Врецьона Григорій Захарович – перший визначний педагог і освітній діяч з Винник

Григорій Врецьона (1839-1901)

1 вересня, початок навчального року в Україні, відзначається як День знань. Офіційно це досить молоде свято: як державне воно святкується лише від 1984 р. Але коріння його сягає значно глибше. В цей день,ми винниківчани, згадуємо нашого видатного земляка Г.Врецьону.

Врецьона Григорій  Захарович  (8 жовтня 1839 р.,м. Винники —  2 листопада 1901 р.м. Львів) –  перший визначний педагог і освітній діяч  з Винник,  редактор і видавець педагогічних журналів та автор підручників і популярних видань. Григорій Врецьона народився і жив у Винниках, в родині «чесних і працьовитих міщан». Практичну педагогічну діяльність Григорій Врецьона розпочав на початку 1862 р. шкільним практикантом у взірцевій греко-католицькій школі при Народному домі Львова, а з 1 березня того ж року шкільна влада (тоді це була руська митрополича консисторія) призначила його в село Підгірці Золочівського повіту, де він працював упродовж 15-ти років спочатку на посаді вчителя, а пізніше-управителя двокласної школи.
 
Патріотизм і завзятість молодого вчителя викликали невдоволення влади, неодноразово були причиною завданих йому прикростей. Але самовіддана взірцева праця діставала високу оцінку не лише громади, а й шкільних урядовців, від яких він щороку одержував нагороди й похвали.

Знаковим у житті Григорія Врецьони став 1877 р. З 1877 р. Григорій Врецьона — старший учитель, а наприкінці своєї праці — заступник (виконувач обов’язків) управителя в єдиній на той час українській школі вправ при чоловічій учительській семінарії у Львові. Г.Врецьона був одним із тих, хто суттєво вплинув на розвиток цієї школи. Він активно відстоював право українців на рідну школу, а освіту вважав головним чинником поступу нації. Його погляди на школу з рідною мовою, побудованою на засадах народності, демократизації, гуманізації навчально-виховного процесу, співзвучні з ідеями класиків вітчизняної і зарубіжної педагогіки.

Саме у Львові найяскравіше виявився талант Григорія Захаровича як педагога, громадського діяча й видавця. Він усім серцем вболівав за те, щоб створена в 1877/78 навчальному році перша народна школа з українською мовою викладання, яку він називав «єдиноє сонце на нашім небосклоні», успішно розвивалася з допомогою всієї української спільноти.

Цінними з погляду сьогодення є думки Г. Врецьони про зв’язок школи із реальними потребами життя, необхідність спільної праці навчального закладу, батьків і громади у вирішенні освітньо-виховних завдань.

Григорій Захарович Врецьона був відомий у Галичині не лише своєю плідною педагогічною працею, а й великою активністю  в громадсько-просвітницькій діяльності. Член усіх народних українських товариств, директор Крайового Кредитового Союзу, він здобув собі славу чесної, безкорисливої, відданої національній ідеї людини. Г. Врецьона відзначився і в організації товариства «Просвіта» у Львові. Він був його членом-засновником і членом Головного виділу, фундатором стипендійного фонду для незаможної молоді при товаристві. Разом з о. Гірняком організував «Просвіту» і у Винниках (1896 р.).

Все своє життя Григорій Захарович Врецьона присвятив творчому пошукові в царині теорії і практики виховання, спираючись на національні традиції та передову європейську і світову педагогічну думку. Набуваючи педагогічного досвіду, він відчув потребу поділитися своїми міркуваннями з іншими педагогами, з громадськістю. Засобом для цього стали публікації в педагогічних часописах «Учитель», «Слово», «Газета шкільна», «Ластівка», «Діло», «Зоря». 

У 1880 р. він видав перший професійний вчительський журнал «Школьна Часопис» з метою «розбудити» вчителів і розпочати шкільний рух. Упродовж 10-ти років Григорій Захарович Врецьона був незмінним редактором «Школьної Часописі». Співпрацювали з виданням такі відомі в Галичині автори, як Олександр Барвінський, Михайло Банах, Павло Кирчів, Іван Хабаровський, Роман Заклинський, Кирило Кахникевич, Наталія Гладилович, Стефан Ковалів. Провідною й постійною темою статей була проблема мови викладання в школі. ЇЇ висвітленню присвячені виступи багатьох авторів, які доводили необхідність навчання дітей рідною мовою і шкідливість навчання чужою.

