він діє тільки на мишей і щурів. Ні на людей, ні на птицю, собак чи котів не діє. Миша, яка з’їла отруєне зерно, через 12 днів починає хворіти. А оскільки ці гризуни живуть колоніями, то вона заражає решту мишей. Кілограм цього препарату – готового обробленого зерна – коштує лише чотири гривні. Єдина незручність – препарат має термін придатності, адже це зерно оброблене розчином бактерій. Тому виготовляємо його тільки на замовлення господарств. Приманку потрібно одразу ж розкласти по полю. Засіб дуже дешевий і дуже ефективний.

Винники Plus  за матеріалами: wz.lviv.ua

Читайте також:

 Публікації
 Винники
 Оголошення:

Винники (1919 р. —1939 р.) у складі Другої Речі Посполитої

Винники, Просвіта 1938 р.
фото: Іст.-кр. музею м. Винники

Під час польської окупації Галичини (1919-1939 рр.) культурне життя українців було нелегким. Українці у Винниках зазнали політичних переслідувань і культурного приниження. Під час проведення польським урядом так званої пацифікації у другій половині 1930 р. будинок «Просвіти» у Винниках було пограбовано і частково зруйновано.

Населення

Статус міст, окрім Львова, у Львівському повіті ще з 1896 р. мали Новий Яричів і Щирець.Винники до 1933 р. мали статус села.

У Львівському повіті знаходилося 13 сіл з населенням понад 2 тис. осіб ( Винники, Білогорща, Борщовичі, Давидів, Знесіння, Клепарів, Кульпарків, Рясна Польська, Сигнівка, Симіанівка, Сокільники, Замарстинів, Чишки).

У міжвоєнний період польська влада в Галичині організувала два переписи населення – 1921 та 1931 рр. Поміж інших критеріїв перепис 1921р. визначав віровизнання та національність жителів,а перепис 1931р. – віровизнання та рідну мову, причому, щоб зменшити кількість українців, окремо виділяли українську та руську мови. За цими критеріями матеріали перепису 1921р. публікували щодо кожного населеного пункту Галичини, перепису 1931р. – у розрізі повітів із виокремленням сільського і міського населення та найбільших (з населенням понад 20 тис. осіб) міст.

У 1925 р. у Винниках проживало понад 5000 жителів, серед них 3300 поляків, 2150 українців, 350 євреїв та 200 німців.

Демографічна картина чисельної переваги поляків у Винниках значною мірою була наслідком продуманої політики польської влади. Зокрема, на зменшення непольського населення вплинули осадницька колонізація, еміграційна політика, бойкот українцями перепису 1921 р. та інші фактори. Підтвердженням полонізаційних процесів у Львівському повіті ставали Рішення Львівського повітового староства про зміну віросповідань. У них зафіксовано зміну конфесійної приналежності мешканцями Львівського повіту з греко-католицького обряду на римо-католицький.

У Львівському повіті переважали поляки, зокрема, у селах навколо м. Львова, а також на сході повіту. Понад 90 % представників цієї національності проживали у сусідніх з Винниками селах: Білка Шляхетська, Білка Королівська, Давидів, Зубра, Кротошин, Сокільники.

У Польщі 1933р. було введено в дію новий закон про місцеве самоврядування. Відповідно до нього, Винники отримали статус міста.

Натоміcь частка українців у Винниках була суттєво вищою, ніж у Львові. Наприклад, 1939 р. українці становили 43,3% населення Винник. Частка українців виявилася високою також завдяки функціональному типу Винник. Це було насамперед промислове місто.

За даними В.Кубійовича (станом на 1.01.1939р.) у Винниках проживало 6 000 осіб. З них-українців 2 600 осіб (43,3%) ; поляків-2 800 осіб (46,7%) ; євреїв-300 осіб (5%). З цього випливає, що німців було близько 300 осіб (5%).

Щодо німців, то станом на 1931 рік у Винниках їх проживало 60 осіб, які в основному проживали у центрі міста. Це число збільшилося до 1938 р.(перед війною у Винниках проживало 367 колоністів).

Отже, внаслідок колонізації Винник та навколишніх територій у попередні століття, населення у 20-х і 30-х рр. ХХ ст. характеризувалося етнічною національною строкатістю з перевагою польської етнічної групи.

