В редакцію сайту Винники Рlus прийшов лист з проханням про допомогу від інваліда Побережного Володимира.
Добрий день. Мене звати Володимир. Звертаюся до Вас з великим проханням, вірою та надією. Я народився 22 липня 1986 року, через три місяці після Чорнобильської трагедії. Я інвалід першої групи з дитинства, у мене була вроджена спинномозкова грижа, яку мені видалили коли мені не було ще й року. Так як я був маленьким, і до року цю операцію не брався робити жоден лікар, а ситуація ставала дедалі серйознішою. Але, потім знайшовся один лікар на ім'я Омар, який під розписку моєї мами взявся мене прооперувати. Шанс на виживання був невеликий, але я вижив.
З київської лікарні мене виписали з діагнозом «Мієлодисплазія. Стан після операції з приводу гідроцефалії спинномозкової грижі у вигляді грубого нижнього парапорезу з різким зниженням функції ходьби (не ходжу) і тазових органів». З цим діагнозом я живу. Я не можу ходити, пересуваюся за допомогою інвалідного візка, строк експлуатації якого закінчився більш ніж півтора роки тому. Я знаходжуся весь час в підгузниках, так як не можу інакше… В дитинстві ніхто не хотів зі мною возитися, і як мені здавалося, - мої батьки мене просто соромились. Соромились людських поглядів і не хотіли зайвих запитань. Мені, навіть не було з ким гратися, бо сусідські діти були всі здорові, вони бігали на вулиці, сміялися, грали в якісь ігри, а я сидів біля хати і тільки на них дивився... В школі я не вчився, тільки зрідка до мене приходили вчителі. На даний час я живу в сільській хаті з батьками, бабусею, братом, його дружиною та їх півторарічною дитиною. В цій хаті в мене, навіть, власного кутка немає де б я міг просто полежати в тиші і спокійно відпочити. Я живу в прохідній кімнаті, а в ту кімнату хто коли хоче тоді й заходить. Уявіть собі, я навіть переодягти підгузника спокійно й того не можу, ховаюся і прислухаюся чи ніхто не йде. Про туалет я взагалі мовчу. Його немає! Але ж це не значить, що якщо людина змушена знаходитись весь час у підгузниках то їй не потрібен туалет... Говорити ні з ким. Вдома ніби всі сліпі і не бачать моїх елементарних потреб. Про доступність також нема чого сказати, візок в хатні двері не проїде, та ще й пороги... Я розповідаю все як є, бо моя душа вже більше не витримує. Хіба я винен, що народився інвалідом, що я – людина з особливими потребами? Я спокійна, доброзичлива, щира і дуже терпляча людина. І незважаючи на все вищевикладене, я не зламався. Мене гнуть, але я не ламаюся. У мене немає шкідливих звичок. Я люблю тварин, ось сталохолодно надворі і домашній кіт спить зі мною. У мене є ще одна вада - порушення мови, але це більш виражено коли я вперше чи вдруге спілкуюся з незнайомими мені людьми. З людьми, яких я добре знаю і довіряю їм, як правило, цього немає. Одна розрада для мене – це вишивання. Мені дуже подобається цей вид рукоділля. Ще я вмію шити, але в нашому селі за професією «швачка» на роботу, на жаль, не влаштуєшся. В селі всі дороги, крім центральної вулиці, мають грунтове покриття. А це значить, що десь з кінця листопада і до квітня місяця я взагалі невиїздний. П'ять місяців просидіти в хаті, це ж майже півроку! А життя то йде! Я дуже хочу жити, радіти життю, а не існувати в цьому світі! Я хочу жити в будинку, де буде доступність усюди: і в кімнату, і на кухню, і на вулицю. Я дуже хочу, щоб там був туалет. Я хочу бувати на вулиці в будь-яку пору року, а не тільки тоді коли суха дорога і там ще немає «болота». Якби тільки в мене було де жити – я б одружився зі своєю коханою дівчиною (вона також інвалід, але вона ходить) і ми б разом вишивали, а ще було б добре, якби нам вдалося знайти роботу. Люди з інвалідністю також мають право на ЩАСТЯ!
Ось так я живу... А хочу вести більш активний спосіб життя. Для більшої зручності і впевненості в тому, що я все-таки ще потрібен у цьому світі мені вкрай необхідне хай хоч і маленьке, але власне житло, інвалідний візок активного типу або візок з електроприводом, скутер для інвалідів, підгузники, одяг, взуття. Звертаюся до небайдужих і чуйних людей: «Благаю Вас, якщо у Вас є можливість мені допомогти фінансово чи матеріально - я буду дуже-дуже вдячний Вам за будь – яку надану допомогу, за проявлене милосердя та добро».
Спасибі Вам за те, що прочитали мого листа. Прошу вибачити, якщо, можливо, щось не так.
До побачення. З повагою Володимир Побережний.
Реквізит для перерахування коштів на спеціальний картковий рахунок: отримувач:ПАТ <КБ<ХРЕЩАТИК>, м.Київ
код ЄДРПОУ отримувача:19364259 Банк-отримувач ПАТ <КБ<ХРЕЩАТИК>,м.Київ код банку МФО: 300670 рахунок поповнення: 292400024 Призначення платежу: <Поповнення поточного рахунку: 10215528201, ПІБ: ПОБЕРЕЖНИЙ ВОЛОДИМИР АНАТОЛІЙОВИЧ, ІНН: 3161421371>
Моя адреса:
Україна, Вінницька область. Гайсинський район, Село Губник. Вулиця 60-річчя Жовтня 101. Побережний Володимир Анатолійович. тел.моб: 097 6894261, тел.дом:80433472334 E-mail: mlint@ukr.net
В 1835 році започатковано перший в Україні регулярний громадський транспортний маршрут - багатомісний кінний екіпаж сполучав середмістя Львова з Винниками. (blog.i.ua)
РЕКЛАМА ВІД GOOGLE
опитування
Вхід
Copyright 2010, "Винники Plus"Всі права захищені. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій. Думка редакцiї може не збiгатися з думкою авторiв. У разі передруку матеріалів посилання на "Винники Plus" обов'язкове. З питань співпраці пишіть нам на e-mail: admin@vinnikiplus.in.ua
