Маркевич: Мені винні 160 000 доларів. Половину — в сирітський будинок, половину — в лікарню

Екс-наставник «Металіста» Мирон Маркевич спростував домисли про те, що причиною його відходу з харківського клубу послужила заборгованість по зарплаті.

— Так, мені, як і всім, винні гроші. На сьогоднішній день — 160 тисяч доларів. І команді винні, і мені. Я зараз по телебаченню кажу: якщо вони ці гроші віддадуть, я прошу їх перерахувати половину в сирітський будинок, а половину — в дитячу лікарню в Харкові.

Це моя відповідь тим, хто таке говорить. Повторюю: ніколи для мене гроші не були основним у футболі , — сказав Маркевич каналу «Футбол 1».

Джерело:

«Рух» у товариському матчі обіграв «Скалу»

Сьогодні, 26 лютого, діючий чемпіон обласної Прем’єр-ліги винниківський «Рух» у товариському матчі обіграв друголігову стрийську «Скалу». Гра відбулася на штучному полі стадіону ім. Богдана Маркевича.

В складі винниківчан дебютували футболісти, які ще недавно виступали у Прем’єр-лізі України — Гурський і Кікоть. Також глядачі змогли побачити у складі «Скали» Святослав Козловського, який зараз перебуває в команді майстрів.

У першому таймі глядачі голів не побачили. У другій половині матчу господарям поля таки вдалося втілити свою перевагу у забиті голи. Перемогу «Руху» з рахунком 3:0 принесли Олег Шептицький, Олексій Родевич та Віталій Дмитрух.

Гравці «Руху», які взяли участь у матчі: Шевчук, Гусаківський, Гурський, Іванський, Дикий, Костик, Кікоть, Деревльов, Баглай, Макар, Дмитрух, Олег Шептицький, Молоков, Романів, Карачевський, Родевич, Іванов.

Наступний поєдинок «Рух» зіграє у вівторок, 4 березня, з ФК «Львів-Юнайтед» в 1/8 фіналу Меморіалу Ернеста Юста. Матч відбудеться о 12.00 на штучному полі стадіону ім. Богдана Маркевича.

Календар матчів 1/8 фіналу Меморіалу Ернеста Юста, які відбудуться на стадіоні ім. Богдана Маркевича, можна переглянути тут.

Фото:

Географія населення м. Винники (Част. I).

Етнодемографічні процеси у Винниках перебували під впливом політичних процесів, територіальних змін, етнічної, соціальної структури населення цього регіону.

Українські та польські науковці, аналізуючи історичні події міжвоєнного періоду в Західній Україні, подають характеристики окремих етнічних груп населення. Проте проблемам етнічного складу населення на місцевому рівні вони належної уваги не приділяють. В українській історіографії поширеним критерієм ідентифікації населення є  віросповідний.

Як свідчить огляд вітчизняної та польської історіографії, питання етнічної та територіальної структури населення малих містечок залишаються не вивченими дотепер.

Етнічний склад західноукраїнського населення  першої половини XX ст. грунтовно дослідив В. Кубійович. Аналіз етнічного складу населення західноукраїнських земель з кінця XIX ст. до 1939 р., а також економічних і політичних факторів, що вплинули на зміну співвідношення між окремими національними групами краю, знаходимо у дослідженнях С. Макарчука. Етнічний склад населення Львова досліджували Р. Лозинський, О. Пасіцька та ін.

Вивчення етнічного складу населення на місцевому рівні є важливим чинником у розумінні політичних, соціально-економічних, культурних процесів сучасного суспільства. На етнічну структуру та розміщення населення Винник впливали загальнодержавні процеси тодішньої Австро-Угорщини та Речі Посполитої, а також локальні особливості реґіону. Етнодемографічні процеси у Винниках перебували під впливом політичних процесів, територіальних змін, етнічної, соціальної структури населення даного регіону.

Українські Винники в останній чверті XVI ст. в етнічному складі населення  зазнали змін. Впродовж XVII–XVIII ст. чисельність поляків та їхня значимість постійно збільшувалися.

