Цікаве тут! — каталог

Цікаве тут- цікавий сайт пізнавальних, повчальних фактів, статей, новин. Статті про красу природи, загадка людини, історичні замальовки, проблеми сучасності — екологія, здровя,технології.

Королі Лев Данилович і Казимир ІІІ в історії Винник

Не кожне містечко може пишатися тим, що його історію творили такі визначні особистості, як  король України-Русі Лев Данилович і польський король Казимир III.

Територія Винник була заселена значно раніше, ніж виникло місто під його сучасною назвою. Вперше людина освоїла його околиці (пам’ятка Львів–VII) ще в пізньому палеоліті. Протягом тисячоліть одні культури змінювались іншими: археологи виявили сліди перебування носіїв культури лінійно-стрічкової кераміки (ур.»Лазки”,»Загуменки”), лендельської історичної спільноти (ур. «Торговиця”), культури лійчастого посуду (г. Жупан і г. Лисівка), пізньотрипільської (г. Жупан і г. Лисівка), шнурової кераміки (ур. «Лазки”), комарівської (с. Гончарі, с. Підберізці). Пам’ятки ранньозалізного віку зафіксовані в урочищах «Лазки”, „Лісничівка”, «Кут”, «Підлужжя”, «Загуменки”, «Голянівка”. У першій половині І тисячоліття н. е. тут з’являються поселення племен пшеворської (ур. «Торговиця”, с. Підберізці), черняхівської культур (ур. «Кут”).

У княжі часи на місці сучасних Винник була фортеця із поселенням, яка оберігала шлях на Поділля. Згодом її функції перебрав укріплений двір, а пізніше замок XVI–XVIII ст. (територія тютюнової фабрики).

За переказами та легендами, Винники були засновані як селище виноградарів (винників). Клімат на той час був м’якшим ніж у наступні століття, тож не дивно що на південних і східних схилах росли виноградники. За свідченням історичних джерел, «давні руські князі» мали з них чимало вина. Назва Винники свідчить також про заняття виноробством. Писемні джерела подають відомості про значні насадження винограду, плантації якого простягались від схилів Замкової гори у Львові, вздовж теперішньої вулиці Личаківської і до Винник. Зауважимо, що між Львовом і Винниками аж до 1578 р. не існувало розмежування земель. Щорічно селище постачало до княжого двору 50-100 бочок вина і велику кількість кошиків винограду.
Першим відомим власником Винник був львівський війт німецького права Бертольд Штехер, який отримав маєтки поблизу Львова від князя Лева Даниловича.

Бертольд Штехер — перший німецький війт Львова за часів короля Лева Даниловича. Війт мав право судити міщан, а сам підлягав лише суду князя. Через кілька десятиріч після появи війта, посада якого була спадковою, сформувалася рада — адміністративний орган міщан, що у своїй діяльності керувався німецьким Магдебурзьким правом. Німецька громада разом з українською, єврейською та вірменською була присутня у Львові з часу його заснування Данилом та Левом. Німецькі переселенці принесли до Львова традиції Магдебурзького права — де війт керував справами громади і представляв її перед королем.

Бертольд Штехер був серед засновників костела Марії Сніжної, одного з найдавніших храмів Львова. За свою працю на благо міста отримав в винагороду від Лева млин Сільський Кут, озера та два невеликі маєтки в Малих Винниках та Підберізцях.

Син Бертольда — Матеус (Матвій) також був війтом Львова, а його далекий нащадок — Петро Штехер (нім. Peter Stecher) — львівським бургомістром . Мав статус міського будівничого. До 1382 року проживав у будинку напроти Латинського катедрального собору (відомо, що того року продав його Генрику з Теребовлі). 1388 року придбав пекарню. Обраний міським радником у 1382—1384 і 1388 роках. Протягом 1404—1407 року збудував міський водогін, провівши глиняними трубами воду з Погулянки. 1405 року здійснив поїздку до Кракова, ймовірно у справах будівництва водогону (краківський водогін на той момент ще будувався). Керував будівництвом Латинського катедрального собору.

Лев I Данилович (бл. 1228 — бл. 1301) — галицько-волинський князь (1264–1269), король Русі (1269–1301), Великий князь Київський (1271-1301), син короля Данила I Галицького.1247 (за ін. дан., 1251-1252) — для зміцнення союзу з Угорським королівством одружився з дочкою Бели IV — Констанцією.1252р. — допомагав батькові воювати з монголо-татарськими ордами на чолі з Куремсою. Після смерті короля Данила I (1264) успадкував Перемиське князівство і Львів (місто назване на честь Лева I Даниловича), яке, згідно з хронікою Б. Зиморовича, іншими давніми документами, він заснував, спорудивши тут Високий замок, Низький замок, Княжий палац.Бл. 1269 року — після смерті брата Шварна Даниловича успадкував Галицьке, Холмське, Белзьке, Дорогочинське князівства, а також королівський титул.1272р.-переніс столицю Руського королівства до Львова.Підтримував жваві дипломатичні зв’язки з Чехією, Угорщиною, Литвою, Тевтонським орденом. Після смерті краківського князя Болеслава V Соромливого (1279) в союзі з чеським королем Вацлавом II намагався здобути Краків. Підтримуючи в боротьбі за краківський престол Болеслава Мазовєцького (сина сестри Предслави), вів тривалу війну з польським князем Лешком II Чорним. Приєднав до Королівства Русі частину Закарпаття з Мукачевом (бл. 1280) і Люблінську землю (бл. 1292).Після 1269 р., коли відбулась невдала спроба стати Великим князем Литовським замість брата Шварно Даниловича — Лев Данилович підтримував союзні стосунки з Золотою Ордою, в його підпорядкуванні знаходився й Київ, а сам він носив титул Великого князя Київського.

