Винниківський подарунок для Кобзаря

Publ
Главный редактор Vinnikiplus

Винниківський подарунок для КобзаряЗолотий вінок, який перебуває у Канівському музеї Тараса Шевченка, був виготовлений у Винниках.

З Володимиром Хомою, членом ради суспільно-культурного товариства «Надсяння», ми познайомилися у селі Радружі, що неподалік Любачева в Польщі. Він разом з іншими колишніми односельцями упорядковував український цвинтар.

Ми розговорилися. З’ясувалося, що нас єднає, окрім «Надсяння», Львівська політехніка. Пан Хома закінчив у 1958 році хімічний факультет Львівської політехніки й здобув фах інженера-механіка. Він і розповів мені історію одного вінка, про яку, на мою думку, повинні довідатися усі.

— Мабуть, ті, хто бував у Музеї Тараса Шевченка в Каневі, звертали увагу на незвичний «золотий вінок». Це я його виготовив особисто до 150-річчя народження Кобзаря, — признався Володимир Хома. — Для преси про це я розповідаю уперше…

Ця історія розпочалася у перших днях квітня 1964 року. Тоді пан Володимир працював на тютюновій фабриці у Львові начальником механічної майстерні.

Будівельний відділ у той час очолював Григорій Лупій, головним конструктором був Петро Осадчий.

Григорій Лупій нагадав Володимирові Хомі, що незабаром у Каневі на державному рівні відзначатимуть 150-річчя народження Кобзаря. Олесь (його брат, письменник) попросив, щоб і львів’яни привезли вінок до Канева.

Григорій, знаючи, що Володимир паралельно з роботою викладає електропривод і електромеханізми у Винниківській вечірній школі, де навчалися переважно жінки, попросив, аби вони сплели до того свята гарний вінок із живих квітів. Володимир же задумав зробити оригінальний металевий вінок.

— Я запропонував зробити лавровий вінок з латуні, — розповідає Володимир Хома.

 — Хлопці довго не погоджувалися, але мені вдалося переконати їх, що такий вінок буде окрасою музею. До того ж, я їх запевнив, що вінок і справді буде «живий».

А вже вранці наступного дня Григорій прибіг до мене і каже: «Знаєш, Влодку, ти такий «цвях» забив мені в голову, що я не міг спати усю ніч. Як має виглядати такий вінок?».

Я його заспокоїв, бо мав відповідну сталь і доброго інструментальника Василя Баштевича, колишнього воїна УПА, який мав золоті руки. Вінок ми мали виготовити за тиждень. За цей час треба було зробити два штампи. Після тієї розмови одразу ж пішов до Василя, поділився з ним своїми планами, попередивши, що маємо все робити потай, щоб ніхто про це не довідався.

За роботу взялися дружньо. Володимир Хома купив у крамниці 200 г лаврових листків. У майстерні розклав їх на столі і вибирав найкращий, знайшов і лавровий горішок. Василь відбив листок у металі з усіма йогопрожилками, загартував його, відшліфував.

Один пуансон виготовив художник по металу Віталій Стратейчук, відомий своїми творчими ювелірними роботами у Відні та Австрії. Другий — Василь Баштевич. Готові 150 листків, цинковий дріт і великий аркуш паперу Володимир узяв додому. Вдома спаяв бурою дріт, зробивши з нього кільце для вінка, розклав симетрично на ньому лаврові листки. Першими його консультантами в розкладанні листків були мама і брат Василь. Коли вже все було готово, почав паяти кожен листочок до дроту.

— Це була дуже марудна справа, — пригадує Володимир Хома. — Однак я побачив, що в кількох місцях спаювання почорніло. Пастою гойя відполірував потемнілі місця, потім — дріт і кожен листок окремо. Тоді все п’ять разів покрив безколірним лаком. Вінок «ожив»: кожен листочок виблискував, наче золотий!

Вінок до Києва Володимир віз разом із Лупієм і Осадчим у квадратній скриньці. Зустрілися з його братом Олесем у будинку Спілки письменників. Там були Микола Вінграновський і Ліна Костенко. Вінґрановський, який знав про вінок, запитав, де він? (скриньку з вінком львів’яни завбачливо поставили збоку). Однак Олесь не поспішав відкривати таємницю, сказавши, що «подарунок» залишили на вокзалі в камері зберігання. Як виявилося згодом, сказав він це тому, що поруч крутився якийсь підозрілий чоловік, а в Олеся на каґебістських нишпорок чудово спрацювала інтуїція, іше коли він вийшов, Володимир Хома акуратно відкрив скриньку й очам киян відкрилося справжнє львівське чудо. Ліна Костенко, побачивши його, захоплено вигукнула: «Музей Шевченка в житті ще такого не бачив!…»

До Канева добиралися кораблем, щоб лишень устигнути до початку вшанувань.

— Пройти непоміченим через щільне кільце міліції і військовиків до Музею Тараса Шевченка було просто неможливо, — пригадує Володимир Хома. — Олеся побачив Народний художник СРСР, Лауреат Ленінської та Державної премій УРСР їм. Т. Шевченка, Герой Соціалістичної праці з Івано-Франківщини Василь Касіян. З його допомогою Олесеві удалося пронести вінок і поставити його до підніжжя пам’ятника Кобзареві поряд із великим  вінком з  Полтави.

Володимир Хома, Петро Осадчий, Леся Лупій, Григорій Лупій

Володимир Хома, Петро Осадчий, Леся Лупій, Григорій Лупій, Олесь Лупій

Вінок Великому Кобзару від винниківчан

Вінок Великому Кобзару від винниківчан

Якийсь час наш вінок стояв біля пам’ятника, потім його і забрали до Музею. Донині в Каневі ніхто не знає автора цього вінка.

Якось туди завітали Ольга, Всеволод, Тарас Хоми (діти пана Володимира, які знали від батька історію «золотого» вінка), які запитали директора, хто його автор. У відповідь почули, що того ніхто не знає — здається, що його привезли зі Львова, Тернополя чи Івано-Франківська…

Тоді діти розповіли директорові Музею, хто є справжнім автором вінка, показали йому старі фотографії. Директор дав їм свої координати і попросив, щоб Володимир Хома йому зателефонував.

Однак тоді він так і не наважився на цей дзвінок. А коли Україна стала вільною, якось не думав про те, щоб розповісти правду про авторство відомого вінка.

— Мені не треба слави, — каже, усміхаючись, Володимир Хома. — А прислужитися для доброї української справи я завжди готовий. Свого часу зробив подарунок Народному рухові: подарував 1017 великих національних прапорів України, які всупереч забороні влади замайоріли над Львовом.

Катерина Гречин

Винники Plus  за матеріалами газети «Винниківський Вісник»

Читайте також:

 Публікації
 Винники
 Оголошення:


Related Post