Динаміку чисельності населення Винник у XVIII – XIX ст. можна частково прослідкувати за метричною книгою церкви Воскресіння, що знаходиться в історико-краєзнавчому музеї м. Винники, але вона на жаль не повністю збереглася – бракує перших 29 сторінок книги народжень. У середині 1990-их рр. її опрацював працівник музею Роман Бучко. Дані наведено за даним автором.

Отже, найстаріша дата метричної книги є в метриці шлюбів за 1747– 1776 рр., всього – 109 шлюбів. У книзі смертей (за 1753–1785 рр.) зафіксовано 286 осіб. За 1753–1776 рр. смертність у Винниках була невеликою з огляду на мале населення села (до ста хат). У середньому за рік за цей період вмирало по 3–6 мешканців.

 Цікаві дані про населення Винник містятся у Поземельну кадастрі, так званій Йосифінській метриці, що була укладена 1785—1788 рр. на підставі патенту (указу) австрійського імператора Йосиф II (1780—1790 рр.) від 12 квітня 1785 р. Йосифінська метрика за 1788 р. винниківські грунти ділить на домінікальні поля колоністів та рустискальні (селянські). У метриці, крім колонії Вайнберґен та тютюнової фабрики, що знаходилася на домінікальних  грунтах, було понад сто хат, якими володіли винниківчани – всього 67 прізвищ. У 1819 р. список власників хат збільшився і сягнув понад 200 за рахунок нових мешканців з німецькими і польськими іменами та прізвищами. Нова Францисканська метрика у 1821 р. оподатковує понад 100, а у 1833 р. 178 власників будинків у Винниках, крім фабричних будинків та колонії, на якій збільшилося лише 2 парцелі.

1785 р.  у Винниках і Підберізцях мешкало  2 036 осіб (з них християн — 1981 особа, євреїв 55 осіб; християнських родин — 408, єврейських — 10).

1796 р. у Винниках і Підберізцях мешкало  2 867 осіб (1387 чол. і 1480 жін.).

Станом на 31 жовтня 1857 р. в Австрійській імперії проведений перший загальний перепис, програма якого відповідала сучасному її розумінню. Після нього на території Галичини австрійською  владою було проведено ще п’ять загальних переписів населення: 1869, 1880, 1890, 1900 та 1910 років. Австрійські переписи населення, як пізніше польські, суттєво применшували кількість українців (цьому сприяли поляки, які повністю захопили всі керівні посади у адміністраціях Галичини). З усіх австрійських переписів населення найменш достовірним є переписи 1880 р. і особливо 1910 р.

Перепис населення 1880 р. – у Винниках проживало 2 857 осіб (з них – 239 євреїв).
Перепис населення 1890 р. – у Винниках проживало 3 390 осіб (з них – 302 євреїв).
Перепис населення 1900 р. – у Винниках проживало 3 881 особа (з них – 266 євреїв).

У другій половині XIX ст. приріст населення кожного десятиліття складав 400—500 осіб.
За час  проживання у Винниках євреїв кількість їх  сімей не перевищувала 40—50. Євреї Винник ховали своїх померлих на Львівському кладовищі. Основним джерелом доходів місцевих євреїв була торгівля (магазини й кіоски), а також закупівля сільськогосподарської продукції у місцевих мешканців і перепродажа її у Львові.

На поч.XX ст. Винники інтенсивно розвивалися. Під час перепису населення 1910 р. майже всіх трудових мігрантів було записано римо-католиками. Населення Винник за 1900–1910 рр. зросло на 21 %; кількість римо-католиків за цей період там збільшилася на 47,8 %, тоді як українців –  на 3,8 %. Річ у тім, що на тютюновій фабриці існували обмеження у прийомі на роботу греко-католиків (тобто українців). Крім того, у 1900–1910 рр. простежувалося зменшення кількості греко-католиків у навколишніх селах, де більшість населення становили римо-католики. Питома вага поляків збільшилася у Винничках, Зимній Воді, Холодновідці, Зубрі, Сокільниках.