«Школьна Часопис» своєю багатосторонньою діяльністю зробила вагомий внесок у боротьбу за українську національну школу, в чому велика заслуга Григорія Захаровича Врецьони.Цей журнал відіграв важливу роль у розгортанні громадського педагогічного руху, солідаризації  учительського загалу, в організаційному становленні, заснованого у 1881 році Руського Педагогічного Товариства  (РПТ), до якого перейшли шкільні учительські справи, якими займалася «Просвіта».

Руське педагогічне товариство стало невід’ємною складовою частиною національного руху галицьких українців наприкінці ХIХ – у першій половині ХХ ст. 1881–1912 рр. – Руське педагогічне товариство, 1912–1926 рр.назва – Українське педагогічне товариство, 1926–1939 рр. – Українське педагогічне товариство «Рідна школа”, було громадською культурно-освітньою організацією, яка займалася заснуванням українських загальноосвітніх
шкіл, професійних шкіл, дитячих садків, виданням педагогічних журналів, шкільних підручників та посібників. Діяло спочатку в Галичині, а згодом і на Волині. Припинило діяльність у 1939 р.

Г.Врецьона  також був активним діячем шкільного товариства «Поміч», підтримуваного українськими патріотами. Це — різновид бурси, що навчає бідну молодь, забезпечує її житлом, одягом, харчуванням та підручниками. Завдяки діяльності товариства, вже на третьому році школа мала 340 дітей (4 класи для хлопців і 5 для дівчат) та 11 педагогів.

У 1885 р. Григорій Захарович Врецьона поховав двох синів. Горе підкосило його, але працював він з іще більшою енергією. Неординарні педагогічні здібності, відданість обраній професії, творче ставлення до своїх обов’язків принесли Григорію Захаровичу високий авторитет, дали багатий матеріал для науково-методичних публікацій.

У зв’язку з важкою хворобою, Григорій Захарович Врецьона вийшов на пенсію у вересні 1901 р. Крайова шкільна рада, враховуючи його багаторічну плідну діяльність, зробила подання до центрального уряду у Відні про нагородження педагога Золотим хрестом за заслуги.

Помер Григорій Захарович Врецьона 2 листопада 1901 р. Похований на Личаківському кладовищі у Львові поряд зі своїми синами.

Праці:

1. Врецьона Г. Які учителі, такі і школи // Газета школьна. 1878. Ч. 16 ;

2. Врецьона Г. Учиттелі і їх вліянє // Школьна Часопись. 1880. Ч. 1 ;

3. Врецьона Г. Руська образцева школа // Учитель (Додаток до «Ластівки»). 1880.Ч.1;

4. Врецьона Г. Справи руського товариства педагогічного // Школьна Часопись.1881.Ч.23,24;

5. Врецьона Г. Зоня. Безплатна вчителька : Повість нестарого педагога… для молодих і старих.Л.,1883;

6. Врецьона Г. Новомоднії основи виховання // Школьна Часопись. 1886. Ч. 19–20;

7. Врецьона Г. Практична наука руской правописи в народних школах. Л., 1888;

8. Врецьона Г. Народно-рускій катехізм. Л., 1894.

 Андрій Байцар, депутат ВМР, доцент ЛНУ ім. І. Франка.

Ростислав Демчишин: «Моя гордість – аранжування державного гімну України»

 Ростислав Демчишин

Винниківчанин Ростислав Демчишин – заслужений діяч мистецтв України, диригент, аранжувальник, піаніст-імпровізатор. Член НСКУ з 2007 року. Закінчив консерваторію. Працював диригентом Львівського оперного театру. 1989-го створив і очолив Галицький симфонічний оркестр, а з 1993-го року – ансамбль «Галицька ревія» (зараз він має назву «Львівське ретро»), що виконує пісні й твори українських композиторів в обробці Ростислава Демчишина. Гастролював в Угорщині, Польщі, Чехії, Італії, США, Японії та ін.

– Пане Ростиславе, Ваш вклад у розвиток української музичної культури величезний.   Як патріот держави, що Ви думаєте про мовний закон Ківалова-Колесніченка?