Культура

В 1921 році жителі Винник в умовах жорстокого панування Польщі, вирішили широко відзначити шістдесятиріччя з дня смерті Т. Г. Шевченка. На прохання ювілейного комітету уряд дозволив це свято. Проте львівський староста побоючись, щоб святкування не викликало селянських чи робітничих заворушень, секретним листом дав наказ повітовим комендантам поліції пильно стежити за ходом цього свята і своєчасно інформувати про все у Львів.

Міщани Винник вирішили відновити перший пам’ятник. За зібрані серед українського населення гроші скульптор Андрій Коверко реставрував пам’ятник Т. Г. Шевченкові.

29 березня 1925 року на свято відкриття, відновленого першого скульптурного пам’ятника на Зх. Україні, прибуло біля півтори тисячі учасників, здебільшого з Винників, бо, як писала тоді преса, «запрошення посторонніх гостей влада не дозволила». Проте, незважаючи на заборону, активну участь в святі взяло населення навколишніх сіл.

Винники одними з перших виконали свій обов’язок по відношенню до полеглих січовиків.

Для перепоховання січових стрільців, які загинули у винниківських лісах під час облоги Львова і лежали позакопуваними в різних місцях, де хто зустрів смерть, у Винниках був створений Похоронний комітет під головування Андрія Курчака. До комітету ввійшли о. Г. Гірняк, доктор Ярослав Левицький, Павло Кіяк, Степан Ханас, Василь Обаранець, Василь Дмитерко, Осип Гадус та дві місцеві вчительки Панейківна і Грицківна. За одностайною зго¬дою винниківської громади 24 квітня 1921 р. відбувся великий стрілецький похорон, тіла п’ятнадцятьох стрільців і чотаря Ганкевича перевезено на місцевий цвинтар і поховано їх усіх у стрілецькій могилі на репрезентованому місці, де звичайно хоронили найвизначніших людей Винник (між похованими не було ні одного винниківчанина).

Похоронна процесія виглядала так: з Розлавки (сьогоднішній кут вул. Стрілецької та вул. Кривої), у військовому порядку вишикувалися шістнадцять підвід, аж до могили на цвинтарі вся дорога була заповнена людьми, між ними всі школярі у національному одязі йшли за домовинами під проводом своїх учителів. Похорон очолив о. пралат Леонтій Куницький з кільканадцятьма священниками з Винник і околиць.

Приїхав віддати військову пошану своїм побратимам отаманам Степан Шухевич – колишній командир ІV Золочівської бригади.

Після похорону, в таємниці від уряду, винниківчани вирішили спорудити пам’ятник на стрілецькій мо¬гилі. Проект пам’ятника виконали Л. Лепкий (брат Б. Лепкого) та графік Ковжун, а виготовив місцевий скульптор Василь Сидурко.

Пам’ятник представляв собою кулю між двома однораменними хрестами, яка мала символізувати, що воїни загинули, але не здалися. Посередині кулі — стилізований тризуб на фоні щита, під яким знаходяться дві шаблі, обвиті терновим вінком, а на хрестах цифри: 1918 і 1919. :Це був перший стрілецький пам’ятник на українських землях.

Пам’ятник освячували у першу неділю червня 1922 р. Близько десяти тисяч людей були присутні на церемонії, серед них Богдан та Леонід Лепкі. Боячись заворушень, за наказом польської влади кладовище міста було оточене трьома рядами армії та поліції.

Коли у 1926 р. Головна управа «Просвіти» у Львові іменувала Володимира Левицького (Василя Лукича) своїм почесним членом, винниківські українці тоді відсвяткували 70-річчя з дня його народження, увіковічнивши цей день спільною фотографією на площі перед Народним домом, що її колись було придбано заходами ювіляра.

Останні звітні збори читальні «Просвіти» відбулися 12 березня 1939 року.
На цей час бібліотека передплачувала 8 журналів і щоденників, в ній було 779 томів літератури. Працював хор, вокально-театральний гурток та смичковий оркестр – усього 51 особа, було проведено 4 концерти та 10 аматорських вистав.

Релігія

Мурована стінна дзвіниця у церкві Воскресіння Господнього (1925 р.). Цікавинкою її є балкон з кованими ґратками в центральному арковому прорізі для дзвону.

Лютеранська кірха (1937р.). У березні 1934 року німецька громада розпочала будову своєї церкви й завершила у 1937р. Головними натхненниками були винниківські німці Міллер Польді, Бредій Кароль, Гартман, Вольфи, Шнайдери, Манци та інші.