Право на володіння Винниками, нащадкам Бертольда, згодом підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники.

1352 р., серпня 22. — ПРИВІЛЕЙ ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛЯ КАЗІМІРА III ЮРІЮ, РУПЕРТУ ТА МАРГАРИТІ — НАЩАДКАМ ЛЬВІВСЬКОГО ВІЙТА БЕРТОЛЬДА НА ВІЧНЕ ВОЛОДІННЯ МАЄТКАМИ ПІД МІСТОМ ЛЬВОВОМ — МЛИНОМ СІЛЬСЬКИЙ КУТ, СЕЛОМ МАЛІ ВИННИКИ І ХУТОРОМ ПІДБЕРІЗЦІ, НАДАНІ ЙОМУ В МИНУЛОМУ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИМ КНЯЗЕМ ЛЬВОМ ДАНИЛОВИЧЕМ (за матеріалами lviv.ridne.net).

В ім’я боже, амінь. 

Оскільки в людській пам’яті затираються всі справи, якщо вони не закріплені урочистим оповіщенням документів і свідченням достовірних людей, ми, Казімір III, з ласки божої король Польщі, Краковії, Сандомирії, Ленчиці, Куявії, Померанії та Русі, доводимо до відома як сучасним, так і майбутнім поколінням, що у нашій та наших баронів присутності з’явились перед нами поважні мужі Юрій та Руперт, брати і рідні сини доброї пам’яті Матія, колись львівського війта разом з панею Маргаритою, їх рідною сестрою. Вони достатньо і вірогідно повідомили нашу величність, що їх вищеназваний батько купив за певну суму грошей млин Сільський Кут з рибним ставом, розташованим у Львівському передмісті (а в цьому млині меляться або можуть молотися різні види зерна, крім одного проса), село, що зветься Малі Винники, з розміщеними у ньому млином, рибним ставом та шинком, разом з околицею, названою Підпреськ , що належить до цього села, з усіма їхніми пожитками, доходами, правами, володіннями, прибутками, чиншами, які відтепер там існують, з оброблюваними, необроблюваними, а також уперше викорчовуваними полянами, лісами, ожинниками, гаями, місцями для ловлі птахів і мисливства, водами та їх стоками, лугами, пасовищами, як також з усім, що до них належить у межах згаданого села Малі Винники і вищеназваної околиці, які там є і які можна собі уявити в майбутньому. І ці маєтки визначаються як даровані визначному мужеві Бертольду, колишньому львівському війтові, їхньому дідові великим володарем, блаженної пам’яті Львом , князем Русі, за його вірну службу. Вони водночас ласкаво просять нашу світлість, щоб ми зволили присвоїти їм і підтвердити за ними нашим королівським привілеєм всі названі вище маєтки. Ми ж, дійсно бажаючи зберегти права наших підданих, і передусім, жителів нашого міста Львова, віднині присвоюємо, наділяємо і даруємо вищезгадані маєтки вищеназваним Юрію, Руперту і Маргариті та їхнім нащадкам і нинішнім актом затверджуємо їх на вічні часи з правом спадкоємства мирно посідати, мати, держати, продавати, вільно відписувати, як це їм буде до вподоби. Крім того, ми, зваживши на вірні послуги, що їх вищеназвані Юрій, Руперт і Маргарита неодноразово виявляли нашій величності у слушний час, а також з уваги на їхні уклінні просьби, постановляємо ласкаво до них віднестись і їм щедро віддячитись відповідною відплатою. Так, з нашої особливої ласки названі вірні наші Юрій, Руперт і Маргарита та їх нащадки зможуть піднімати і будувати свої вищезаписані млини, кожний з трьома і скільки б їм потрібно було колесами. Хай вони вільно всіляким способом краще придумують, як для розвитку цих млинів використати річки або стоки вод з гір і долин через ліси та поля, через луки і мочари; хай володіють повним правом творити без усяких перешкод з боку панів будь-якого стану і становища та їх управителів. Свідченням цієї нашої грамоти велимо також, щоб ніхто з суддів вищеназваного Королівства Русі не міг судити кметів і мешканців вищеназваного села Малі Винники, крім дійсних дідичів, а дідичі за те мають служити завжди одним каменеметальником, коли в землі Руській буде оголошено загальний похід.

Для засвідчення цієї справи ми веліли скласти даний документ і скріпити його прикладенням нашої королівської печатки.
Завершено і дано у Львові пізно в середу на Благовіщення славної святої діви Марії , року божого 1352.