У міжвоєнний період польська влада в Галичині організувала два переписи населення — 1921 р. та 1931 р. Поміж інших критеріїв перепис 1921 р. визначав віровизнання та національність жителів, а перепис 1931 р. – віровизнання та рідну мову, причому, щоб зменшити кількість українців, окремо виділяли українську та руську мови. За цими критеріями матеріали перепису 1921 р. публікували щодо кожного населеного пункту Галичини, перепису 1931 р. – у розрізі повітів із виокремленням сільського і міського населення та найбільших (з населенням понад 20 тис. осіб) міст.

У 20-их роках ХХ ст. Львівський повіт обіймав навколо м. Львова територію сучасних Пустомитівського району, північно-західну частину Миколаївського району, південно-західну частину Кам’янсько-Бузького району, південь  Жовківського та крайню південносхідну частину Яворівського району. Повіт межував: на півночі – з Жовківським і Кам’янсько-Струмилівським, на півдні – Жидачівським, на заході – Городоцьким, на сході – Бібрецьким і Перемишлянським повітами.

На початок 20-их рр. ХХ ст. у Львівському повіті мешкало 149 551 особа, з них 71 644 чоловіків, 77 907 жінок, а у Львові мешкало 219 388 осіб: 99 266 чоловіків і 120 122 жінок.
Статус міст, окрім Львова, у Львівському повіті ще з 1896 р. мали Новий Яричів і Щирець.

У містах Львівського повіту в 1921 р. проживало 3 075 осіб, з яких 1 454 чоловічої статі та 1 621 жіночої. За чисельністю міське населення поступалося багатьом приміським селам, наприклад, Замарстинову (8 659 осіб), Клепарову (5 789 осіб), Знесінню (5 551 особа), Білогорщі (4 423 особи),  Винникам (3 603 особи; з них- поляків 1835 осіб (50,9 %), українців – 1456 осіб (40,4 %), євреїв – 250 осіб (6,9 %), інші – 62 особи (1,7 %).

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка

(далі буде)

Видатні винниківчани: отець Володимир Мороз

Винниківчани завжди гордилися своїми душпастирями, які проповідували Слово Боже не залишаючись осторонь патріотичного виховання вірних. Таким священиком був і Володимир Мороз.

Мороз Володимир Іванович (25 квітня 1913 р., с. Добромірка Збаразький повіт, Тернопільщина — 25 лютого 1996 р., м. Винники) — український греко-католицький священник, в’язень польських і сталінських концтаборів, почесний громадянин Винник (1998 р., посмертно).

У рідному селі закінчив школу і поступив до Самбірської гімназії. Закінчивши гімназію повернувся до рідного села, де очолював «Пласт», «Сокіл», а згодом «Просвіту». 1933–1937 рр. – навчання у Львівській богословській академії. За активну політичну і громадську діяльність був ув’язнений, перебував у Збаразькій тюрмі.

На жовтень 1939 р. митрополитом Йосифом Сліпим були призначені ієрейські свячення, але вересневі події 1939 р. перешкодили мрії Володимира Мороза збутися.  19 грудня 1939 р. більшовиками у Збаражі було спровоковане повстання, щоб була причина для масових арештів українців.За ці події Володимира Мороза арештовоють і відправляють у Тернопільську тюрму, а пізніше до Львівської на вул. Лонського, де він перебував до 1941 р.

У цей час його дружину Марію Федорівну (сільську вчительку) з двома маленькими дітьми (трирічним сином і дочкою)  везуть ешелоном більше 15 діб у Казахстан. Дочка по дорозі захворіла, а 14 серпня, коли їй мав виповнитися рік, померла. І лише 1945 р. після звільнення з ув’язнення, яке відбував на Печорі та Воркуті, сім’я знову з’єдналася. У 1950 р. доля звела Володимира з патріархом Йосифом Сліпим. 12 років сім’я перебувала на далекій Півночі.

