 |
| Як Русь Україною стала |
З’ясувати деталi етнонацiонального становлення українцiв та росiян, якi так несподiвано потрактував росiйський дипломат, попросив кореспондент газети «Експрес» iсторика, кандидата полiтичних наук Олександра Палiя, автора книжок «Ключ до iсторiї України» й «Iсторiя України.
Обурлива заява росiйського дипломата образила мiльйони українцiв.
По-перше, це були слова офiцiйного представника Росiйської Федерацiї, який працює на територiї України, i вони були сказанi публiчно. Це вже не iстерики колишнього московського градоначальника Лужкова.
По-друге, консул, ляпнувши абсолютну дурницю, досi не вибачився, хоча
так личило б зробити вихованiй людинi.
По-третє, швидка i правильна реакцiя консула, який би своєчасно спробував виправити недоречнiсть, лише засвiдчила б його професiйнiсть.
Але консул не зробив цього. Навпаки, вiн розповсюдив вiдкритого листа
росiйською мовою, що тiльки розпалив пристрастi, оскiльки все це бiльше
скидалося на недолугу спробу загасити скандал, анiж пояснити свою позицiю.
Це змушує нас зробити детальний аналiз цiєї ситуацiї.
Отже, наведемо сказане дослiвно: «Тут була Русь — Галицька Русь, Червона Русь. Люди говорили по-руськи, тому що вони були русини. Проект «Україна» створили австрiяки для вас, щоби вiдiрвати вас вiд Росiї, вiд Русi. Роздiлили нас».
Також генеральний консул РФ Євген Гузєєв публiчно заявив, що українську мову завезли в Захiдну Україну бiльшовики. Вiн, зокрема, сказав таке: «Українцiв (тут) не було, i студентiв не було українцiв — так, трошечки… До 40-го це все тривало, коли прийшла (на Захiдну Україну) Червона армiя, комунiсти… Вони сказали: «Якi ви русини? Ви — українцi. Ви були русинами всi тут. Українську мову принесли бiльшовики сюди, зi Сходу України. Вони органiзували тут українськi школи i назвали вашу росiйську мову українською мовою».
Маячня чи iсторична правда?
— Чи пiдтверджується iсторичними фактами те, що назва «Русь» була перейнята мiсцевими слов’янами у IХ столiттi вiд прибулих сюди варязьких князiв з дружинами?
— «Норманська» теорiя була популярною в часи СРСР, бо полегшувала
утвердження теорiї про спiльне походження українцiв, росiян i бiлорусiв вiд єдиного нiбито народу Київської Русi. Її прихильники апелювали до одного уривка Новгородського лiтописного зводу, де сказано, що «I од тих Варягiв, приходькiв, назвалася Русь, и од них зветься Руська земля; i новгородськi люди до цього дня вiд роду варязького».
Однак у бiльш ранньому Початковому Київському зводi кiнця ХI столiття, з якого переписували всi раннi повiдомлення Новгородських лiтописiв, такого уривка немає. Нинi науковцi доходять висновку, що цей епiзод записано у пiзнiшi часи з полiтичних мiркувань.
I це зрозумiло, бо щодо населення українських земель ми бачимо назву
«Русь» у близьких варiацiях в IV, VI, VII столiттях, коли норманiв не тiльки тут не було, а взагалi нiде. Вони виходять на iсторичну арену щойно наприкiнцi VIII столiття, коли 787 року вiдбувся перший iсторично зафiксований напад скандинавiв — на Англiю.
Оскiльки всi слов’янськi племена на територiї сучасної України, зокрема i захiдної, входили до Великої Скiфiї, потiм антського союзу племен, тобто були дуже спорiдненi, то ця самоназва поступово поширилася на всю цю територiю. Спочатку вона стосувалася територiй сучасної Київської, Житомирської, Чернiгiвської, частини Черкаської, частини Сумської, частини Полтавської й Вiнницької областей. З кiнця ХII столiття, особливо в часи засновника Галицько-Волинської держави князя Романа Ростиславича, Руссю вже починають називати i захiдноукраїнськi землi. Натомiсть Москва аж до XV столiття навiть i не задумувалася над тим, щоб
називатися Руссю.