Присутні були діяльні та здорові: славний наш канцлер Генріх, віслицький каштелян, генеральний намісник Герман, староста Русі Авраам, наш кухмістр Прандота і Микола Далявський.

Казимир ІІІ Великий (пол. Kazimierz III Wielki) (30 квітня 1310 — 5 листопада 1370) — польський король (1333–1370), титулярний «король Русі». Був одружений з дочкою великого князя литовського Гедиміна Анною (Альдоною). Проводив політику зміцнення королівської влади і централізації країни.В 1340 р. організував похід польсько-угорських військ на Королівство Русі, який закінчився невдало. Після смерті короля Русі Юрія ІI Болеслава (1340 р.) бояри проголосили Любарта Гедиміновича володарем Галицько-Волинської держави. Після смерті в 1349 р. глави боярського ряду Д. Дедька захопив Галичину, а трохи раніше — Сяноцьку землю. У 1350 р. Казимир уклав угоду з Людовіком І Великим про перехід після його смерті польських земель, Галичини, Холмської і Белзької земель під владу Угорщини. При ньому в 1351—1352 pp. продовжувалася війна між Польщею і Литвою за Галицько-Волинську землю, а в 1352— 1366 pp. Польська держава воювала проти волинського князя Любарта. У 1366 р. підписав договір з Великим князівством Литовським, за умовами якого до Польщі відійшла Західна Волинь з Холмом і Белзом. Розпочав процес польської і німецької колонізації українських земель.У 1370 р. за підтримкою Казимира Великого було відновлено православну Галицьку митрополію і висвячено на митрополита єпископа Антонія (1370–1391 або 1392 рр.). Після смерті Казимира Великого владу в його володіннях успадкував Людвік I Угорський.

  Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І.Франка, депутат ВМР

На пляжі Ріо-де Жанейро встановили гігантську «мріючу» голову (ВІДЕО)

Гігантська голова посеред океану. Така скульптура з’явилася на пляжі Ріо-де-Жанейро.

Композиція називається «Побачити мрії». Дівчина із заплющенімі очима, що немов виринає з океанських хвиль — нова робота іспанського скульптора Жауме Пленса.

12-метрова скульптура — Виготовлено Зі смоли та мармурової крихти. Майстер — відомий представник вулично містецтва. Цього разу він хотів нагадати людям, що мріяти потрібно завжди.

Архітектурна новинка сподобалась як місцевим мешканцям, так і туристам, повідомляють Подробгости.

 Відеоновини сайту Винники Plus можна перегляну тут

Винниківський «Рух» — володар Кубка Львівщини по футболу! (ФОТО/ВІДЕО) — Винники

Капітан «Руху» Роман Манорик — автор голу і кращий гравець матчу
Фоторепортаж матчу >>>

В неділю, 23 вересня, у Львові на стадіоні СКА відбувся фінал Кубка Львівщини по футболу. Уголовному поєдинку зустрілися лідери Чемпіонату Львівської області винниківський «Рух» та «Карпати» Кам’янка Бузька.

Перший тайм поєдинку пройшов у рівній, безкомпромісній боротьбі, з безліччю єдиноборств, переважно в центрі поля і майже без загроз для воротарів. Але всеж на 16 хвилині матчу рахунок було відкрито. Можна сказати, що рухівці самі «привезли» м’яч у свої ворота. Неузгодженість захисникі «Руху» у центрі поля, і нападник «Карпат» Грозов виходить віч на віч з Бандрівським — 1:0, «Карпати» повели у рахунку.

Після забитого м’яча малюнок гри не змінився. І надалі продовжувалась боротьба переважно між карними майданчиками. До перерви рахунок так і не змінився.

Перерва пішла на користь рухівцям. Провівши дві заміни (на другий тайм у винниківчан вийшли на заміну Макар і Грешта), рухівці поступово заволоділи ігровою ініціативою і на відміну від першого тайму почали з’являтися загрози біля воріт суперника. Правда і карпатівці не відсиджувались в обороні. Вдало захищаючись, вони проводили гострі контратаки.

Матч поступово підходив до завершення і за 12 хвилин до закінчення основного часу на поле виходить винниківчанин Роман Манорик і вже першим своїм дотиком до м’яча завершує вдалу комбінацію партнерів!. Основний час матчу так і закінчився — нічия 1:1.

Додаткові п’ятнадцятихвилинки ніяких девідентів командам не принесли і для визначення володаря Кубка залишилось пробити одинадцятиметрові удари. Винниківчани впоралися з нервами і бездоганно виконали свою роботу. Іванський, Деревльов і Грешта не залишили шансів воротарю «Карпат», а супернику після трьох ударів так і не вдалось вразити ворота, вийшовшого на заміну, Шевчука. Отож перемога — Кубок їде у Винники!!!
 