У 1958 р. Володимир Мороз зі сім’єю поселяється у Винниках. І лише у травні 1991 р. з рук Владики Івана з Австралії у Соборі Св. Юра у Львові прийняв В. Мороз святу тайну Христового свячення. Здійснилася його найзаповітніша мрія життя. З цього часу о. Володимир парох у Винниках. У Винниках він опікувався шпиталем інвалідів війни і репресованих, де вів величезну душпастирську і місіонерську діяльність. У душі ціле своє життя о. Володимир чувся священником, де б він не був. Це була людина з великої літери.

Помер о. Володимир 25 лютого 1996 р., похований на старому цвинтарі у Винниках.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка

«Рух» продовжує громити суперників на Меморівлі Ернеста Юста (оновлено)

У Винниках на стадіоні ім. Богдана Маркевича продовжуються ігри групових турнірів Меморіалу Ернеста Юста.

У матчі другого туру чемпіон Львівщини винниківський «Рух» прогнозовано на класі здолав команду «Сокіл» з Великих Глібовичів.

Доля матчу вирішилася вже у першому таймі. За повної ігрової і територіальної переваги, винниківчани шість разів заставляли воротара суперника виймати м’яча з власних воріт — хет-триком відзначився Олег Шептицький і по одному разу засмутили голкіпера Деревльов, Костик та Дикий.

У другому таймі головний тренер винниківчан Роман Гданський випустив на заміну цілий ряд молодих гравців команди. Молодь непогано проявила себе і ігрова перевага, вцілому, і надалі була на стороні винниківчан. Але все-таки відсутність кількох досвідчених гравців «Руху» дозволила супернику більш впевнено почуватись на полі. Декілька разів гравці «Сокола» були дуже близькі до того, щоб «розмочити» рахунок. Також винниківчани у другому таймі не використовували свої моменти і гра так і закінчилась з рахунком 6:0 на користь чемпіонів Львівщини.

«Рух» Винники — «Сокіл» В. Глібовичі 6:0 (6:0)

Стадіон ім. Б.Маркевича. 100 глядачів

Голи: 1:0 — Дикий Іван, 4; 2:0 — Шептицький Олег, 14; 3:0 — Костик Богдан, 21; 4:0 — Шептицький Олег, 27; 5:0 — Деревльов Костянтин, 34; 6:0 — Шептицький Олег, 43.

Арбітр: Руслан Хомин Асистенти арбітра:Микола Дубінін, Андрій Онишків

«Рух» Винники: Шульган Руслан (Жук Андрій, 46); Гусаковський Юрій (Карачевський Назар, 60); Мазур Тарас; Іванський Любомир; Дикий Іван (Молоков Іван, 46); Костик Богдан; Романів Володимир; Деревльов Костянтин (Шептицький Михайло, 46); Баглай Андрій; Дмитрух Віталій (Панасюк Олег, 46); Шептицький Олег (Іванов Роман, 46)

«Сокіл» В.Глібовичі: Дацко Тарас; Синишин Назар; Голод Зіновій; Альфавіцький Іван (Сірків Олег, 13); Хамуляк Роман; Заблоцький Максим (Бойко Степан, 89); Синишин Марян (Терлецький Андрій, 53); Симко Юрій (Милян Олег, 74); Альфавіцький Богдан; Білик Руслан; Жукровський Володимир (Гринда Руслан, 57) (Білик Назар, 79)

Попередження: Альфавіцький Іван, 8; Дикий Іван, 18; Заблоцький Максим, 21; Синишин Марян, 50; Мазур Тарас, 60; Молоков Іван, 86

Турнірна таблиця (Група «1»)

Місце Команда І В Н П Мз Мп Різн О
1 «Рух» Винники 2 2 0 0 16 0 +16 6
2 «Стандарт» Артасів 2 2 0 0 6 2 +4 6
3 «Сокіл» В.Глібовичі 2 0 0 2 2 11 -9 0
4 СК «Вол-Ком» Волиця 2 0 0 2 0 11 -11 0

«Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!», — Денис Босянок

В інтерв’ю Футболу 24 провідний український коментатор відверто та цікаво (як і завжди) розповідає про голландські «перлини», які могли б підсилити київське «Динамо», пояснює, чому відмовив телеканалу «Футбол», а також описує побачене на київських барикадах.