– Українська мова збереглася в Америці, Португалії, Бразилії і багатьох інших країнах. Як народ може бути незалежним, не маючи власної мови? Кнопкодави, які йдуть проти народу, – це наші вороги. Україна тримається на Галичині. Вважаю, що галичани не допустять трагедії, яка над нами висить, і я, зокрема, також, намагаюся своєю творчістю популяризувати і відстоювати нашу державну мову, мистецтво.

– Які патріотичні твори маєте у своєму мистецькому доробку?

– Одним із таких є твір «Україна є, Україна буде», який присвячую захисту української мови. Його виконав Симфонічний оркестр оперної студії Львівської музакадемії, хор Львівського музучилища, академічна капела «Галицький камерний хор» і вокалісти – заслужені артисти України Леся Боровець і Володимир Кудовба. Загалом на сцені під час виконання було 120 осіб. Саме «Україна є, Україна буде» закінчуються всі наші концерти.

Маю немало заслуг перед Україною. Часто виступаю на Шевченківських концертах, а також багатьох вечорах патріотичного спрямування. Маю у творчому доробку величезну кількість творів, які  підтверджують мелодіями мою любов до України. Зокрема, це  аранжування гімну «Боже великий, єдиний», який є молитвою за Україну. Якби хтось в Америці зробив таку оркестровку, то був би мільйонером, а я отримую пенсію 1218 грн.

Також вдалими є  гімн «Просвіті», гімн емігрантів «Лети, тужлива пісня», кантата «Берестечко» (на слова Т. Шевченка), кантати «Голодомор», «Соколики» (присвячений генералові Чупринці) та ін. Один з останніх творів – увертюра до опери «Мазепа» на текст Б. Стельмаха, прем’єра якої відбулася цього року. Але найбільшою гордістю залишається оркестровка державного гімну «Ще не вмерла Україна».

– Це важливий вклад до сучасної історії незалежної України. Розкажіть про роботу над гімном.

– За дві доби до першої сесії першої демократично обраної Львівської обласної ради В’ячеслав Чорновіл попросив мене написати оркестровку Державного гімну України зі словами: «Що хочете робіть, але на сесію має бути гімн». Я працював усю ніч. Восьмого квітня  1990 р. була репетиція, а до ранку виконавці переписували гімн, бо ж ксероксів тоді не було.  А о 10-й ранку 9 квітня в Оперному Галицький симфонічний оркестр виконав Державний  гімн України «Ще не вмерла Україна». Це була прем’єра.

Після цього аранжування робили й інші композитори, але не завжди вони були вдалими. Я гордий з того, що на Олімпіаді в Атланті звучав саме мій варіант гімну. Його активно використовують до сьогодні.

– Завдяки Вам вдруге «народилися» естрадні пісні Богдана Весоловського та інших композиторів довоєнного часу. Що спонукало взятися за пісні саме цього періоду?

– Прагнення повернути колишню культуру світської музики, шляхетність мистецьких салонів, вишуканий стиль 30-х років. І це ми розпочали робити з «Галицькою ревією». Доцент консерваторії Олександр Зелінський вирішив реанімувати епоху довоєнного мистецтва, яка була на Галичині. Галичина відрізнялася від Східної України, бо тут на той час була Європа не тільки в географічному розумінні.

На Галичині жили і працювали видатні люди. Я зберігаю буклет 1935 р., на якому два брати  Шухевичі: Роман грає на фортепіано, а Юрій співає (закінчив консерваторію) разом з іншими співаками, які брали участь у музичному концерті. Вже в ті часи звучала музика-ревія. Це шоу, що наближене до мюзиклу. Це була елітна популярна музика, характерна для Галичини. 

У нас розвивалася не тільки сільська, а й міська народна пісня. Хто сьогодні не знає батярської пісні довоєнних років «Куплю си газету»? Світська музика була для людей іншого прошарку, в якій проявилися молоді композитори Богдан Весоловський, Ярослав Барнич, Остап Нижанківський, Орест Курочка, Роман Купчинський, Євген Козак, Кос-Анатольський тощо. Коли почалися перші репресії, деякі митці, щоб продовжувати свою творчість, мусіли емігрувати. Серед них був  стриянин Б.Весоловський. У нашому репертуарі багато його пісень. Найвідоміша, мабуть, «Прийде ще час». Вона хоча й написана у 30-ті роки, але залишається популярною, бо є оптимістичною. Ми ж віримо у кращі часи.