«Рух» Винники — «Карпати» К.Бузька 1:1, пен. 3:0

23 вересня. Стадіон «СКА». 1000 глядачів

Голи: Манорик (79) — Грозов (16)

Післяматчеві пенальті: Іванський (гол), Деревльов (гол), Грешта (гол) — Михайлів Є. (мимо), Баландюх А. (мимо), Горецький (воротар)

Арбітри: Віктор Кравченко Ростислав Пузанський, Андрій Чулик (Андрій Смольський) Інспектор : Степан Понайда

Рух: Бандрівський (Шевчук,118), Гусаковський, Іванець (Мостовий,40), Іванський, Дмитрух, Костик (Макар,46), Деревльов, Сергеєв (Яценків,65), Козловський (Грешта,46), Баглай (Манорик,78), Мігалевський (Писько,81)

Карпати: Литвин, Горецький, Костюк, Уштан (Лакомський,95), Ярема, Баландюх, Гевчук (Михайлів Є.,110), Кудінов, Харкевич (Поліванов,68), Кукурудза (Фамуляк,73), Грозов (Ільчишин Р.,61, Швед,106)

Попередження: Іванець (38), Гусаковський (48), Мостовий (50), Баглай (58), Грешта (70), Яценків (85), Іванський (90+1) — Ярема (37), Кудінов (79), Фамуляк (87), Горецький (90+3), Михайлів Є. (111)



 Богдан Йона, Винники Plus

Клас!

Фінал Кубка Львівщини «Рух» В. — «Карпати К.Б. — фоторепортажі — цікаво/файли

Наведіть курсор на нижню частину вікна, щоб управляти слайд-шоу
 Фінал Кубка Львівщини по футболу «Рух» В. — «Карпати К.Б., Фото: Андрій Жук
 Фоторепортажі >>>  / Фотогалерея >>>

Клас!

«Колись Мирон Маркевич кликав мене у «Волинь», — Григорій Козловський

Власник «Гранд-готелю» і ресторану «Святослав» Григорій Козловський, крім бізнесової висоти, підкорив ще й спортивну вершину – став чемпіоном серед футбольних ветеранів.

Жодна інша область в Україні не славиться масовим футболом так, як Львівщина. Особливий інтерес викликають тут змагання серед ветеранів. У Пустомитівському районі навколо цього турніру ажіотаж, матчі за участю «тих, кому за 35-ть», збирають повні стадіони. За три тури до завершення чемпіонату його переможцем стала команда із Городиславичів. Її лідер і меценат – уродженець села, колишній гравець ФК «Львів», ФК «Скала» (Стрий), «Хімік» (Новий Розділ), «Цементник» (Миколаїв), а нині відомий бізнесмен, громадський діяч з Винників 41-річний Григорій Козловський.

Попри велику ділову зайнятість, він знаходить час для ветеранського футболу – захищає власні ворота і забиває голи у чужі. На його прохання, крім односельців, за команду Городиславичів зголосилася виступати справжня зірка – головний тренер харківського «Металіста» Мирон Маркевич, з яким у пана Григорія давні приятельські стосунки. А ще – колишній забивний форвард львівських «Карпат» Андрій Покладок, «непрохідний» екс-захисник «зелено-білих» з гарматним ударом Володимир Вільчинський, непоступливий екс-оборонець «Закарпаття» Ігор Дідик. Їхній досвід вкупі з енергією земляків зробили свою справу: Городиславичі гримлять на всю область!

– Футбол у моєму житті багато що значить, – розпочинає своє розмову Григорій Козловський із журналістом газети «Високий замок» Іваном Фаріон. – Міг досягти у ньому значно більше. У 1992 році, як тільки в Україні було створено вищу лігу, стати у ворота луцької «Волині» мене запрошував її головний тренер Мирон Маркевич. Разів три дзвонив до мене, студента торгово-економічного інституту, вмовляв, пропонував різні варіанти владнання усіх справ. Я не послухав його. Бо переживав за навчання, та й економічна ситуація у країні була якась невизначена: у державі лютувала криза, людям місяцями не платили зарплат, пенсій. Незважаючи на мою величезну любов до спорту, хотілося мати в руках надійнішу справу, ніж футбол. Та й сім’я була «на підході», треба було думати про майбутнє. Ще одна обставина – мій переїзд у Луцьк залишав би без підтримки батьків. Тому не зважився покинути дім і зіграти у найсильнішому дивізіоні країни.

Але минуло двадцять років – і ми знову зустрілися з Мироном Богдановичем, стали близькими друзями. Поєднав нас футбол. Як тільки в уславленого наставника «Металіста» випадає вільний час, він залюбки приїжджає грати за команду ветеранів моїх рідних Городиславичів. У нас з Мироном Богдановичем багато різних починань. Зокрема разом допомагаємо у Винниках дитячому футболу…

– Ви є співвласником Львівської тютюнової фабрики, опікуєтеся найкращим готелем Львова, далеко за його межа­ми знають про ваш ресторан «Святослав». Кажуть, будуєте сучасну «Королівську пивоварню» з передовими німецькими технологіями, де варитимуть найкраще пиво у Західній Україні. Як мовиться, життя вдалося. То навіщо вам аматорський футбол на сільських стадіонах – з купинами на полі, де пасуться кози, де часто немає роздягалень і води?…

– Є люди, які мають залежність від алкоголю, наркотиків, від азартних ігор у казино. Практика показує, що ці їхні хвороби можна вилікувати. Але від футбольної залежності людину вилікувати не можна. Не знаю такого чоловіка, який би грав у футбол – і раптом цілковито перестав ним цікавитися. Навіть ставши немічними, фанати цього виду спорту сідають в інвалідні візки – і грають у футбол. Живуть ним!