Восьмого лютого Денисові Босянку виповнилося сорок років. Улюблений багатьма майстер поетичного ефіру не зупиняється на досягнутому. «Дивлюся лише вперед», — піднесено запевнив Ден автора цих рядків. Наша розмова відбулася через кілька днів після ювілею.

«Один гріх досі не дає мені спокою»

— Денисе, ви розміняли п’ятий десяток років. Щось від цього у вашому житті принципово змінилося? З якими думками подолали ювілейну позначку?

— Я не дуже задумувався про цифру — що вона якась межова або визначальна для мене. Я не бачу в цьому сенсу, бо дивлюся лише вперед. Головне — дивитися вперед, на горизонт, а не озиратися назад. Почнеш озиратися, рахувати, що зробив — вважай, ти вже не йдеш, а стоїш на місці.

— Ваш колега Дмитро Джулай у Твіттері написав так: «Сьогодні 40 чесній, щирій, сильній та справді вільній людині. Людині з великим серцем. Ми обов’язково знову працюватимемо разом». Ви також вірите, що доля знову зведе вас за одним мікрофоном?

— Джул мені сам це сказав по телефону, коли вітав із Днем народження. Звісно, я вірю. Аякже! Дуже хочу, щоб Дмитро повернувся, бо він там мучиться (принаймні, я так думаю). Джулай має працювати на рідній землі, у себе вдома.

— Можливо, не зовсім коректне запитання, але чи був у вас кращий напарник?

— Мені завжди було комфортно і цікаво працювати з Джулаєм. Так багато, як з ним, я не працював ні з ким. Були фахівці, хокеїсти, футболістів — менше, але такого органічного взаєморозуміння, як з Джулом, у мене, напевно, вже й ні з ким не буде. Ми дуже давно працюємо і, відповідно, гарно один одного знаємо.

— Ви принципово не коментуєте і не пишете російською. Які були мотиви, коли ви відрікалися від мови північного сусіда?

— Що нас із Джулаєм відрізняє — він працює на російській мові. Я не можу собі такого дозволити, тому що вважаю: найперша ознака професіоналізму українського коментатора — знання української мови. Хай дивляться на це по-різному. Все одно мене ще не переконали в тому, що має бути якось по-іншому, що рідною мовою може бути російська. Це тоді не українська журналістика, я вважаю. Якщо ти насправді переживаєш за цю землю і за цю країну — має бути високий рівень знання рідної мови. У мене був той гріх. Я коментував російською один матч — на чемпіонаті Європи 2000 року. Він досі не дає мені спокою. Але після цього я сказав собі: зась! Навіть при тому, що в мене мама російськомовна, і російська мова була в моєму дитинстві найпершою.

— Вам пропонували роботу на ТК «Футбол», але ви відмовилися. Чому? Адже там мали б можливість коментувати улюблений кальчо…

— Мені телефонував Вітя Вацко — його керівництво попросило. Пропонував коментувати Серію А. Я не хочу працювати на телеканалі «Футбол». Чому? Тому що для мене важливо — де ти працюєш. Для мене важливо, хто навколо тебе. Там я не хочу працювати.

— Зараз ви працюєте над бельгійською, голландською першостями, Чемпіоншипом. В чому фішка цих чемпіонатів?

— Насправді, будь-який чемпіонат може бути цікавим, якщо ти його пізнаєш, глибоко занурюєшся. Я вже давно по-справжньому закохався у чемпіонат Нідерландів. Спочатку через те, що ніколи не працював над ним, глибоко не занурювався. А зараз готовий навіть до того, що трохи вболіватиму за голландську збірну на Кубку світу. Це при тому, що в школі (а у нас був спортивний клас) після чемпіонату Європи-1988 ми розділилися на шанувальників Італії та Голландії. Щоб не витрачати час на поділ кожного разу, практично три останні класи ми грали в «Італію» і «Голландію». Я був капітаном «італійців».