– Блискучі соло у «Ревії» виконує ваша дружина – заслужена артистка Леся Боровець. Її лірико-драматичне сопрано збирає щедрі оплески публіки. Як сприймали виступи за кордоном?
  
– На початках «Ревії» не вистачало вокаліста. Леся Боровець дуже органічно почувається в ретро 30-х років. Тоді не було «мінусовок», співали живим голосом, тобто на сцені міг бути лише справжній співак. Ми вже не один рік вдало гастролювали. Коли ж у Лесі почалися проблеми зі здоров’ям, я поїхав на роботу в Югославію, щоб допомогти їй подолати хворобу. І незабаром вона знову повернулася на велику сцену. Ми виступали в багатьох містах України, Росії, Канаді, Японії, Америці.

У 2001 р. нас запросили у Голівуд. Високо оцінивши, протягом двох років пропонували концерти в різні міста США. Після Америки повернулися до Львова. Але без фінансування важко. У нас єдиний колектив в Україні, який виконує довоєнні пісні. Але допомоги немає ні від кого. Потребуємо продюсера, який допоможе вийти на світовий рівень, щоб і надалі розповідати про Україну.

Коли ми були на гастролях у Японії, то з’ясували, що вони не те, що про ретро, а й про Україну нічого не чули! Зацікавлення «Львівським ретро» було таке велике, що наші концерти транслювало телебачення. А потім японський продюсер приїхав до Львова, щоби записати «Японську сюїту».

Я буду робити усе можливе і неможливе, аби популяризувати Україну за кордоном. Такого колективу нема не тільки в Україні, а й в усьому світі. І нам таки є що показати!

– «Львівське ретро» виконує ретро, джаз, духовні твори, міський фольклор. Це правильно, що таку музику відносять до легкого жанру?

– Так кажуть лише дилетанти. Жанр ретро потребує тривалої музичної підготовки, таланту. Тому я б відніс його до серйозного жанру. А «легкий» жанр – це сьогоднішня попса, в якій нема нічого: ні поезії, ні музики, ні стилю, ні жанру. На жаль, саме «таке» переважає на українській естраді.

У наш час нищиться висока культура, усе переросло в комерцію. Втрачаємо найголовніше – українську мову, український лад. Ті пісні, які зараз народжуються, не мають нічого українського. Просто підставляють українські слова, а музика має російський лад. Цю музику популяризують співаки грошовитої тусовки.

Підтримую тільки братів Бебешків, бо вони борються, як можуть: один створює дитячі пісні, а другий – підтримує українську пісню в столиці. Шкода, що таких патріотів мало… Я впевнений, що мистецтвом можна значно більше зробити для українського народу, аніж мітингами чи порожніми гаслами напередодні виборів.

 Розмовляла Лариса КУБСЬКА, «Винниківський Вісник»

В Україні впроваджують новий стандарт початкової школи

Міністр МОН Д. Табачник

Починаючи з 1 вересня 2012 року Міністерство освіти і науки, молоді та спорту впроваджує новий Державний стандарт початкової загальної освіти.

Про це міністр освіти і науки, молоді та спорту Дмитро Табачник заявив під час своєї доповіді на колегії МОНмолодьспорту, яка пройшла 28 серпня 2012 року.

20 квітня 2011 року Кабінет Міністрів України затвердив новий Державний стандарт початкової загальної освіти, спрямований на впровадження інноваційних реформ у початкову освіту задля її модернізування згідно з вимогами сучасності.

Одним із кроків стало впровадження у новому стандарті інформаційно-комунікаційних технологій. Відповідно до нового Державного стандарту, всі учні початкової школи, починаючи з 2 класу, почнуть освоювати та використовувати їх в практичній діяльності. «Переконані – це дасть можливість вивести нашу країну з останніх місць у використанні ІКТ у європейські та світові лідери», – повідомив Дмитро Табачник.