До слова, 12 років тому у мене стався мікроінфаркт. Медики сказали, що у футбол грати більше не можна. Я тоді був у Трускавці, відпочивав із сім’єю. Раптом неподалік чую стукіт м’яча – і такий біль мене пройняв через той присуд лікарів. Від усвідомлення того, що мені не можна грати у футбол, потекли сльози. Але Бог добрий – дякуючи Йому, здоров’я моє відновилося. Всупереч вердикту лікарів, я і далі бігаю у свій улюблений футбол…

Чому їжджу по селах, бігаю по невпорядкованих стадіонах? Моя мала батьківщина – село. У Городиславичах живе моя бабуся. Я тут зростав, мені на цих полях усе миле. Як би котра людина високо не злітала, вона має завжди пам’ятати про своє перше гніздо. Стараюся пам’ятати і я…

Нинішнє село переживає складні часи, воно вимирає, розруху видно на кожному кроці. Тримає людей хіба що церква і футбол. Мені хотілося з його допомогою підтримати дорогих мені односельців. Мріяв створити таку команду, про яку з приємністю говорили б в усій окрузі – і цим приносити краянам радість. Коли відбувається футбол у Городиславичах, чи у тих же Сокільниках, Зимній Воді, Ставчанах, Зубрі, Годовиці, Лисиничах, Полянці, Попелянах, Верхній Білці, де живуть такі ж самі фанати, як ми, – односельці отримують величезне задоволення. Повірте, коли старенькі, натруджені сільські пенсіонери бачать не по телевізору, а у себе на вигоні українську футбольну легенду, одного з кращих тренерів Європи Мирона Маркевича і беруть у нього автографи, то на якийсь час забувають про свої побутові проблеми, незгоди, болячки. Тому ж Маркевичу з його високим статусом і авторитетом, здавалося б, теж не потрібно було б їхати у сільську глибинку. Але він це робить із задоволенням – бо приїжджає додому, бо безтямно любить футбол і наших людей. Футбол – це ще й категорія соціальна…

– Хто, крім легендарного тренера і його двох «карпатівських» вихованців – Покладка, Вільчинського, є вашими партнерами на полі?

– Це звичайні люди, які, як і я, зростали у Городиславичах – хтось працює на будові, хтось на тракторі, хтось викладає в інституті. Футбол – частина їхнього життя. Окремо хотів би сказати про двох моїх односельців – Зеновія Параньку, Володимира Кота, які були генераторами ідеї створити ветеранську команду, а потім підтягнули туди і мене. Через брак часу я впирався, але вони знайшли потрібні слова. Вийшло, як у тій приказці: «Тягнули ведмедя до меду – вуха обірвали, а назад – хвіст». Так і у мене.

Уже сім років триває наш ветеранський чемпіонат, а люди не втомлюються від нього. Чекають футболу від неділі до неділі. З м’ячем у них швидше і цікавіше минає час, розвіюється поганий настрій, приходить додаткова наснага. Вони – такі ж «хворі» футболом люди, як і ми з вами…

– Під вашою опікою ще й команда молодих талантів – «Рух» (Винники), яка виступає у Прем’єр-лізі Львівщини…

– Тішуся і цим колективом. Навесні він здобув Кубок Ернеста Юста, а цієї осені, думаю, стане чемпіоном області. А з часом – виграє аматорський Кубок області. Таке завдання я поставив перед хлопцями на початку сезону, таку обіцянку дав уболівальникам. А слова я звик дотримувати.

– Недавно я запитав одного футболіста: чи, бува, «команді Козловського» не допомагають вигравати судді? Він заперечив, запевнивши, що очки добувають власним горбом…

– Саме так. Навпаки, нам складніше, ніж іншим. Бо проти нас грають з подвоєною енергією, суперникам цікаво дати нам бій, щоби потім розказувати своїм близьким, що обіграли команду, в якій виступав сам Мирон Маркевич. Нас ніхто не обіграв цього року, але всі цього прагнуть.

– У вас немає більш сміливих футбольних планів, аніж виграш чемпіонату області?

– Багато хто натякає, щоб узявся створювати команду для другої-першої ліг. До речі, торік, так само, як Микола Кміть, як Петро Димінський, я чимало допоміг ФК «Львову», який переживав фінансову скруту. Щодо власної команди майстрів – таких планів наразі немає. Поки що у мене одне бажання – максимально залучити до футболу дітей, щоб не тинялися по вулицях. Виплекати у Винниках хорошу, перспективну команду, яка не була б «одноденкою». Краще в обласній Прем’єр-лізі бути першими, ніж на останніх місцях – серед професійних колективів.