— Можливо, грали на позиції «архітектора», як Андреа Пірло, якого глибоко шануєте?

— Так, я грав центральним півзахисником, диспетчером. Починав в атаці, але потім перейшов на позицію «десятки».

«Ленс спокусився грошима, як і Мбокані»

— Кого з голландських чи бельгійських гравців ви б хотіли бачити в київському «Динамо» — улюбленій своїй команді?

— О, голландський чемпіонат — один з найбільш продуктивних в європейському футболі. Голландська школа — одна з найсильніших, це вже давно є аксіомою. В них гарна молодь. Упродовж минулого сезону я насолоджувався грою Марко ван Гінкеля, і був би неймовірно щасливий, якби він переїхав у наш чемпіонат. Ну але Марко, зрозуміло, обрав чемпіонат англійської Прем’єр-ліги. Це прекрасне дарування, зараз у нього, щоправда, нема тієї свободи і такого багатства гри, які були у «Вітессі». У «Челсі» він не має місця в основному складі.

Нині в чемпіонаті Голландії таких футболістів дуже багато у кожній лінії. Причому, вони коштують смішні гроші у порівнянні з тим, що платять українські клуби-мільйонери. Вони викидають божевільні суми і, звісно, переплачують. У Голландії гравців, які коштують понад мільйон, можна буквально порахувати. Там дуже глибоко працюють з молоддю і там багатющий ринок. Голландські гравці точно б збагатили український футбол, якби захотіли сюди приїхати. А так, Ленс спокусився грошима, як і лідер атак «Андерлехту» Мбокані, — в цьому ніхто не сумнівається. Їм запропонували індивідуальні умови вдвічі кращі, ніж в Голландії і Бельгії.

— До речі, чи бачите підстави для того, щоб навесні «Динамо» зробило якісний крок вперед у своїй грі, пройшло, наприклад, «Валенсію» в Лізі Європи?

— Ще не було на що подивитися, якщо говорити про київське «Динамо» весни 2014 року. Вони грають спаринги, а ці матчі ніколи не дають підстави говорити про якусь виконану роботу, не дають підстави аналізувати сучасний стан команди. Ну але це ми скоро побачимо — на офіційному рівні проти «Валенсії», яка піднімається, судячи з останніх результатів, і підходить в надбойовій формі до зустрічі з «Динамо».

— Вас не дивує, що Блохін вперто не помічає Сергія Рибалку, який себе зарекомендував і в єврокубках, і в чемпіонаті Чехії?

— Можливо… Якби він одного Рибалку не помічав — це, можливо б, здивувало. Але Блохін, напевно, давно вже не переймається тим, що відзначають інші фахівці чи тренери. І він не змінюється в цьому. Я, звісно ж, за те, щоб більше давати волі і шансів хлопцям, які уже себе проявили, поїхавши з «Динамо», щоб потім повернутися сюди. Яскраве свідчення — виступ нашої команди в Санкт-Петербурзі, на цьому зимовому турнірі знаному… Молода команда Ковальця проявила себе просто блискуче. Найкращим футболістом став Калітвінцев-молодший, який також чомусь не грає на дорослому рівні в улюбленій команді.

«Кепка — це номер один»

— Повернімося до вашого ремесла. В ефірі часто цитуєте поезію Шекспіра, Костенко, Коломієць. Це домашні заготовки, чи уривки виринають у пам’яті спонтанно?

— Я взагалі дуже люблю поезію. Не можу сказати, що це домашні заготовки. Просто дуже багато читаю поезію. Тамара Коломієць, наприклад, для мене відкрилася після народження сина, після того, як я почав купувати дитячі книжки і йому читати. Коломієць — прекрасний поет для малечі. Ну а що вже коментувати Ліну Василівну Костенко чи мого улюбленого Василя Симоненка. Це мої духовні вчителі, їх книжки у мене завжди перед очима.