Ще одна особливість стандарту – введення нових програм вивчення іноземних мов, згідно з якими учні в усіх школах України з першого класу почнуть вивчати одну іноземну мову, а починаючи з п’ятого класу – другу.

Окрім цього, буде можливість для учнів старшої школи за власним бажанням слухати ряд предметів іноземною мовою. Як розповів міністр, освітній департамент Ради Європи ознайомився з новими програмами, назвавши їх «лінгвістичною революцією».

Утім, за словами Дмитра Табачника, найголовніше завдання нового стандарту – нормалізація стану здоров’я учнів навчальних закладів України.

«Слід змінити всю організацію життєдіяльності дітей в школі, створити в ній емоційний і фізичний комфорт. Кожен урок, відповідно до нового стандарту, мусить мати дві фізичні паузи, а всі вимоги медиків мають виконуватися», – пояснив міністр.

Джерело:

Обрізні пиломатеріали хвойних дерев — Реклама на сайті (Реклама) — Реклама — Дошка оголошень

ФОП ВАЛЕНТЮК С.В.
Обрізні пиломатеріали хвойних порід
Пиломатеріали в асортименті (брус, дошка обрізна, кроква, лата, контрлата та ін.)


Пропонуємо пиломатеріали лише хвойних порід (сосна, ялина), які найчастіше використовують у будівництві.

Деревина хвойних порід володіє приємним запахом, вона стійка до всіх видів гниття, майже не деформується під впливом вологи і перепадів температури,  легка в обробці. Так як стовбури таких дерев  мають більш правильну форму, це дозволяє повніше використовувати їх об’єм.

Пиломатеріали — це унікальний матеріал, який є ідеальним для будівництва житлових приміщень. Адже дерево добре зберігає тепло і захищає від зовнішнього шуму.

Завжди у наявності широкий асортимент, швидке виконання замовлень.

Брус
150*250
(дов. 4-6м)
Брус
150*150
(дов. 4-6м)
Кроква
70*180
(дов. 4-6м)
Лата
 30*100
(дов. 4-6м)
Контрлата
25*50
(1400мм)
Пиломатеріали обрізні
25-60мм


 Контакти:

 інд: 79495

 м. Львів-Винники, вул. Галицька, 109а

 тел.: 097 870 86 02, 097 870 86 10

 e-mail:
zolwood@hotmail.com

«Визначаймося, але пам’ятаймо, що кожний вибір має свої наслідки», — Любомир Гузар

Усі ми ще з дитинства знаємо що добро завжди перемагає зло. Цього вчать нас батьки, це пізнаємо з казок, це ми бачимо у мультсеріалах та фільмах, це закарбовуємо у своїй пам’яті, і цю віру несемо з собою у доросле життя . А подорослішавши, набравшись досвіду, починаємо розуміти що насправді не все так просто, як нам видавалось в дитинстві. Не завжди злочинці опиняються у в’язниці, попелюшки знаходять своїх принців, а лиходіїв перемагають герої. В реальному житті все виявляється набагато прагматичніше, не справедливіше, жорстокіше.

Коли ми виростаємо вчимося сприймати цей світ таким яким він є, вчимося переживати усі несправедливості, та чи повинні ми так призвичаюватись, чи маємо вчитись у старших, перебирати їх досвід, та йти вже второваною стежиною страху та приниження? Адже ми нащадки великих людей, котрі вміли боротись за свої волю, котрі не корились несправедливісті, котрі вчились виживати по-іншому, не так, як всі, по-своєму, котрі вірили, щиро вірили, що добро є, і воно повинне перемогти, і цю віру несли крізь усе своє життя, навчали інших своїх переконань.

Нас, молоде покоління, завжди навчають що людина з’являється на світ для того, щоб зробити його кращим, що жити треба заради добра та справедливості, та останні часом ми всі запитуємо самі-себе, чи справді всі люди дотримуються цих канонів, чи справді ми можемо щось змінити?

В наш час дуже важко зрозуміти що у житті є найголовнішим, особливо молодій людині, дуже важко правильно розставити пріоритети, втриматись від багатьох спокус, котрим вже встигло піддатись більшість нашого суспільства, корупція, хабарництво, продажність, підступність, і маса інших «благ», котрі отруюють наше суспільство, висмоктують із нього усю життєдайність, перетворюють нас на залежних зомбі, котрі вже невсилі контролювати свої вчинки та бажання.