Винники, де я живу, – невеличке гарне містечко під Львовом. У мене навіть такий слоган народився: «Маленьке місто з великим серцем». Хотів би прославити батьківщину своїх дітей, хотів би, щоб про неї всюди говорили. У нашому містечку живуть небайдужі українці, в яких на першому плані – духовне багатство. Футбол – його складова.

– Ваш 18-річний син теж пішов футбольною дорогою…

– Так, сподіваюся, Святослав (він грає на позиції «чистого нападника» або лівого півзахисника, є дуже швидкісним) незабаром скаже своє слово у великому футболі. Взимку у складі юнацької збірної України він брав участь у Кубку Валентина Гранаткіна, забивав голи португальцям, білорусам. Цього року його запрошували на стажування у дублюючий склад сімферопольської «Таврії». Пройшов два тижні зборів, успішно склав усі тести, уже був готовий до підписання контракту. Але в останній момент сам відмовився від нього – хоча у «Таврії» прекрасні тренери, прекрасні умови. Святославу ще трохи незвично бути далеко від рідного дому…

– Син не повторює ту ж помилку, що 20 років тому і ви, відмовившись працювати під керівництвом Мирона Маркевича?

– У Святослава все попереду. Він набереться футбольного досвіду у нашій винниківській команді, де, повірте, теж є у кого повчитися. Дасть Бог, взимку або у наступному році з цим набутим досвідом він поїде в одну з команд вітчизняної Прем’єр-ліги.

– Кажуть, що, виступаючи за ветеранську команду, ви перший тайм граєте як голкіпер, а в другому скидаєте воротарський светр і йдете в атаку. Навіть стали одним з кращих бомбардирів…

– У нашій ветеранській команді я забив найбільше – 15 голів, торік – аж 27. Чому іду в атаку? Воротар найкраще знає слабкі місця воротаря. Тому, напевно, і вдається мені багато забивати. Хочеться бути там, де можеш принести найбільше користі. В юності я довго не міг визначитися, де мені краще грати: в атаці чи у воротах. У «рамку» став вимушено. А все футбольне життя хотів бути на вістрі атаки. Вдалося побути у цій ролі лише тепер, виступаючи за ветеранів.

А ще два роки тому я виступав в обласній Прем’єр-лізі. Коли ми тільки-но створили нашу команду, перші шість матчів поспіль програли. І тут пробудилося моє самолюбство. У 39 років я знову став у ворота – і криза у команді закінчилася: ми зіграли один матч внічию, а у решта чотирьох – перемогли. Після цього підійшов у роздягальні до молодих футболістів і сказав: «Ви тепер розумієте, як потрібно грати у футбол?».

– Кажуть, ви не пропускаєте жодного міжнародного матчу за участю національної збірної…

– Під час Євро-2012 був настільки вимотаний уболіванням, що падав з ніг – навіть у бізнесі так не виснажуються. Подивився усі євроматчі у Львові, побував на всіх поєдинках нашої національної збірної.

– За кордоном надовго затримуєтеся?

– Більше трьох днів витримати там не можу. Не знаю нічого кращого на світі від України, від рідного Львова. Якщо засиджуюся у світах, у мене починається глибока депресія, мучить ностальгія за батьківщиною. Закінчується вона, коли ступаю на львівську землю – тоді навіть кожна ямка на дорозі стає мені рідною…

Наше завдання – розбудити бізнес-еліту Львова, — Григорій Козловський — Винники

Григорій Козловський
фото: Олег Панас

Відомий підприємець, винниківчанин Григорій Козловський активно допомагає спортивній Львівщині, однак себе в цьому не афішує.

Нещодавно за його підтримки у Львові стартував Кубок України з водного поло. Цей вид спорту повернувся до міста Лева після 13-річної (!) перерви. Після відкриття турніру Григорій Козловський поспілкувався про водне поло, і звісно ж, про улюблений футбол.

— Спорт – це частинка нашого життя, яка здатна об’єднати, здавалося б, необ’єднувані речі, – розпочинає своє розмову пан Григорій  з кореспондентом Вголосу Богданом Пастернаком. – Можуть бути різні політичні погляди, люди з різними характерами, але спорт – це те, що на 99 відсотків об’єднує людей. Треба шукати точки дотику, а не точки, які нас роз’єднують. Чим більше ми знайдемо точок дотику, тим гармонійніше розвиватиметься наше суспільство.

Ватерпольній команді «Динамо» допомагаємо уже три роки, але це просто не озвучуємо. Останній матч у Львові був 13 років тому. Уявляєте? Це при тому, що останні 10 років команда стабільно потрапляє до призерів. Це парадокс, коли Львів не бачить своєї команди, яка є гордістю міста.

— Ви є власником футбольної команди, яку у народі називають «Челсі-Винники».