— Що читаєте зараз?

— Якраз закінчив останню книжку Стівена Кінга «Доктор Сон». Це продовження «Сяйва» — його найбільш знаменитої книжки. Я дуже люблю Кінга, і от дочитав роман «Доктор Сон», який тільки-но написаний — у 2013 році. Всім рекомендую! Як правило, читаю паралельним курсом дві книжки — історичну і художню. Така в мене з’явилася звичка останнім часом. З історичного тільки-но прочитав книжку про Івана Степановича Мазепу — нашого найславетнішого гетьмана. Автор — петербурзький історик, професор Санкт-Петербурзького державного університету Тетяна Таїрова-Яковлєва. А книга, якщо цікаво, має назву «Іван Мазепа і Російська імперія. Історія «зради».

— Ви практично не розлучаєтеся з кепкою. Як у вас з’явилася ця звичка?

— Ну-у-у, у мене улюблений одяг — це кепка і шорти, джинси (Усміхається). Ну але кепка — це номер один. У мене їх багато. Було ще більше, але я їх дарую постійно своїм друзям. Зо два десятки кепок зараз таки набереться вдома.

— Це від любові до НХЛ?

— Так! Я б з радістю, звісно, купував енхаелівські кепки. Одного разу мені привезли з Бостона кепку моїх улюблених «Брюїнз». Однак в Україні справжні енхаелівські кепки купити дуже проблематично, вони до нас не долітають.

«Народ мій є! Народ мій завжди буде!»

— У попередньому інтерв’ю ви казали, що в українському чемпіонаті багато «настільного» футболу. Як гадаєте, сьогоднішня Революція в державі здатна щось змінити в цьому плані на краще?

— Дуже-дуже велике питання… Вірю в те, що зміни будуть у футболі, тому що це вже всім набридло — ті постійні договірні матчі і «настільний» футбол. Так само я вірю, що ми житимемо в новій країні. Принаймні, у старій країні жити вже не хочеться. І я думаю, не тільки мені.

— Шовковський, Левченко, Галюза та ряд інших футболістів вже підтримали Революцію. На ваш погляд, чому мовчать решта їх колег? Вони бояться? Чи, може, їм подобається жити в такій Україні?

— Скоріш за все — другий варіант. Їм комфортно. У них стабільна зарплата, правда? У них не просто стабільна, а висока зарплатня. Вони отримують величезні гроші у порівнянні з нами. Тому їм комфортно жити у такому своєму світі. Вони запливають жирком. Тож не бачать потреби страйкувати, бунтувати. Вони цієї потреби не розуміють. Ну так, Шовковський написав в інтернеті. Напевно пішов до пам’ятника Шевченку. Але писання в інтернеті — це ж не боротьба, правильно? Ясно, що це потрібно мати сильний дух, аби публічно виступити. Адже то вже публічний виступ, якщо напише Шовковський. Але це все одно — боротьба в інтернеті, біля комп’ютера. Так що вони живуть у своєму світі — затишному, жирному. Вони не розуміють, за що можуть вийти люди на барикади.

— Ви неодноразово були на барикадах. Що там побачили?

— Я побачив, що ці люди не зламаються. Люди, які є там, просто приречені на те, щоб вистояти і перемогти. Там дуже сміливі і вільні люди. Ця сміливість не те що надихає, вона тебе «заряджає» — ця абсолютна свобода Запорізької Січі, яку можна побачити тільки там зараз, на Хрещатику. Вона дає впевненість у тому, що «Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!», як написав великий поет.

Фото:

У суботу «Рух» зіграє з ФК «Великі Глібовичі»

На стадіоні імені Богдана Маркевича у Винниках продовжуються ігри Меморіалу Ернеста Юста.