 Андрій Байцар, Доцент ЛНУ ім. І. Франка, депутат ВМР

Кримінальна хроніка за серпень-вересень 2010 року — Винники — Публікації


Кримінальна хроніка за серпень-вересень 2010 року

Винниківське міське відділення міліції
Личаківського  РВЛМУ ГУ МВС України

у Львівській області



Покусав пес…

Шостого серпня цього року в багатоквартирному будинку за адресою Кільцева,7 працівницю „Укрпошти’, громадянку К. покусав собака. Потерпілій завдано легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом здоров’я. На власника тварини складено адмінпротокол за ч.2 ст. 154 Адмінкодексу України.

Зараз матеріали цієїадмінсправи направлено у Личаківський райсуд м.Львова.

Ударив ножем без вагань…

Поблизу автобусної зупинки „Винників-ське озеро» двоє львів’ян, які перебували у стані алкогольного сп’яніння, посварилися. Поступово сварка переросла у бійку, а далі один_ із них — громадянин К. — вихопив ножа й вдарив ним свого ворога. Ніж зачепив важливі органи організму потерпілого, якого було доправлено в реанімаційне відділення однієї з лікарень Львова.

А громадянина К. заарештували працівники міліції, зараз він перебуває у Львівському слідчому ізоляторі тимчасового утримання, проти нього порушено карну справу за ст.15, ст.115 (замах на вбивство) ККУ. Як з’ясувалося, колись гр.К. уже був засуджений за вчинення важкого злочину й перебував у місцях позбавлення волі.

Розшукують ґвалтівника

У Винниківське відділення міліції звернулася громадянка С, 1978 року народження, мешканка Одеси

У своїй письмовій заяві вона повідомила, що 12 серпня цього року поблизу автотраси Львів — Винники біля неї зупини вся невідомий їй чолов;к на скутері. Далі лиходій безпричинно її побив і зґвалтував.

Працівники Винниківського відділення міліції за підозрою у вчинені цього важкого злочину затримали місцевого мешканця. Підозрюваний зараз перебуває на підписці про невиїзд. Вирішується питання про порушення карної справи.

Поживилися чужим…

Нещодавно з приміщення будиночку, що на території дачного кооперативу „Запашна весна’ невідомі особи викрали майна на загальну суму п’ять тисяч гривень. Із відповідною заявою про цю крадіжку звернувся потерпілий — мешканець Львова гр.Я.
За цим фактом порушено карну справу за ознаками ч.З ст.185 ККУ. Триває слідство.

Оформити документи на зброю

Відділ дозвільної системи Личаківсько-го РВВС м.Львова повідомляє про те, що з 01.09.2010 року розпочався місячник добровільної здачі зброї.
Особи, які добровільно здадуть у правоохоронні органи вогнепальну зброю, не тільки не будуть притягнуті до відповідальності за її незаконне зберігання. їм буде надана можливість оформити документи на володіння й користування нею.

Винники Plus  за матеріалами газети «Винниківський вісник»

Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.  У разі передруку матеріалів посилання на  «Винники Plus» обов’язкове.

Трирічний ненажера з Китаю — Це цікаво — Цікаве про цікаве


Китайському хлопчику Лу Хао всього три роки від народження. Але язик не повертається назвати його малюком. Важить «малюк» 57 кг. А це приблизно в 5 разів більше, ніж середня вага дітей у цьому віці.

І, звичайно ж, Лу Хао дуже багато їсть. Так багато і так жадібно, проявляючи таку потужну пристрасть до їжі, що батьки навіть бояться занадто бурхливої ​​реакції свого сина на відмову дати поїсти. Тому й відмовити в зайвому шматочку не можуть, і на дієту посадити теж.

Якщо маленький ненажера не отримує добавки, у нього починаються напади гніву і тривалі істерики. Хлопчика вже вигнали з дитячого саду, так як він представляє справжню загрозу для здоров’я інших дітей.

Але цікаво, що Лу Хао зовсім не народився дитиною-гігантом. А, навпаки, його вага у перші місяці була нижчою від норми. Але у віці трьох місяців він раптом стрімко почав став рости і товстіти.

Коли батьки побували на прийомі у дитячому госпіталі провінції Гуандун, то медики запідозрили гормональний розлад, пов’язаний з порушенням вироблення гормону росту — соматотропіну і деяких інших гормонів.

Поки хлопчик проходить додаткові обстеження. Лікарі ж дуже побоюються за його серце: воно-то не богатирське, а зовсім звичайне, може величезних габаритів свого господаря і не витримати.

Винники Plus  за матеріалами: thesun.co.uk / tsn.ua