— Так, є таке (сміється). Моя любов до спорту та мого партнера Олександра Свіщова дали можливість спробувати себе в іншій іпостасі. У народі кажуть: людина багата настільки, скільки вона може дати суспільству. У бізнесі усе гаразд, ми розвиваємось. Хочеться щось дати суспільству, хочеться поділитися своїми здобутками, підключити до цього та розбудити бізнес-еліту Львова і дати зрозуміти, що щастя не в грошах і не в їхній кількістю, а від того, що ти їх даєш людям. Завтра, післязавтра, через 10-20 років усі ми помремо. Усе помре, що ми зробили, за винятком наших добрих справ. Можливо, років через сто хтось нас згадає. Скажуть: можливо, їхні команди не були чемпіонами світу чи Європи, але на місцевому рівні робили усе, що могли, і грали для людей. Вклали у свій вид спорту не тільки гроші, а й душу. Хочеться, щоб після смерті залишилася любов людей.

Мій партнер Олександр Свіщов любить водне поло так, як я футбол. Мені вдається його залучати до футболу, а йому мене — до водного поло. Обоє підтримуємо види спорту, які, здавалося, окрім м’яча і воріт, нічого спільного не мають. Ми помагали футбольному клубу «Львів», хотілося б, щоб і гандбол у нас не занепадав. Знаю, що «Галичанці» допоміг Роман Федишин, з яким разом вчилися у торгово-економічній академії.

Наш приклад повинен спонукати бізнес-еліту до активних дій. Знаю, що у Львові багато добрих, порядних і багатих людей, які люблять спорт. Їх потрібно розбудити. Це моє і ваше завдання сьогодні.

— Ви згадали ФК «Львів», команду, якій суттєво допомагали. Фінансувати «городян», які вилетіли в другу лігу, уже не бачили сенсу?

— Звісно, ФК «Львів» — це бренд, імідж. Я пропонував зробити клубну систему фінансування, тобто 5-10 бізнесменів, які б допомогли. На жаль, крім Миколи Кметя, Петра Димінського та мене ніхто не відгукнувся. Якщо б до цього долучилися інші бізнесмени, то ФК «Львів» міг би існувати та жити ще довго і довго.

Щодо «Руху», то бюджет цієї команди є не меншим, ніж в команди, яка грає у першій лізі. Після п’ятого туру у чемпіонаті ми були на восьмому місці. Не знаю з цим це пов’язано, але початок чемпіонату ми провалили. Зараз ми уже вийшли на перше місце у чемпіонаті, щоправда у «Карпат» з Кам’янки-Бузької є гра у запасі. Попереду ще десять турів, тому те, що я говорив, обов’язково здійсниться. А у неділю усіх запрошую на фінал Кубка області (стадіон СКА, 15:00).

Клас!

22 вересня спалах на сонці паралізує всю світову енергосистему

Фахівці НАСА прогнозують потужний сонячний спалах 22 вересня, який спровокує колапс всієї світової енергосистеми, радіоактивне зараження Землі та інші лиха.

Згідно з доповіддю «Загрози космічної погоди: економічні та соціальні наслідки», підготовленою фахівцями НАСА, 22 вересня 2012 сонячна активність повинна досягти свого піку, в результаті чого зірка вивергне потужний заряд плазми, що, в свою чергу, паралізує всю світову енергосистему.

Учені передбачають, що такий сценарій може призвести до глобальних катастроф.

По-перше, сонячний заряд може повністю погубити озоновий шар, і в цьому випадку загибель усього живого буде викликана сонячною радіацією. Втім, за прогнозами вчених, це найменш реальний сценарій.

По-друге, що більш імовірно, за підрахунками фахівців НАСА, через величезний сонячний спалах ніхто не загине, але в результаті неї вийдуть з ладу об’єкти світової енергосистеми, а це означає, що звичний уклад життя населення планети різко зміниться. У будинках не буде електрики, центрального тепло-і водопостачання тощо.

Варто відзначити, що подібний за силою спалах на Сонці вже був одного разу зафіксований, правда, було це в 1895 році. Тоді людство менш залежало від технологій, ніж зараз, а тому під ударом опинилося хіба що телеграфне сполучення.

А от російські вчені, навпаки, чекають не потужного спалаху на сонці, а стихання активності на зірці. Вони побоюються повторення періоду, коли активність на Сонці припинилася на сто років, а на Землі почалося похолодання, пише Newsmarket.

Клас!

Фото:

«Рух» з перемоги розпочав фінальний турнір Прем’єр-ліги Львівщини (ВІДЕО/ФОТО) — Винники

Миколи Грешта — автор другого м’яча
Більше фото у
фоторепортажі матчу >>>

На протязі першої половини вересня винниківський «Рух» вже втретє зустрівся з соснівським «Гірником». Перші два матчі відбулися у півфіналі Кубка Львівщини, в яких винниківчани переграли гірників із загальним рахунком 7:1. І ось, волею жеребу, «Рух» у неділю, 16 вересня, приймав «Гірник» вже у першому турі фінального турніру Прем’єр-ліги Львівщини.

Як і в попередніх двох матчах, винниківчани підтвердили свій клас і здобули чергову впевнену перемогу.

З перших хвилин рухівці впевнено заволоділи ініціативою, що і привело до швидкого взяття воріт суперника. Уже на другій хвилині матчу господарі відкрили рахунок. Мигалевський, отримавши м‘яча на межі штрафного майданчика й технічно позбувшись опіки захисників, несподівано потужно пробив у дальній від себе кут воріт – 1:0.