— Внесiмо остаточну яснiсть у термiнологiю. Звiдки тодi походять етнонiми «русин», «русь»?
— Сучасна українська iсторiографiя має загалом консенсус щодо
сарматського походження назви «русин».
Слово «Русь», «Рось», «русини» — це трансформацiя самоназви групи сарматських племен «роксолани». У творi готського iсторика Йордана (VI столiття), який описував подiї IV столiття, йдеться вже про народ «россомони», який жив у Середнiй Надднiпрянщинi. З часом цi сарматськi племена асимiлювалися серед мiсцевих слов’янських, дали їм шаровари та чимало й нинi притаманних українцям обрядiв, а заодно i самоназву.
Назва «Русь» з’являється щодо територiї Середньої Надднiпрянщини в
серединi VI столiття, у творi сирiйського автора Псевдо-Захарiя Ритора. Псевдо-Захарiй говорить про народ «рос», що жив на пiвнiчний захiд вiд Приазов’я, тобто на Середньому Днiпрi.
У «Житiї Стефана Сурозького» — творi невiдомого автора Х столiття — у зв’язку з подiями кiнця VIII столiття згадується руський князь Бравлин i його похiд на Сурож (Судак) та все узбережжя вiд Херсонеса до Керчi. Знову-таки iм’я князя явно не варязьке, а похiд належить до часу, коли варягiв у регiонi не було.
Середньоазiйський вчений аль-Хорезмi у своєму географiчному творi «Книга картини Землi», написанiй мiж 836 — 847 роками, згадує рiку Друс
(Данапрос-Днiпро), яка тече з Руської гори, вочевидь, з Київських гiр.
— Коли i чому ця самоназва прийшла до сучасних росiян?
— Iдея визрiла у XV столiттi — тiльки тодi, коли в них виникли амбiцiї «Третього Риму», захоплення колишньої Київської держави. У той час у деяких офiцiйних документах Московiї з’являється назва «Росiя». Як бачимо, навiть не «Русь». Росiя — це грецька назва Русi. Отже, назву для держави взяли навiть не зi своєї мови, а з грецької. Попри це, аж до XVIII столiття самi пiдданцi держави масово називали себе московитами, i, щоби позбутися «проблеми», наприкiнцi того столiття iмператриця Катерина II мусила видати спецiальний указ iз забороною називати себе московитами пiд загрозою кари. Офiцiйно ж назвою держави ранiше зробив це слово Петро I: у 1713-му прийняв його як назву царства, а в 1721-му — як назву iмперiї.
«Запозичення» назви — не новий пiдхiд для тих часiв. Нiмеччина майже цiле тисячолiття, до 1806 року, офiцiйно звалася Священною Римською iмперiєю, хоча головний внесок германцiв у римську iсторiю полягав у тому, що вони зруйнували Рим. Велика iсторiя нiбито дає право на великi реваншистськi претензiї.
— А чому, навiть крадучи, взяли саме грецький варiант «Росiя»?
— Якби якимсь московитам у XV, XVI чи XVII столiттi сказали, що вони русини, то тi дуже здивувалися б. Русинами в той час був iнший народ, який жив у сусiднiй державi — спершу Русько-Литовськiй, а потiм Речi Посполитiй. Тобто, предки сучасних українцiв. Тому справу довелося робити довго i «в обхiд», через грецьку мову.
Серед українцiв же самоназва «русини» протрималася в центральнiй частинi
країни до XVIII столiття, а на заходi — аж до столiття ХХ.
— I, як наслiдок, росiйський консул тепер каже, що назву «українець» i українську мову на цю територiю в 1939 роцi принесли бiльшовики?
— Я радив би не обурюватися з цього приводу, а спiвчутливо усмiхатися.