У суботу, 15 лютого, о 12.00. на штучному полі стадіону імені Богдана Маркевича у матчі другого туру ХV Меморіалу Ернеста Юста винниківський «Рух» зустрінеться з командою ФК «Великі Глібовичі».

Календар найближчих матчів Меоморіалу Ернеста Юста на стадіоні ім. Бодана Маркевича можна переглянути тут.

ФК «Опір» не приїхав на гру з «Рухом», наступна гра у суботу

Товариський матч ФК «Рух» (Винники) – ФК «Опір» (Львів), який мав відбутися сьогодні у Винниках не відбувся. Львівська команда відмовилась проводити спаринг по причині хвороби багатьох гравців.

Наступний матч «Рух» проведе у суботу, 15 лютого. О 12 годині на штучному полі стадіону імені Богдана Маркевича у матчі другого туру ХV Меморіалу Ернеста Юста винниківчани зустрінуться з командою ФК «Великі Глібовичі».

Календар найближчих матчів Меоморіалу Ернеста Юста н а стадіоні ім. Бодана Маркевича можна переглянути тут.
Фото:

Прокуратура не виявила криміналу в діях міліції при затриманні Олега Панаса

Жодних звернень від львівського фотографа Олега Панаса з приводу його затримання 8 грудня 2013 року у Львові працівниками ГУ МВС України у Львівській області та нанесення йому тілесних ушкоджень, до органів прокуратури області, у тому числі до прокуратури Галицького району Львова, не надходило.

Про це 12 лютого повідомляє прес-служба прокуратури Львівської області.

Як зазначається у повідомленні, упродовж грудня 2013 року-січня 2014 року до прокуратури області з цих обставин неодноразово звертався депутат Львівської облради Олександр Ганущин. За результатами розгляду вказаних звернень авторові надавалися вичерпні відповіді чи роз’яснення.

Зокрема, на звернення Ганущина О.О. від 22.01.2014 з долученою до нього заявою Панаса О.І. від 15.01.2014 (на ім’я останнього) щодо неправомірних дій працівників органів внутрішніх справ під час його затримання 08.12.2013, депутату повідомлено, що заяву Панаса О.І., відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства направлено до прокуратури Галицького району Львова для розгляду та прийняття рішення. За результатами її розгляду прокуратурою Галицького району Львова Панасу О.І. дано відповідь про відсутність підстав для внесення викладених у заяві відомостей до ЄРДР, оскільки за результатами проведеного службового розслідування не встановлено порушень в діях відповідних працівників органів внутрішніх справ та роз’яснено йому порядок оскарження прийнятого рішення.

Як запевняють у прокуратурі, особисте звернення Панаса О.І. про внесення відомостей до ЄРДР за фактом його затримання працівниками міліції до органів прокуратури не надходило.

Інформація депутата обласної ради О. Ганущина з цього приводу не відповідає дійсності

Як повідомляє zik.ua, від прокурора Львівщини вимагають покарати тих, хто затримував Панаса. Деталі свого затримання працівниками міліції Олег Панас детально описав у зверненні до депутат Львівської облради Олександра Ганущина,

Депутат звернувся до Прокурора Львівської області Олега Василенка встановити посадових осіб правоохоронних органів, які здійснювали затримання та перевезення Панаса зі Львова до Києва, провести перевірку дотримання законності при виконанні службових обов’язків працівниками міліції та притягнути їх до відповідальності.

Внук канадійки, емігрантки з Винник, на майдані в Києві (ВІДЕО)

Марк Ігнатович (Марчек), внук винниківчанки Люби Врецьони, яка з батьками емігрувала в 1944 році в Канаду (Торонто), в ці дні перебуває в Києві на Майдані у складі мистецької сотні.

В Українському домі відбулась акція Мистецької сотні «Тату-клейноди», де всі охочі активісти змогли набити собі тематичне — революційне татуювання. Марк Ігнатович також вирішив зробити собі тату. В цей час в Український дім завітали журналісти телеканалу новин 24. Одним з тих, хто дав інтерв’ю для новин, був і Марк.