Після цього рухівці трішки заспокоїлися, адже їм усе вдавалося. Та гості цього разу були активними й агресивними. Особливо вони активізувалися на своєму правому фланзі, звідки й намагалися проникнути у штрафний майданчик «Руху». Але за весь перший тайм їм лише декілька разів вдавалося це зробити. Хоча був момент, коли Шевчук зумів відбити дуже сильний удар гірника, який перебував у його штрафному майданчику. Та все ж господарі мали значно більше можливостей, щоб збільшити рахунок, аніж гості, щоб його зрівняти.

Такий розвиток подій не на жарт розізлив гостей. Їхні контроатаки стали напрочуд гострими. Одного разу удар гірника відбила стійка. Ще одну гостру атаку вміло нейтралізував Шевчук.

Але й винниківчани також не відсиджувалися в обороні. Тільки Мигалевський за одну хвилину мав дві можливості відзначитися голами. Спочатку його сильний удар із близької відстані відбив воротар. А ще за мить, перебуваючи перед воротами, він влучив… у голкіпера, хоча і правий, і лівий кути були порожніми.

Картина початку першого тайму повторилася й на перших хвилинах другого. Адже вже на 49-ій хвилині, під час чергової атаки, Микола Грешта несподівано пробив під перекладину воріт «Гірника» — 2:0. Цей м‘яч, як і гол Мигалевського, видався надзвичайно ефектним, адже рухівець перебував далеко від воріт, відстань була близько 25 метрів.

Такий розвиток подій не на жарт розізлив гостей. Їхні атаки стали напрочуд гострими. Одного разу удар гірника відбила стійка. Ще одну гостру атаку вміло нейтралізував Шевчук. Але й винниківчани також не відсиджувалися в обороні. Тільки Мигалевський за одну хвилину мав дві можливості відзначитися голами. Спочатку його сильний удар із близької відстані відбив воротар. А ще за мить, перебуваючи перед воротами, він влучив… у голкіпера, хоча і правий, і лівий кути були порожніми. Хороші моменти не використали також Баглай і Деревльов, а удар Манорика прийняла на себе стійка воріт.

Та до розгрому все таки дійшло. Володимир Макар, який вийшов на заміну, перебуваючи біля кута штрафного майданчика гостей, вирішив пробити зльоту, і м‘яч, оминувши частокіл із ніг захисників і воротаря, затріпотів у сітці – 3:0! Чудова гра, заслужена перемога!

Тепер на «Рух» чекає поєдинок із своїм найпринциповішим суперником —  «Карпатами» у Кам‘янці-Бузькій. Тим паче, що з ними винниківчанам доведеться боротися й у фіналі Кубка Львівської області, який відбудеться вже 27 вересня (про місце й час цього двобою ми повідомимо вболівальників додатково).

«Скажіть нам, коли й куди приїхати, — мовить Президент ФК «Рух» Григорій Козловський. – Ми приїдемо й переможемо у цьому фіналі»!

Натомість, більш обережний у своїх прогнозах відомий футболіст Юрій Кудінов, який свого часу спробував «пороху» баталій вищої ліги. Останнім часом цей гравець захищав кольори ФК «Куликів». А нещодавно став футболістом «Карпат» із Кам‘янки-Бузької, тож має шанс також зіграти у цьогорічному фінальному поєдинку за Кубок Львівської області. Цікаво, що Юрій Кудінов тепер ще й винниківчанин, адже нещодавно придбав у Винниках житло.

«Не треба думати, що в Кам‘янці-Бузькій грають лише ветерани, — ділиться своїми роздумами Юрій Кудінов. – «Карпати» зараз також підсилили свій склад кількома дуже перспективними гравцями, тому результат нашого двобою важко передбачити. Гадаю, шанси в обидвох команд – рівні».

«Рух» Винники — «Гірник» Соснівка 3 : 0

16 вересня. Стадіон «ім. Б.Маркевича». 400 глядачів

Голи: Мігалевський (2), Грешта (49), Макар (83)

Арбітри: Роман Брандибура Андрій Смольський, Андрій Чулик Михайло Кусень

«Рух»: Шевчук, Костик, Іванець (Мостовий,62), Іванський, Дмитрух, Шептицький (Макар,46), Деревльов (Писько,76), Сергеєв (Шпирка,84), Козловський (Баглай,46), Яценків (Грешта,46), Мігалевський (Манорик,79)

«Гірник»: Коваленко, Мацюра, Кондюх, Смолинець О., Данилюк В. (Патращук,88), Райша (Дева,75), Підкіпняк, Лящук, Сеньків (Коваль,79), Семиряк, Махинька (Позиняк,86)

Попередження: Козловський (45+1)

   У неділю, 23 вересня, у Львові на стадіоні ім. СКА відбудеться ФІНАЛ КУБКА ЛЬВІВЩИНИ по футболу між командами «Рух» Винники — «Карпати» К.Бузька.  Початок матчу о 15.00.

 В. Гаврилів, Б. Йона, фото: Андрій Жук, Винники Plus

Клас!