Неодноразово освічені, чесні люди говорили про «хвороби» нашого суспільства, як, наприклад, Любомир Гузар в одній із статей «Української правди» сказав «Кожен із нас повинен рішуче посісти певну позицію, запитавши себе, хто або що для мене в житті найважливіше. Сьогодні в Україні багато людей вагаються, їм бракує сили духу, щоб прийняти остаточне рішення. Якщо ми не перестанемо блукати, думати одне, а робити інше – не матимемо такого майбутнього, якого справді хочемо. Визначаймося, але пам’ятаймо, що кожний вибір має свої наслідки».

Ми, молоде покоління повинні пам’ятати, що майбутнє нашої держави залежить саме від нашого вибору, вибору на чиєму боці «воювати». Чи обиремо ми шлях тих людей, котрі в нелегкий та тривожний час випробувань, вже змінюють цей світ на краще, котрі змогли вистояти у боротьбі зі спокусами, котрі живуть задля великої мети, котрі додають наснаги усім навчать нас, майбутнє нації, як втілити у життя всі добрі вчинки, як прожити своє життя щоб залишити незгладимий слід в історії, люди що живуть за принципом, який ще півтора сотні років тому висловив наш геніальний письменник, великий кобзар Тарас Григорович Шевченко «Діла добрих обновляться, Діла злих загинуть».

 Олена Кіт

Фото:

У вересні польська віза стане безкоштовною

Угода з Польщею про безкоштовні національні візи набуде чинності у вересні.

Такий прогноз 14 серпня зробив речник МЗС Дмитро Дікусаров, повідомляє Українська правда.

За його словами, після підписання угоди у двох країнах мають пройти певні процедури, після яких угода запрацює.

«Ми очікуємо, що ця угода набуде чинності у вересні цього року», — сказав він.

Також він висловив сподівання, що рішення Польського МЗС про звільнення всього складу консульства у Луцьку через скандал не вплине на видачу віз українцям у цьому регіоні.

«Ми отримали запевнення від польської сторони, що ніяких змін не буде. Консульство працює у звичайному режимі», — сказав він.

Як відомо, у червні уряди України та Польщі скасували оплату за видачу національних віз. Тоді ж планувалося, що плату за довгострокові польські візи для України можуть скасувати до осені.
, Фото:

Жінки живуть довше за чоловіків через мутації

фото: taday.ru

ДНК мітохондрій клітини передаються тільки від матері. Це означає, що мутації, які можуть завдати шкоди здоров’ю чоловіків, накопичуються, а ті, які шкідливі жінкам — зникають.

Вчені виявили, що відповідь на біологічну загадку, чому жінки живуть довше за чоловіків, криється в маленьких «енергопакетах» клітин тіла, які забезпечують мутації, більш небезпечні для чоловіків, ніж для жінок, пише ZN,UA.

Мікроскопічні мітохондрії клітини відповідають за перетворення їжі на енергію і унікальні тим, що у них є свій ДНК, який успадковується тільки від матері, пише видання.

Дослідження встановило, що мутації життєво важливих мітохондрій мають тенденцію до зникнення, якщо вони небезпечні для жінок, і до збереження, якщо вони небезпечні для чоловіків. Це пов’язано з тим, що процес природного відбору позначається тільки на матерях, тому що саме вони передають ці мітохондрії своїм дітям, зазначає автор статті.

Це означає, що мутації, які можуть завдати шкоди здоров’ю чоловіків, накопичуються, а ті, які шкідливі жінкам — зникають.

Жінки у всіх розвинених і у багатьох країнах, що розвиваються, зі сприятливими умовами для пологів в середньому живуть довше за чоловіків, що передбачає біологічне пояснення цього феномена, яке практично не має відношення до культурних відмінностей, робить висновок The Independent.

Довгожительство жінок стає очевидним, якщо подивитися на співвідношення статей у столітніх, серед яких жінки переважають над чоловіками — дев’ять до одного, відзначається в статті.

Дослідження, опубліковане в журналі Current Biology, було зроблено на мітохондріях дрозофіл, самки яких мають тенденцію жити довше за самців, повідомляє видання