На бiльше цей абсурд не заслуговує. А генконсула РФ у Львовi пана Гузєєва можна просто здивувати деякими фактами зi шкiльного курсу. Наприклад, тим, що ще 1918 року появилася Захiдно-Українська Народна Республiка зi столицею у Львовi, а з 1933 року дiяла така ненависна Кремлю Органiзацiя Українських Нацiоналiстiв. В основному перехiд на самоназву «українець» на заходi вiдбувся на початку ХХ столiття. Щоправда, подекуди — наприклад, на Закарпаттi — етнонiм «русин» збергiся досi.
— Але чи є пiдстави впевнено вважати українцiв i росiян рiзними з походження народами?
— Українцi — iндивiдуалiсти, московити — колективiсти, один народ
схильний до особистої свободи, другий — до її утискiв. I сьогоднi ми чiтко вiдчуваємо принципову ментальну рiзницю цих народiв. Серед «засновникiв» сучасного росiйського народу було тiльки два слов’янськi племенi — радимичi й в’ятичi. Суздальське князiвство, яке стало основою для Московської держави, було засноване на землях народностi меря — цiєю народнiстю були заселенi околицi сучасної Москви i далi на пiвнiчний схiд. Загалом населення цiєї територiї сформували головно угро-фiнськi племена — мордва, мокша, ерзя та iншi. Частка їх, як свiдчать загальновизнанi сучасними науковцями джерела, була значно бiльшою за слов’янську.
Сплавляти в одному казанi цi народи стали з допомогою сильної, просто
тиранiчної, на вiдмiну вiд Русi, князiвської влади та церковнослов’янської мови, яку просвiтителi Кирило i Мефодiй створили на основi сулунського дiалекту болгарської мови. Саме тому росiйська i нинi значно ближча до пiвденнослов’янських мов, нiж до української. Наприклад, фiлологи дослiдили, що iз бiлоруською наш лексикон спорiднений приблизно на 90%, iз польською — на понад 80%, а з росiйською — на бiльш як 70%.
Це легко перевiрити, спостерiгаючи росiйських гостей на наших телешоу: на величезне здивування українцiв, вони справдi не розумiють, про що говорять україномовнi учасники. А все тому, що росiяни з росiйської територiї зафiксували тiльки принесенi їм отою штучною мовою писемнi слова. Оскiльки це була мова релiгiйного письма, то й українцi звiдти багато запозичили, але все-таки тут була до того природна слов’янська лiнгвiстична база, тому нам легше порозумiтися з сусiднiми слов’янськими народами — ми добре розумiємо полякiв, бiлоруси — нас.
— А самоназву «Україна» справдi придумали для нас австрiяки, як стверджує росiйська дипломатiя?
— Гм. Перша згадка цiєї назви, яку дослiдники зафiксували у лiтописах,
датована 18 квiтня 1187 року. Автор пише: «У тiм же походi (князiв Русi, тобто Києва, Бiлгорода, Вишгорода, Василькова, Переяслава та фортець Поросcя на половцiв) розболiвся Володимир Глiбович (князь Переяславський) недугою тяжкою, вiд якої вiн i помер. I принесли його в Переяслав на ношах, i отут преставився вiн (…) Був же вiн князь чеснотний i сильний у бою, i мужнiстю мiцною вiдрiзнявся, i всякими доброчестностями був сповнений. За ним же Україна много постонала».
До XV столiття, коли Московiя щойно надумала запозичити собi «престижну» назву «Росiя», згадок зi словом «Україна» про нашi територiї у рiзних лiтописах назбирався вже з десяток. А домiнувати ця назва над «Руссю» i «русинами» серед українцiв стала з ХIХ столiття, через те, що Москва на той час вже потужно утвердила на нашiй територiї свою iмперську владу i не менш твердою рукою утверджувала тут свою самоназву, переводячи справжню Русь на ймення «Малоросiя». Це був спосiб опору зникнення в народу самоiдентифiкацiї. Притiм i сам народ, i нашi свiточi Котляревський, Шевченко та iншi далi вживали для означення росiян термiни «московити» та «москалi», що походять вiд назви росiйської столицi.
Андрiй Ганус «Експрес»
Минулої осені гравці винниківського „Руху» побували на сонячних Піренеїях, де брали участи у представницькому міжнародному футбольному турнірі для гравців віком до 19-ти років.